Постанова 4807 № 333/907/20

Дата документу 27.07.2021 Справа № 333/907/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/907/20 Провадження №22-ц/807/2745/21 Головуючий в 1-й інстанції - Дмитрієва М.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О. В., Полякова О. З., секретарБєлова А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2021 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 02 квітня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою до Запорізької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з січня 2013 року вона постійно проживала разом із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартирі АДРЕСА_1 . Позивач піклувалася про ОСОБА_2 через її хворобливий стан, також вони разом вели спільне господарство. До січня 2013 року за адресою: АДРЕСА_1 позивач була зареєстрована з колишнім чоловіком ОСОБА_3 , шлюб із яким 27 липня 1996 року було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, кошти на її поховання надавала позивач. Після її смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки позивача проживала разом із ОСОБА_2 , вони вели спільне господарство, то вона вважає себе такою, що має право на спадкове майно як спадкоємець четвертої черги за законом. Спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_2 немає. За своє життя померлою заповіт складений не був. Із заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк після смерті ОСОБА_2 позивач звернулася до приватного нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Коновалової Л.С., проте постановою нотаріусу від 19 лютого 2020 року у вчиненні нотаріальних дій було відмовлено. На підставі викладеного позивач просила встановити факт її постійного проживання разом із ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за нею право власності на вказане майно у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 . Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2021 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом - задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 з січня 2013 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на квартиру АДРЕСА_3 в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись з рішенням суду, Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем у справі не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Факт надання позивачкою допомоги померлій ОСОБА_2 не є підставою для визнання її спадкоємицею четвертої черги. Наданий позивачем акт про фактичне місце проживання складений сусідами позивачки, і складання такого документу жодним нормативним документом не передбачено. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва № НОМЕР_1 від 03 листопада 2000 року, виданого Комунарською районною адміністрацією Запорізької міської ради - кв. АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_2 . Квартира приватизована відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду». Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано 27 липня 1996 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 . У довідці про причину смерті від 02 лютого 2019 року причиною смерті ОСОБА_2 вказано хронічну ішемічну хворобу серця. У свідоцтві про поховання, виданому 02 лютого 2019 року КП «Спеціалізована ритуальна служба» вказано, що замовником поховання ОСОБА_2 є ОСОБА_5 . З акту про фактичне місце проживання від 13 травня 2019 року, складеного ОСОБА_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_7 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_8 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_6 зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично з січня 2013 року проживала з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартирі № 46 в буд. 23 . На підставі заяви ОСОБА_1 від 10 липня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Коноваловою Л.С. було заведено спадкову справу № 114/2019 після смерті ОСОБА_2 . Постановою приватного нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Коновалової Л.С. від 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 через ненадання заявником документів, підтверджуючих до належності до кола спадкоємців четвертої черги. За відомостями Головного управління ДПС у Запорізькій області Державної податкової служби України, за період з першого кварталу 2014 року по перший квартал 2019 року розмір доходів ОСОБА_1 складає всього 333 432, 20 грн. За відомостями Шевченківського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя ГУПФ України в Запорізькій області, розмір пенсії ОСОБА_2 за період з січня 2014 року по січень 2019 року всього складає 79 456, 06 грн. Згідно із квитанціями про сплату житлово-комунальних послуг за адресо АДРЕСА_1 за період з вересня 2018 року по квітень 2019 року всього сплачено витрати за надані житлово-комунальні послуги на загальну суму 6 031, 08 грн. У судовому засідання свідок ОСОБА_9 показала, що проживає у АДРЕСА_6 . З ОСОБА_2 знайома з 1988 року, коли вони разом працювали в одному інституті, також вона була її сусідкою зверху. За життя ОСОБА_2 вона бачила, що вона проживає разом із ОСОБА_1 . Вони разом робили ремонт в якому вона їй допомагала, в квартирі ОСОБА_2 були речі ОСОБА_1 , коли вона йшла з роботи, то бачила ОСОБА_1 у домашньому одязі, яка готувала вдома у ОСОБА_2 їжу. Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні показала, що проживає у АДРЕСА_7 . Обізнана, що з 2013 року ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_2 . Неодноразово безпосередньо вона чула від ОСОБА_2 , що вона просила ОСОБА_1 не уходити до себе додому, оскільки вона боялася залишитися сама. Окрім цього, ОСОБА_2 близько 2-3 останніх років погано ходила, через що ОСОБА_1 їй постійно допомагала. Оскільки розмір пенсії ОСОБА_2 був приблизно 1500-1600 грн., то ОСОБА_1 їй допомагала, віддавала частину своєї заробітної плати їй. Свідок ОСОБА_5 у судовому засідання показала, що проживає у АДРЕСА_7 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом, оскільки в ОСОБА_2 був діабет, через що ОСОБА_1 їй постійно допомагала. Неодноразово бачила, що ОСОБА_1 прибирала вдома у ОСОБА_2 , готувала їжу. Вдома у ОСОБА_2 були речі ОСОБА_1 . Похованням ОСОБА_2 займалася ОСОБА_1 , яка надала для цього кошти. Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції вважав їх доведеними та такими що підлягають задоволенню повному обсязі. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного. За ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення не відповідає таким вимогам. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню,а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Всупереч цим положенням закону, оскаржуване судове рішення не містить обґрунтувань зроблених висновків, аналізу наданих доказів тощо. Так, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді належної їй квартири АДРЕСА_1 . Позивачка у справі ОСОБА_1 не є родичкою померлої. На підставі заяви ОСОБА_1 від 10 липня 2019 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Коноваловою Л.С. було заведено спадкову справу № 114/2019 після смерті ОСОБА_2 . Постановою приватного нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Коновалової Л.С. від 19 лютого 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 через ненадання заявником документів, підтверджуючих до належності до кола спадкоємців четвертої черги. Задовольняючи позов про визнання права власності на спадкове майно та встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, суд першої інстанції обмежився посиланням на надані позивачем докази, непроаналізовані покази свідків та виходив з того, що позивач проживав зі спадкодавцем протягом понад 5 років на час смерті спадкодавця. Так, факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з січня 2013 року по день смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 за висновком суду першої інстанції підтверджений показами свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_14 та ОСОБА_5 . Також, даний факт підтверджується актом про фактичне місце проживання від 13.05.2019 року. Разом з тим, суд першої інстанції не проаналізував надані сторонами докази, не зазначив з яких підстав він вважав пояснення свідків такими, що з огляду на їх зміст, є переконливими доказами спільного проживання позивача зі спадкодавцем протягом останніх 5 років до смерті спадкодавця. Акт про фактичне місце проживання від 13.05.2019 року не можна вважати належним доказом, оскільки він складений у довільній формі, сусідами спадкодавця і не завірений жодною посадовою особою. Разом з тим, судом не надано належної оцінки тому факту, що позивач з 1990 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_9 , тобто в одному будинку зі спадкодавцем, при цьому доказів непроживання позивача за місцем реєстрації суду надано не було. Жодних доказів на підтвердження факту спроб здійснити реєстрацію за місцем проживання спадкодавця позивач не надав. Факт надання квитанцій про оплату за комунальні послуги за адресою проживання ОСОБА_2 не доводить, що вказані витрати були понесені позивачем, оскільки в квитанціях платником зазначено ОСОБА_2 . Крім того, враховуючи дружні стосунки померлої та позивача, остання могла за дорученням сплачувати вказані послуги. У свідоцтві про поховання ОСОБА_2 наданим позивачем, зазначено замовником поховання ОСОБА_5 , що спростовує доводи позову про те, що ОСОБА_1 понесла витрати на поховання спадкодавця. Зазначені обставини спростовують твердження позивача про те, що вона постійно з 2013 року проживала однією сією зі спадкодавцем. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судова колегія вважає, що позивач не довів факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем протягом строку, достатнього для набуття права на спадщину. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України). У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. (стаття 1264 ЦК України). Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року (справа № 755/18012/16-ц, провадження № 61-40658св18) при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Жодних доказів на підтвердження зазначених обставин позивачем не надано, не доведено, що вона мала зі спадкодавцем спільний бюджет, спільні витрати та спільне харчування та користування майном. Та обставина, що позивач можливо і надавала допомогу спадкодавцеві, в тому числі медичну, особливо в період хвороби спадкодавця, як вона сам зазначала у своїх поясненнях, не свідчить про створення спільного побуту, сімейних відносин та факт тривалого спільного поживання, який надавав би право на спадкування. Показання свідків, на які послався суд першої інстанції не підтверджують реальність сімейних відносин позивача та спадкодавця не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. За таких обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради задовольнити. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2021 року у цій справі скасувати та прийняти у справі нову постанову наступного змісту. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради судові витрати про оплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4422,30 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 28 липня 2021 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков