Постанова 4814 № 554/11301/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/11301/20 Номер провадження 22-ц/814/1627/21Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Хіль Л.М., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 травня 2021 року (ухвалене суддею Блажко І.О., повний текст рішення складено суддею 25 травня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Полтаві, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В : У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Полтаві, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, в якій прохав: стягнути з Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, ТУ ДБР в м. Полтава, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 10 000, 00 грн. моральної шкоди. Судові витрати віднести на рахунок держави. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 11.03.2020 ОСОБА_1 , звернувся до ТУ ДБР в м. Полтава із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо вчинення злочинів передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.366, ч. 2 ст.372 КК України працівниками правоохоронних органів Полтавської області під час розслідування кримінальної справи №04580007. Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтава від 17.08.2020 у справі № 554/5347/20 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність ТУ ДБР у м. Полтава про зобов?язання внести відомості до ЄРДР після отримання заяви про кримінальне правопорушення було задоволено, зобов?язано компетентних посадових осіб ТУ ДБР в м. Полтава внести відповідні відомості до ЄРДР, за заявою ОСОБА_1 від 11.03.2020 про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування. Дана обставина підтверджується копією зазначеної ухвали. На виконання зазначеної вище ухвали 02.09.2020 ТУ ДБР у м. Полтава було зареєстровані кримінальні провадження за №62020170000001346 з правовою кваліфікацією ч. 3 ст. 365 КК України, №62020170000001347 з правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 366 КК України, №62020170000001348 з правовою кваліфікацією ч.2 ст. 372 КК України, яке в порядку ст. 218 КПК України було направлене для здійснення досудового розслідування до ТУ ДБР у м. Полтава. На протязі майже 6 місяців всупереч вимог ст. 214 КПК України внесені не були, досудове розслідування не було розпочате. Проведення належного і своєчасного розслідування та розгляду даної кримінальної справи за результатами яких було б прийнято обґрунтоване та справедливе рішення, надало б ОСОБА_1 можливість у подальшому звернутися до суду із заявою про перегляд обвинувального вироку відносно позивача за нововиявленими обставинами. Більше того, у зв?язку з плином часу, можливість збору доказів у даній справі з кожним місяцем втрачається. Відсутність на даний час іншого ефективного засобу юридичного захисту від порушення прав ОСОБА_1 , інформації щодо ходу досудового розслідування у сукупності із перерахованими вище обставинами, спричинює йому значну моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та негативних переживаннях внаслідок порушення його прав, яке тривало 6 місяців, насторозі, тривозі, зниженому настрої, нервозності та дратівливості. Осягнути в повній мірі рівень моральних страждань ОСОБА_1 , а тим більше оцінити в грошовому виразі надзвичайно важко, однак враховуючи всі перелічені вище фактори з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості свою моральну шкоду оцінює в розмірі 10000,00 грн., тому він і звернувся до суду з вказаним позовом. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у м. Полтаві, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди - відмовлено повністю. Судові витрати компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохав скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 травня 2021 року, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, стягнувши з відповідавчів на його користь 10 000,00 грн. моральної шкоди. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно встановлено обставини, які мають значення для справи. Зокрема вказує, що судом першої інстанції при розгляді вказаної справи не взято до уваги те, що ухвалою слідчого судді Октябсрького районного суду м. Полтава від 17 серпня 2020 року у справі №554/5347/20 його скаргу на бездіяльність ТУ ДБР у м. Полтава було задоволено, а також те, що на виконання вказаної ухвали, а саме 02.09.2020 року ТУ ДБР у м. Полтава були зареєстрованікримінальні провадження за №62020170000001346 з правовою кваліфікацією ч. 3 ст. 365 КК України, №62020170000001347 з правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 366 КК України, №62020170000001348 з правовою кваліфікацією ч.2 ст. 372 КК України, яке в порядку ст. 218 КПК України було направлене для здійснення досудового розслідування до ТУ ДБР у м. Полтава. Тобто, на протязі майже 6 місяців всупереч вимог ст. 214 КПК України внесені не були, досудове розслідування не було розпочате. Тому, через довготривале унеможливлення реалізації свого права щодо захисту своїх прав та інтересів, у нього виник дискомфорт та почуття несправедливості. Таким чином враховуючи те, що він постійно перебуває в напруженому психологічному стані, у нього з?явилося почуття постійної тривоги, хвилювання, нервові розлади та безсоння, чим завдано йому моральну шкоду. Від особи уповноваженої на самопредставництво інтересів ТУ ДБР у м. Полтаві - А. Стороженко надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовуючи доводи викладені в апеляційній скарзі, та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 17.08.2020 у справі №554/5347/2020, зобов?язано уповноважених осіб ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 11.03.2020 про кримінальне правопорушення (а.с.4). На виконання зазначеної вище ухвали ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві 02.09.2020 було зареєстровано кримінальне провадження за №62020170000001346, з правовою кваліфікацією ч.3 ст.365 КК України, що підтверджуються витягом із ЄРДР за №62020170000001346 (а.с.6). На виконання зазначеної вище ухвали ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві 02.09.2020 було зареєстровано кримінальне провадження за №62020170000001346, з правовою кваліфікацією ч.2 ст.366 КК України, що підтверджуються витягом із ЄРДР за №62020170000001347 (а.с.8). На виконання зазначеної вище ухвали ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві 0.09.2020 було зареєстровано кримінальне провадження за №62020170000001346, з правовою кваліфікацією ч.2 ст.372 КК України, що підтверджуються витягом із ЄРДР за №62020170000001348 (а.с.10). Таким чином, кримінальні провадження за №62020170000001346, №62020170000001347, №62020170000001348 перебували в провадженні ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні здійснювалося прокурорами прокуратури Полтавської області. Так, звертаючись до суду з вказаним позовом позивач ОСОБА_1 як на підставу своїх позовних вимог, посилався на здійснення тривалий час, тобто з дати звернення з заявою про вчинення кримінального правопорушення 11.03.2020 та внесення в ЄРДР 02.09.2020 і по даний час досудового розслідування у кримінальних провадженнях №62020170000001346 з правовою кваліфікацією ч.3 ст.365 КК України, №62020170000001347 з правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 366 КК України, №62020170000001348 з правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 372 КК України. Також посилався на те, що за результатами належного розслідування кримінальних проваджень, було б прийнято обґрунтоване та справедливе рішення, яке надало б можливість звернутися до суду із заявою про перегляд обвинувального вироку за нововиявленими обставинами. Тому, зазначені обставини, на думку позивача, викликали у нього моральні страждання, зокрема, порушення його прав. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок невнесення працівниками ТУ ДБР у м. Полтава про вчинення кримінальних правопорушень за його заявою, причинний зв`язок між діями посадових осіб та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався. Крім того, судом зазначено, що доводи позивача про необхідність застосування положень ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є не обґрунтованими. З цих підстав, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. слід відмовити повністю. Разом з цим місцевий суд зазначив, що оскільки в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ТУ ДБР відмовлено, тому у задоволенні вимог позивача до ДКС України також слід відмовити. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в цілому повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин. У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною 6 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Відповідно до ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, або їх посадовими особами, при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статтей 1166, 1167 ЦК України, а саме завдана шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до роз`яснень, викладених в п.п. 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», особа має право на відшкодування моральної шкоди лише у випадках прямо передбачених законодавством. Умовами для покладення на особу відповідальності за шкоду, заподіяну іншій особі, є протиправна дія чи бездіяльність, наявність шкоди, причинний зв`язок між дією (бездіяльністю) і негативними наслідками та вина заподіювана. Отже, для застосування деліктної відповідальності на підставі ст. 1167 ЦК України необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність шкоди; 2) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 як на підставу своїх позовних вимог, посилався на здійснення тривалий час, тобто з дати звернення з заявою про вчинення кримінального правопорушення 11.03.2020 та внесення в ЄРДР 02.09.2020 і по даний час досудового розслідування у кримінальних провадженнях №62020170000001346 з правовою кваліфікацією ч.3 ст.365 КК України, №62020170000001347 з правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 366 КК України, №62020170000001348 з правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 372 КК України. Також посилався на те, що за результатами належного розслідування кримінальних проваджень, було б прийнято обґрунтоване та справедливе рішення, яке надало б можливість звернутися до суду із заявою про перегляд обвинувального вироку за нововиявленими обставинами. Тому, зазначені обставини, на думку позивача, викликали у нього моральні страждання, зокрема, порушення його прав. Однак, такі твердження позивача щодо наявності у нього моральних страждань не ґрунтуються на вимогах ст. 82 ЦПК України та підлягають доведенню позивачем на загально визначених підставах згідно зі статтею 81 ЦПК України. Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок невнесення працівниками ТУ ДБР у м. Полтава відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявою, причинний зв`язок між діями слідчого поліції та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався. Факт того, що ухвалою слідчого судді зобов`язано уповноважених осіб ТУ ДБР у м. Полтава забезпечити внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення за заявою позивача, не доводить заподіяння йому шкоди та не підтверджує наявності причиннонаслідкового зв`язку між бездіяльністю уповноважених осіб ТУ ДБР у м. Полтава та настанням шкоди. Права ОСОБА_1 у зв`язку із невнесенням слідчим відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР були відновлені ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави, що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин цієї справи. Таким чином, позивачем не доведено та не надано доказів того, що йому завдано моральної шкоди працівниками ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, а також доказів того, що їх діяння були протиправними внаслідок неналежного виконання ними покладених на них трудових чи службових обов`язків. Мотиви і висновки суду першої інстанції, про безпідставність доводів позивача про необхідність застосування положень ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативну-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є зайвими, оскільки виходячи зі змісту позовної заяви вони не відповідають фактичним обставинам. Проте, зважаючи на те, що вказані мотиви і висновки суду першої інстанції, не впливають на зміст судового рішення та правильність вирішення позовних вимог по суті, колегія суддів, вважає за можливе не змінювати рішення суду для їх виключення з мотивувальної частини рішення суду. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, встановивши, що позивач належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовує свої вимоги, суду не надав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції апеляційна скарга не містить. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 травня 2021 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 23 липня 2021 року. Головуючий суддя : _______________ Г.Л. Карпушин Судді: _______________ С.А. Гальонкін ______________ Л.М. Хіль