Постанова 4854 № 420/13437/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/13437/20 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Крусяна А.В., Яковлєва О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),- В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2020р. ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати Вимогу ГУ ДПС в Одеській області від 25.05.2020р. №Ф-39477-51 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 11 016,72грн.; - зупинити виконавче провадження ВП №63645566 відкрите 18.11.2020р.; - стягнути із Відповідача судові витрати. В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що у листопаді 2020р. нею було отримано постанову Першого Малиновського ВДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про відкриття ВП №63645566 за заявою ГУ ДПС в Одеській області щодо стягнення з неї 11 016,72грн. недоїмки на підставі вимоги про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску від 25.05.2020р. за №Ф-39477-51. Позивачка зазначала, що нарахування боргу здійснювалось з підстав наявності у неї права на зайняття адвокатською діяльністю. Проте, вона із вказаним не погоджується та вважає, що контролюючим органом при нарахуванні їй суми боргу було допущено невірне трактування норм чинного законодавства в частині сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки за результатом адвокатської діяльності у період, за який нараховано податковий борг, позивачка не отримувала доходу як адвокат, а єдиний соціальний внесок сплачував за неї її роботодавець Кредитна спілка «Істок». Посилаючись на вказане просила позов задовольнити. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Вимогу ГУ ДПС в Одеській області від 25.05.2020р. №Ф-39477-51 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 11 016,72грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ГУ ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 420,4грн.. В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм права. Сторони були сповіщені про час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку. У судове засідання з`явилися наддали свої пояснення та не заперечували про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження. З урахуванням вказаного та належного сповіщення сторін, судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган приймаючи оскаржувану податкову вимогу діяв протиправно та в супереч закону, оскільки за позивачку сплачував ЄСВ її роботодавець. Що стосується вимог про зупинення виконавчого провадження, то суд першої інстанції виходив з того, що суд може зобов`язати суб`єкт владних повноважень прийняти рішення, однак, ані держаний виконавець, ані орган виконавчої служби не заявлені позивачем в якості відповідача по справі, у зв`язку із чим суд вважав, що вказана вимога не підлягає задоволенню. Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що відповідно до свідоцтва №2378 від 2.10.2012р. ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.28). Згідно довідки №153 від 4.12.2020р., з 6.09.2016р. ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Кредитною спілкою «Істок» на посаді начальника юридичного відділу за основним місцем роботи (а.с.30). 20.11.2020р. ОСОБА_1 було отримано постанову Першого Малиновського ВДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 18.11.2020р. про відкриття ВП №63645566 за заявою ГУ ДПС в Одеській області щодо стягнення з неї 11 016,72грн. недоїмки на підставі вимоги про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску від 25.05.2020р. за №Ф-39477-51 (а.с.27). Перевіряючи правомірність та законність оскаржуваних рішень суб`єктів владних повноважень, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує їх протиправність та скасування, колегія суддів виходить з наступного. Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник». Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Згідно п.2 ч.1 ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5.07.2012р. за №5076-VI (надалі також - Закон №5076-VI), адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. За правилами ч.3 ст.4 Закону №5076-VI, адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Положеннями ст.13 Закону №5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. У відповідності до абз.2 п.1 ч. 1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Приписами п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI визначено, що до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1.01.2017р.) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до ЗУ «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. При цьому, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Аналізуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Враховуючи встановлені обставин та зазначені нормативно-правові положення, судова колегія вважає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ГУ ДПС в Одеській області самостійно здійснило нарахування боргу зі сплати ЄСВ та сформувало Вимогу за №Ф-39477-51 від 25.05.2020р. про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 11 016,72грн. (а.с.27). Як вбачається із матеріалів справи, а саме із податкової декларації про майновий стан та доходи ОСОБА_1 за 2019р., у п.10 якої, позивачка вказує про відсутність загальної суми доходів, які включаються до загального річного оподаткованого доходу (а.с.60). При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що з 6.09.2016р. позивачка перебуває у трудових відносинах з Кредитною спілкою «Істок» на посаді начальника юридичного відділу за основним місцем роботи (а.с.30), а тому нарахування та сплата ЄСВ за позивачку здійснювалося роботодавцем. Цей факт відповідачем не заперечується та не спростовується. Враховуючи вищевказане, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнати протиправним та скасування Вимоги ГУ ДПС в Одеській області за №Ф-39477-51 від 25.05.2020р. про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 11 016,72грн.. Що стосується вимог щодо зупинення виконавчого провадження ВП №63645566 відкрите 18.11.2020р., то судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні в цій частині вимог, оскільки відсутні підстави для задоволення таких вимог. Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 . В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: А.В. Крусян О.В. Яковлєв