Постанова 4855 № 640/27971/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/27971/20 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В. суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року у справі № 640/27971/20 (розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ (далі по тексту - відповідач, ВССУ), в якому просила суд стягнути з ВССУ середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дати звільнення до дати ухвалення рішення у цій справі. В обґрунтування позову позивач зазначила, що у період з березня 1985 року по травень 2013 року вона працювала суддею Апеляційного суду Луганської області та 18 квітня 2013 року до 22 вересня 2016 року працювала на посаді судді ВССУ. Однак, з огляду на те, що станом на час звернення до суду з даним позовом їй не виплачено щомісячне грошове забезпечення та надбавку за вислугу років в повному обсязі під час працювання суддею Апеляційного суду Луганської області, позивач вважає, що вона має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки невиплати відповідних сум заробітної плати. У ході судового розгляду справи відповідачем було подано відзив на позову заяву відповідно до змісту якого останній, крім іншого зазначив про необхідність заміни відповідача на Державну судову адміністрацію України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій остання просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позовної заяви та не обґрунтував неможливості застосування до спірних правовідносин приписів ст. 117 КЗпП України. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 16 червня 2021 року. Для з`ясування всіх обставин справи, колегія суддів вважала за доцільне вийти з письмового провадження та призначити справу до судового розгляду. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2021 року призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 28 липня 2021 року. Позивач та відповідач у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідачем не подано відзиву на апеляційну скаргу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог скасуванню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з березня 1985 року по травень 2013 року працювала суддею Апеляційного суду Луганської області. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 18 квітня 2013 року позивач обрана на посаду судді ВССУ та постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 22 вересня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді ВССУ у зв`язку з поданням заяви про відставку. В період червень-грудень 2005 року позивачу було не правильно виплачено щомісячне грошове забезпечення, а у період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року - не правильно нараховувалась та виплачувалась надбавка за вислугу років, як судді. У листопаді 2009 року позивач звернулась до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Луганської області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання неправомірними дії відповідачів щодо ненарахування та невиплати заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 та зобов`язання здійснити перерахунок розміру заробітної плати та надбавки за вислугу років. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року, позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано незаконною бездіяльність Апеляційного суду Луганської області щодо непроведення перерахунку заробітної плати та грошового забезпечення ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року, з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в редакції станом до 31 грудня 2005 року, та неподання до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу та грошового забезпечення позивача із зазначенням розміру заробітної плати та грошового утримання, виходячи із 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Визнано незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та грошового утримання ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу та грошового забезпечення в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Визнати незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та грошового утримання ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Зобов`язано Апеляційний суд Луганської області провести перерахунок ОСОБА_1 з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши її розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов`язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу. Зобов`язано Апеляційний суд Луганської області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне грошове утримання з донарахованих сум заробітної плати. Зобов`язано Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України виділити апеляційному суду Луганської області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України, МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведених виплат, та щомісячного грошового утримання з донарахованих сум заробітної плати з урахуванням раніше проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Дані обставини були підтверджені Вищим адміністративним судом України під час розгляду адміністративної справи № К-33491/10, та відповідно до приписів ч. 4 ст. 78 КАС України не потребують доказування. За наведених обставин та враховуючи, що до теперішнього часу позивачу не виплачено суми заборгованості по заробітній платі, що є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, остання звернулась за захистом порушених прав та інтересів до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що суди у яких працювала позивач, відносяться до судів загальної юрисдикції, однак розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення їх діяльності є різні установи, зокрема щодо Апеляційного суду Луганської області - Державна судова адміністрація України, у той час як ВССУ є самостійним розпорядником коштів. З огляду на зазначене та враховуючи, що у період, за який позивачу не здійснено виплату надбавки за вислугу років та заборгованості з щомісячного грошового забезпечення, остання працювала в Апеляційному суді Луганської області, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме Державна судова адміністрація України є уповноваженим органом на проведення відповідних виплат, зокрема, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що позивачем в рамках даного спору обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки єдиною підставою звернення позивача до суду з даним позовом невиконання Державною судовою адміністрацією України рішення суду у справі №33491/10, яке набрало законної сили, у той час як, за висновком суду першої інстанції, позивач не позбавлений можливості звернутись до органів виконавчої служби з метою примусового виконання рішення та ініціювати питання зміни порядку/способу виконання судового рішення, а також притягнення винних за невиконання судового рішення осіб до відповідальності, встановленої законом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як встановлено судом, предметом даного спору є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати всіх належних їй сум при звільненні, зокрема, надбавки за вислугу років у відповідності з положеннями частини четвертої статті 44 Закону України "Про статус суддів" (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року, а також заборгованості щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року. Так, приписами статті 47 Кодексу законів про працю України регламентовано, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, як вірно було зазначено судом першої інстанції, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що закон покладає на роботодавця зобов`язання провести зі звільненим працівником повний розрахунок, під яким розуміється обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, а також передбачає відповідальність за порушення вказаного обов`язку у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Також, судом першої інстанції було вірно зазначено, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Як встановлено судом та визнається учасниками справи, станом на час звільнення позивача з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ позивачу не були виплачені всі суми належної їй заробітної плати, а саме: надбавки за вислугу років у відповідності до ч. 4 ст. 44 ЗУ "Про статус суддів" (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року, а також заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року. Вирішуючи питання чи зобов`язаний саме відповідач здійснити виплату позивачу середнього заробітку за час затримки виплати зазначених сум суддівської винагороди, колегія суддів виходить з наступного. Як вже зазначалось, у період з березня 1985 року по травень 2013 року позивач працювала суддею Апеляційного суду Луганської області та відповідно до постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 18 квітня 2013 року була обрана на посаду судді ВССУ. Приписами ст. 126 Конституції України (у редакції станом на час обрання позивач на посаду ВССУ) судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше. Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п`яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Колегія суддів зауважує, що визначений частиною 5 статті 126 Конституції України перелік підстав для звільнення судді з посади є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, що підтверджується також приписами законодавства про судоустрій і статус суддів. Так, положеннями ст. 100 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції станом на час обрання позивач на посаду ВССУ) передбачено, що суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 126 Конституції України 254к/96-ВР, за поданням Вищої ради юстиції. Разом з тим, частиною 2 ст. 80 вказаного Закону регламентовано, що переведення судді, обраного безстроково, до суду іншого рівня тієї ж судової спеціалізації здійснюється Верховною Радою України з дотриманням порядку, встановленого цим Законом та Регламентом Верховної Ради України 1861-17 для обрання судді. Отже, за змістом наведених приписів спеціального законодавства призначення або обрання судді до іншого суду є переведенням судді та не розглядається як звільнення судді з посади. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2017 року у справі № 822/2385/15. Щодо твердження ВССУ про необхідність заміни відповідача на Державну судову адміністрацію України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивач з останнім не перебував у трудових відносинах. Таким чином, з наведеного слідує, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу належних їй сум після її переведення до іншого суду в порядку обрання. З огляду на зазначене, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи позивача, що уповноваженим органом на здійснення повного розрахунку при її звільненні з посади судді (у тому числі і виплати всіх сум під час її роботи у апеляційному суді Луганської області) є саме Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ, у той час як суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що оскільки у період, за який позивачу не здійснено виплату надбавки за вислугу років та заборгованості з щомісячного грошового забезпечення, остання працювала в Апеляційному суді Луганської області, уповноваженим органом на виплати відповідних коштів є Державна судова адміністрація України. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що з аналізу норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, вбачається, що обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді регулюється спеціальним законодавством. Проте, ці нормативно-правові акти не встановлюють відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. За цих обставин, колегія суддів вказує, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства, зокрема, приписи ст. 117 КЗпП України. Водночас, колегія суддів враховує, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Як вже зазначалось, цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Отже, аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року по справі №821/1083/17, який обов`язковий для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Разом з тим, колегія суддів зауважує, що відповідно до мети Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95 (ратифікована Україною 31.01.1961) термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано. При цьому, судова колегія зауважує, що роботодавцем позивача був саме відповідач - Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ, а не Державна судова адміністрація, а тому саме відповідач і зобов`язаний здійснити позивачу відповідне відшкодування. Отже, за наведених обставин та враховуючи, що позивачу до теперішнього часу не виплачено заборгованість по заробітній платі, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач звернулася до Европейського суду з прав людини (ЕСПЛ), де розпочато провадження щодо невиконання рішень адміністративних судів, що підтверджується копією листа від 11 червня 2021 року. При цьому, колегія суддів зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки відповідно до приписів ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Крім того, приписами ч. 2 вказаної норми врегульовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У свою чергу, згідно з вимогами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, з огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів встановлено порушення законних прав та інтересів з боку суб`єкта владних повноважень - відповідача, позивачем обрано спосіб захисту порушених прав та інтересів, що гарантований Конституцією України та відповідає вимогам КАС України. Щодо висновку суду першої інстанції про те, що позивач на власний розсуд в рамках адміністративної справи №К-33491/10 може звернутись до органів виконавчої служби з метою примусового виконання рішення та ініціювати питання зміни порядку / способу виконання судового рішення, а також притягнення винних за невиконання судового рішення осіб до відповідальності, встановленої законом, то колегія суддів зазначає, що застосування способів захисту порушених прав внаслідок не виконання судового рішення у справі №К-33491/10 не позбавляє позивача права на захист під порушення гарантованих йому трудовим законодавством прав та інтересів з боку іншого суб`єкта владних повноважень На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з дати звільнення до дати ухвалення рішення у цій справі. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. В пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як вбачається з довідки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11 червня 2021 року № 53, загальна сума нарахованого грошового забезпечення за період з липня по серпень 2016 року становить 24201,81 грн. При цьому, за період з липня по серпень 2016 року позивачем відпрацьовано 17 днів. Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1423,64 грн. Суд зазначає, що період затримки повного розрахунку з позивачем складає 1747 днів та обраховується починаючи з першого дня після звільнення - з 23 вересня 2016 року по дату винесення зазначеного рішення включно. Отже, оскільки період затримки повного розрахунку з позивачем складає 1770 днів, а середній заробіток позивача 1423,64 грн., відповідач зобов`язаний виплатити позивачу компенсацію у розмірі 2519842,80 грн. За наведених обставин, колегією суддів встановлено, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, у той час як висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства. Положеннями ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування, та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись статями 9, 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року скасувати та прийняти нову постанову, якою Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ (код ЄДРПОУ 37317811, місцезнаходження: проспект Повітрофлотський, 28, Київ 03186) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2016 року по 28 липня 2021 року у розмірі 2519842 (два мільйони п`ятсот дев`ятнадцять тисяч вісімсот сорок дві) гривні 80 копійок. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк