Постанова 4808 № 344/10480/20

Справа № 344/10480/20 Провадження № 22-ц/4808/1141/21 Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Фединяка В.Д., Девляшевського В.А., секретаря Капущак С.В., з участю ОСОБА_1 та його представника, ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про усунення перешкод та визначення способу участі у спілкуванні та вихованні дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 01 червня 2021 року під головуванням судді Бородовського С.О. у м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 ,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про усунення перешкод та визначення способу участі у спілкуванні та вихованні дитини. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому в 2016 році народилася донька ОСОБА_3 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.03.2020 шлюб розірвано. Він доглядав дитину, з перших днів її життя брав участь у її вихованні, піклувався про її фізичний та духовний розвиток. Рішенням суду Івано-Франківського міського суду від 21.08.2019 з нього стягуються аліменти на утримання дитини, які він сплачує в повному обсязі. Донька проживає з відповідачкою, яка не бажає дійти згоди щодо його участі у вихованні та спілкуванні з їх дитиною. З 2019 року відповідачка не надає йому можливості бачитися та спілкуватися з дитиною, а за його зверненням органом опіки та піклування прийнято рішення від 06.11.2019, яким встановлено порядок його участі як батька у вихованні малолітньої дитини. З моменту отримання рішення органу опіки та піклування відповідачка злісно уникає та ігнорує виконання такого, чим завдає йому моральної шкоди, обмежує його права батька та права дитини. Відповідачка не повідомляє його про зімни місця проживання дочки, про будь-які заходи, у яких бере участь дитина, намовляє персонал садочку щодо вчинення перешкод у його зустрічі з дитиною. Також через неправомірну поведінку відповідачки його матір - бабуся дитини не має змоги побачити внучку протягом року. Посилаючись на порушення відповідачкою своїх прав та прав дитини, просив: -зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у вихованні та спілкуванні дитини ОСОБА_1 ; -визначити такі способи участі його у вихованні та спілкуванні ОСОБА_1 : батько має права щотижня в будь-який деньза попередньою домовленістю з матір`ю дитини проводити час з дитиною; батько має право у будь-який час відвідувати дитину у дитячому садочку; батько має право двічі на місяць, на вихідні дні, а саме з п`ятниці 17:00 до 19:00 неділі, залишати доньку у себе з ночівлею, за місцем проживання батька, з обов`язком повернення дитини матері до постійного місця проживання; батько має право проводити час з дитиною у вихідні з 11:00 до 19:00, кожної середи з 17:00 до 19:00 поза за місцем проживання матері, без її присутності; батько має право у день свого народження проводити час з дитиною за місцем свого проживання, якщо такий день припадає на вихідні з 10:00 до 19:00, якщо у робочий - з 17:00 до 20:00; батько має право у день народження дитини проводити з нею час за попередньою домовленістю з матір`ю дитини: батько має правоорганізовувати відпочинок дитини; батько має право проводити час з дитиною у святкові дні з 11:00 до 19:00; матір повинна надавати інформацію про стан здоров`я дитини, її місце проживання чи перебування, а також про всі події, які пов`язані з дитиною; мати має надавати можливість бачитися та спілкуватися бабусі (матері батька) з дитиною. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 червня 2021 року відмовлено у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод та визначення способу участі у спілкуванні та вихованні дитини. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що суд першої інстанції не надав принципову та об`єктивну оцінку доказам у справі, не з`ясував належним чином фактичні обставини справи. Суд першої інстанції взяв до уваги не підтверджені належним чином пояснення відповідачки щодо того, що він провокує конфлікти, здійснює контроль за її місцезнаходженням, що в наступному видає за своє звернення про зустріч, ніколи не висловлював бажання зустрітися з дитиною. Через встановлені органом опіки і піклування конкретні дні зустрічей, він обмежений у можливості зустрічатися з дитиною у всі святкові дні, тим більше, що відповідачка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування. Встановивши, що він звернувся до правоохоронних органів про те, що відповідачка не надавала можливості бачитися з донькою, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що він подав суду не доказ свого звернення до відповідачки з проханням про спілкування з дитиною сторін, а доказ його звернення до третьої особи про своє повідомлення про наявність претензії до відповідачки, що не є підтвердженням звернення позивача до відповідачки про зустріч з дитиною. Таке звернення підтверджує факт існування між сторонами конфліктної ситуації, яку вони не можуть врегулювати самостійно. Висновок про те, що підставу зустрічі з донькою він використовує для втручання особисте життя відповідачки, здійснення за нею контролю, спричинення конфліктів з запрошеними відповідачкою родичами на святкування дня народження доньки є помилковим. Його дії не спрямовані на спричинення конфліктів, на втручання в особисте життя відповідачки чи відібрання дитини, а виключно на забезпечення інтересів дитини, можливості брати участь у житті дитини. Вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», внаслідок чого дійшов помилкового висновку про ненадання ним доказів, що рішення органу опіки та піклування порушує будь-які його права та щодо оскарження такого рішення. яке ухвалено в тому числі на його користь і щодо реалізації його прав на зустріч з дитиною. Його звернення до органу опіки та піклування вказує на те, що його права порушувалися, а звернення до суду з позовом вказує на те, що існують перешкоди, тобто рішення органу опіки та піклування не виконується, та є необхідність визначити в судовому порядку способи участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Також виконання його обов`язку брати участь у вихованні дитини взаємозалежне від виконання відповідачкою обов`язку не перешкоджати такому. Ним подано необхідні докази, надано всі пояснення та заперечення по суті спору, проте суд однобічно з`ясував обставини справи, посилаючись виключно на пояснення відповідачки. Не відповідає дійсності обґрунтування суду першої інстанції про введення суду в оману і що відповідачем спростовано усі фактичні обставини, що зазначені в позовній заяві, оскільки він виконав усі вимоги ч. 3 ст. 12 ЦПК України, на відміну від відповідачки, яка не подала будь-яких доказів. Заявлені ним вимоги є чітко визначеними та дозволяють налагодити психологічний зв`язок доньки з ним, жодним чином їй не зашкодять та містять можливий варіант участі у спілкуванні та вихованні дитини. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що судом встановлено, що 06.11.2019 Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради ухвалив рішення № 1299, яким встановлено порядок позивачу у вихованні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 : середа за 17.00 до 19.00, неділя з 15.00 до 19.00 за взаємною згодою батьків. Однак позивач не використовував зазначену можливість та не прибував до дитини у визначені періоди протягом року, при цьому його донька просила про особисті зустрічі. Тому в рішенні суду вірно зазначено, що позивачем не доведено будь-яких перешкод у зустрічах, спілкуванні, вихованні та догляді за донькою. Навіть у своїй апеляційній скарзі позивач зазначає, що він не відвідує дитину, оскільки не хоче щоб донька бачила, що між ним та її мамою виникають непорозуміння, і підтверджує, що він рік не бачив дочку. Тому про які перешкоди може йти мова. Суд першої інстанції вірно вказав, що за умови не доведення позивачем будь-яких порушень його прав відповідачкою відсутні будь-які правові підстави в застосуванні забезпеченого державою примусу за ухваленням судового рішення та його примусового виконання. В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній. ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги заперечила, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Представник Служби у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про місце і час розгляду справи. Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод у розгляді справи в зв`язку з його неявкою не вбачає. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника, ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Згідно ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Статтею ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом. Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19). Частинами 1, 3 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Тобто, відповідно до ЦПК України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню. Згідно ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до копії свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 02.10.2019 сторони є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9). Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.03.2020 шлюб сторін, зареєстрований 12.08.2014, актовий запис № 1357, розірвано (а.с. 10). Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 06.11.2019 № 1299 встановлено порядок участі позивача у вихованні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : середа за 17.00 до 19.00, неділя з 15.00 до 19.00 за взаємною згодою батьків (а.с. 11). Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов від 27.07.2020, характеристики від 28.07.2020, довідки про склад сім`ї від 27.07.2020 позивач проживає у матері в с. Рошнів Тисменицького району (а.с. 12-14). Згідно довідки виконкому Рошнівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 15.09.2020 відповідачка разом з дочкою ОСОБА_1 проживає без реєстрації в с. Рошнів Тисменицького району (а.с. 38). Відповідно до рапорту старшого інспектора-чергового Тисменицького відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області від 21.06.2020 позивач 21.06.2020 о 10 год. 42 хв. звернувся в поліцію на службу 102 з повідомленням про те, що відповідач не дозволяє йому бачитися з дитиною, яка перебуває за адресою: АДРЕСА_1 . В ході телефонної розмови із заявником він повідомив, що наряду поліції не потребує, від написання заяви та дачі пояснень відмовився, оскільки звернення подав з метою інформування (а.с. 17). Суд першої інстанції вірно вказав, що позивачу не гарантовано право на звернення в інтересах будь-яких третіх осіб, а тому позов в частині реалізації прав третіх осіб матері позивача позбавлений будь-яких правових підстав. Такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 13 ЦПК України та позивачем не обґрунтовано наявність у нього наданого законом права звертатися до суду в інтересах своєї матері із посиланням на випадки, встановлені законом. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно ст. 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Статтею 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. Відповідно до ч. 1-2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Згідно ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Відповідно до ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Згідно ч. 1-3 ст. 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. Відповідно до ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини. Згідно ч. 1-3 ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що відповідачка не надає йому можливості бачитися та спілкуватися з дитиною, злісно уникає та ігнорує виконання рішення органу опіки та піклування від 06.11.2019, не повідомляє його про зімни місця проживання дочки, про будь-які заходи, у яких бере участь дитина, намовляє персонал садочку щодо вчинення перешкод у його зустрічі з дитиною. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено будь-яких перешкод у зустрічах, спілкуванні, вихованні та догляді за донькою сторін спору. При цьому суд першої інстанції зазначив, що позивач та його адвокат несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням ними процесуальних дій щодо надання суду однозначних доказів, які б свідчили, що відповідачка вчинила хоча б одну дію, що була спрямована на порушення права позивача на особисте побачення з дитиною. Надаючи оцінку рапорту від 21.06.2020, суд першої інстанції зазначив, що позивач подав суду не доказ свого звернення до відповідачки з проханням про спілкування з дитиною сторін, а доказ його звернення до третьої особи про своє повідомлення про наявність претензії до відповідачки, що не є підтвердженням звернення позивача до відповідачки про зустріч з дитиною. Як вбачається з цього рапорту у такому відсутня інформація про результати перевірки за фактами, викладеними позивачем у зверненні на службу 102 21.06.2020, а таке звернення він подав з метою інформування органу поліції, а не з метою реагування. З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» у разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом. Звернувшись із заявою щодо визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні до органу опіки та піклування, який прийняв відповідне рішення в тому числі і на користь позивача і щодо його прав на зустріч з дитиною, останній не надав будь-яких доказів щодо реалізації ним таких в інтересах дитини з 19.11.2019, а саме вчинення ним дій, що спрямовані на його участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею у визначений час, а також, що таке рішення органу опіки та піклування порушує будь-які його права та оскарження такого. Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що за умови не доведення позивачем будь-яких порушень його прав відповідачкою відсутні будь-які правові підстави в застосуванні забезпеченого державою примусу за ухваленням судового рішення та його примусового виконання. З цих підстав є непереконливими доводи апеляційної скарги про те, що позивачем подано необхідні докази, проте суд однобічно з`ясував обставини справи, посилаючись виключно на пояснення відповідачки, а також про помилковість висновку суду першої інстанції, що він подав суду не доказ свого звернення до відповідачки з проханням про спілкування з дитиною сторін, а доказ його звернення до третьої особи про своє повідомлення про наявність претензії до відповідачки. Крім того, позивачем не надано доказів на доведення обставин, які відповідно до ст. 159 СК України беруться судом до уваги при вирішенні спору щодо участі особи у вихованні дитини, зокрема й тих, які мають істотне значення. Колегія суддів також зауважує, що інформування позивачем 21.06.2020 органу поліціїщодо перешкоджанню відповідачкою у спілкуванні з дитиною поза визначеним рішенням органу опіки і піклування часом свідчить не про ухилення останньої від виконання такого рішення, а про нехтування позивачем обов`язками щодо дитини та її інтересами. При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що реалізація прав позивача не забезпечує йому можливість порушення прав відповідачки та дитини сторін на особисте життя, втягування їх в конфлікти, утримання їх в страху нових конфліктів, порушення їх звичайного способу життєдіяльності. Також, встановлення для відповідачки обов`язків, які не визначені для неї законом, не належать до ефективних засобів захисту прав та вказує на іншу мету позову, яка не полягає в захисті прав позивача чи їх поновленні. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не надав об`єктивну оцінку доказам у справі та не з`ясував належним чином фактичні обставини справи, не заслуговують на увагу, оскільки наявні в матеріалах справи докази суд оцінив за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доводи апелянта про те, що він обмежений у можливості зустрічатися з дитиною у всі святкові дні та про ухилення відповідачки від виконання рішення органу опіки та піклування, що його дії спрямовані виключно на забезпечення інтересів дитини, є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами. Відповідно до висновку щодо стандартів доказування, який викладений Верховним Судом у п. 27 постанови від 29 серпня 2018 р. у справі № 910/23428/17, якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Безпідставним є доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», оскільки ним не доведено, що існують перешкоди у спілкуванні з дитиною та ним вчиняються дії спрямовані на забезпечення інтересів дитини і виконання рішення органу опіки та піклування. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення і зводяться переважно до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлених судом обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом належного дослідження та оцінки цим судом і з якими погоджується також суд апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 01 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 27 липня 2021 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: В.Д. Фединяк В.А. Девляшевський