Постанова Запорізький апеляційний суд № 311/125/20

Дата документу 20.07.2021 Справа № 311/125/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №311/125/20 Головуючий у 1 інстанції: Сидоренко Ю.В. Провадження № 22-ц/807/2134/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «20» липня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткова І.В., секретар: Книш С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, ВСТАНОВИВ: В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21.02.2013 року до Єдиного реєстру досудового розслідування за №91201308019000039 була внесена інформація щодо нанесення ОСОБА_2 тілесних ушкоджені невідомою особою. Правова кваліфікація за ч.1 ст.122 КК України. 27.03.2015 року за матеріалами кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудового розслідування №1201308019000039 від 21.02.2013 року, його було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України. 22.04.2015 року обвинувальний акт від 16.04.2015 року за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, за умисне спричинення ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесне ушкодження, був направлений до Василівського районного суду. 08.02.2018 року Запорізький апеляційний суд у справі №311/1415/15-к за апеляційною скаргою захисника Коваленка В.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , вирок Василівського районного суду Запорізької області від 12 липня 2017 року відносно ОСОБА_1 скасований та призначено новий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі суду. 07 травня 2019 року під час нового розгляду вироком Василівського районного суду Запорізької області по справі №311/1415/15-к, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 листопада 2019 року, його визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч.1 ст.122 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. Вважав, що як внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури Василівського району по його кримінальному переслідуванні за злочин, який він не скоював, йому була спричинена моральна шкода. Йому виповнився 81 рік, він є особою похилого віку, непрацездатний, пенсіонер, тому сам факт притягнення його до кримінальної відповідальності викликав у нього душевні страждання від несправедливості з 2008 року. Він постійно був в пригніченому стані, під час розгляду справи в суді він, намагаючись приїхати до суду, втратив орієнтацію та увагу, впав та отримав травму у вигляді перелому шейки стегна, в подальшому знаходився на амбулаторному лікування із стенокардією та іншими захворюваннями. Оскільки обставини події були відому широкому кругу його знайомих та близьких йому людей внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності була принижена його честь та гідність. У зв`язку з тривалими судовими процесами він став нервовим, збудженим психологічно не урівноваженим, порушився сон, апетит, погіршились відносини з оточуючими його близькими людьми, загострились серцево-судинні хвороби, він змушений витрачати свій час на захист своїх прав та інтересів, він змушений був докладати зусиль для налагодження свого сталого життя. За весь час змінився спосіб його життя, оскільки він змушений був планувати своє життя з урахуванням необхідності з`являтися до органів досудового слідства для проведення слідчих дій та за викликами до суду під час розгляду кримінальної справи в суді, необхідністю звернення за правовою допомогою адвоката для здійснення захисту своїх законних прав та охоронюваних законом інтересів в ході досудового розслідування та в суду для підтвердження та доведеності своєї невинуватості. Під час досудового слідства та в суді на підставі угоди про надання правової допомоги №861 від 04.04.2015 року захист його інтересів здійснював адвокат Коваленко В.В., відповідно до угоди про оплату до пункту 3.1. від 05.06.2015 року за квитанцією №861/1 від 05.06.2015 року йому було сплачено 8000 гривень, а також вказаною угодою він зобов`язувався кожне судове засідання оплачувати захиснику по 1000 гривень. Відповідно до акту виконаних робіт від 15.12.2019 року при остаточному розрахунку, адвокат прийняв участь у 32 судових засіданнях та за квитанцією №861/2 від 15.12.2019 року йому було сплачено 32000 гривень. Вважає, що на його користь підлягає стягненню кошти, витрачені на правову допомогу, в розмірі 40000 гривень. Зазначив, що має право на відшкодування моральної шкоди, яку можливо визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, період з 27.03.2015 року по 07.11.2019 року тривалістю 55 місяців. На підставі зазначеного просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України кошти з рахунку державного бюджету на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, в сумі 259765,00 гривень, витрати на правову допомогу, сплачену під час перебування під судом та слідством, у розмірі 40000 гривень, судові витрати на правову допомогу в розмірі 12000 гривень. Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2020 року прийнято відмову представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від позову в частині стягнення витрат на правову допомогу, сплачену під час перебування під судом та слідством. Провадження у справі закрито в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, сплачену під час перебування під судом та слідством, в розмірі 40000,00 гривень, - у зв`язку із відмовою позивача від позову в цій частині. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку Державного бюджету на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності 275000 гривень. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку Державного бюджету на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Судові витрати зі сплати судового збору віднесено за рахунок держави. Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області залишено без задоволення. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2020 року залишено без змін. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність моральних страждань позивача, відсутність обов`язкового рішення про визнання дій органу досудового слідства протиправними, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №614/2328/17, неправильне визначення періоду стягнення, не порушення Державною казначейською службою прав позивача, відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №614/2328/17 є безпідставним, він зазнавав моральних страждань, період стягнення визначений правильно, наявні підстави для стягнення відшкодування судових витрат. Додатково просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку Державного бюджету витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції 5448 гривень. Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що позовна заява не містить фактичних даних, які б свідчили про негативні наслідки вказаних подій, які вплинули на зміну звичного образу життя позивача, позивачем не доведено витрати на правову допомогу. Просило задовольнити апеляційну скаргу Державної казначейської служби. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 263 ЦПК України і оцінив всі надані сторонами докази на ґрунті всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього їх дослідження, а також оцінив належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відобразив в рішенні результати оцінки доказів. Судом першої інстанції встановлено, що 21 лютого 2013 року до ЄРДР було внесено відомості щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та слідчим відділом Василівським РВ ГУМВС України в Запорізькій області 21.02.2013 року було розпочато кримінальне провадження № 12013080190000392, що підтверджується Витягом з ЄРДР, обвинувальним актом, складеним старшим прокурором прокуратури Василівського району Запорізької області від 16.04.2015 року, копії яких є в матеріалах справи (т.1 а.с.24,30-31). 12 липня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України до одного року позбавлення волі, з урахуванням ст.ст.75,76 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком один рік. На підставі ст.ст.49,74 КК України звільнено ОСОБА_1 від покарання, у зв`язку із закінченням строків давності. Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди та 938,07 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а всього стягнуто 5938,07 гривень, та копія якого міститься в матеріалах цивільної справи (т.1, а.с.32-34). Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08.02.2018 року апеляційну скаргу захисника Коваленка В.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково. Вирок Василівського районного суду Запорізької області від 12 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду (т.1, а.с.35-36). 07.05.2019 року вироком Василівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення (т.1, а.с.37-40). Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07.11.2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Василівського районного суду Запорізької області від 07.05.2019 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 - залишений без змін (т.1 а.с.41-43). Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. За приписами ст.1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених Законом. Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Відповідно до ч.2 ст.1 зазначеного Закону завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду. Пунктом 1 ч.1 ст.2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Отже правильним є висновок суду першої інстанції про те, що завдана позивачу ОСОБА_1 шкода повинна бути відшкодована Державою. Статтею 1 цього Закону визначено, що громадянинові відшкодовуються суми, сплачені ним у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, моральна шкода та судові витрати (п.3, 4, 5 ст. 3 зазначеного Закону). Згідно з частинами 1, 5, 6 ст.4 зазначеного Закону, відшкодування шкоди у випадках, передбачених, у тому числі, п.4,5 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали позивачеві моральної втрати, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ст.13 вказаного вище Закону). Згідно з п.п.3,4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», що затверджений наказом Міністерства юстиції України, генеральної прокуратури України, міністерства фінансів України від 04.03.1996 року №6/5/3/41, передбачено, що право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації. Відповідно до ч.3 п.10 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України №6/5/3/41 від 04.03.1996 року, до сум, сплачених на надання юридичної допомоги, відносяться суми, сплачені адвокату за участь у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені в рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції. У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Судом правильно встановлено, що термін перебування ОСОБА_1 під слідством і судом складає 55 повних місяців з 27.03.2015 року (повідомлення ОСОБА_1 про підозру за ч.1 ст.122 КК України) по 07.11.2019 року (залишення без змін апеляційною інстанцією виправдувального вироку відносно ОСОБА_1 ). та визначено, що за вказаний період гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача становить 275 000,00 грн. (55 місяців х 5000 гривень (мінімальний розмір заробітної плати) = 275 000,00 грн.). Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 ст.13 Закону, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 ст.12 Закону. Якщо для з`ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом згідно з частиною 3 ст.13 Закону провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 ст.4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, моральна шкода виникає внаслідок правопорушення (в тому числі порушення прав людини і основних свобод), а тому ухвалюючи рішення щодо порушення цих прав і свобод, суд одразу визначає можливість відшкодування моральної шкоди та її розміри, якщо про це просить заявник. По справі «Мельниченко проти України» (заява № 17707/02) від 19.10.2004 року, суд повторює, «що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави». Відповідно до статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Пунктом 1 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280 (далі Положення), визначено, що Головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі Головне управління Казначейства) є територіальними органами Державної казначейської служби України. Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 14 пункт 4 Положення). Відповідно до пункту 18 Положення Головне управління Казначейства є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в установах Казначейства та банках. З урахуванням зазначеного, висновок суду апеляційної інстанції про те, що Головне управління Державного казначейства України в Херсонській області є неналежним відповідачем у справі, є безпідставним та не ґрунтується на нормах чинного законодавства України. Саме до такого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 657/2649/15-ц. У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про те, Державною казначейською службою України не порушено прав позивача, а отже Державна казначейська служба є неналежним відповідачем не заслуговують на увагу. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження №12-208гс18) зроблено висновок, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Суд правильно зазначив у рішенні про те, що доводи представника відповідача Державної казначейської служби України про недоведеність фактів заподіяння позивачу ОСОБА_1 моральних страждань, втрат немайнового характеру та необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, спростовуються матеріалами цивільної справи, кримінального провадження у трьох томах, та положеннями ст.23 ЦК України, якою визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. З`ясувавши чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування шкоди, а саме негативні наслідки, які продовжуються для позивача після ухвалення виправдовувального вироку, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, тривалість, тяжкість вимушених змін у його житті, взявши до уваги засади розумності, виваженості й справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача 275 000 гривень. За рішенням суду було визначено мінімальний розмір моральної шкоди у сумі 275 000 гривень із розрахунку за кожен місяць перебування під слідством та судом у період з 27.03.2015 року по 07.11.2019 року за 55 місяців, тому цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №755/13879/16- ц, від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі №234/1944/16-ц. Доводи апеляційної скарги про те, що судом неправильно визначено період стягнення (з 27.03.2015 року (повідомлення ОСОБА_1 про підозру за ч.1 ст.122 КК України) по 07.11.2019 року (залишення без змін апеляційною інстанцією виправдувального вироку відносно ОСОБА_1 ). із зазначенням, що ОСОБА_1 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення вироком Василівського районного суду Запорізької області від 07.05.2019 року та посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09жовтня 2019 року у справі №657/2649/15-ц, колегія суддів вважає неприйнятною з огляду на зміст цієї постанови. Так, у розділі «Фактичні обставини» постанови Верховного Суду від 09жовтня 2019 року у справі №657/2649/15-ц вказано, що позивач перебував під слідством та судом у період з 02 серпня 2013 року (оголошення підозри) до 17 березня 2016 року (постановлення ухвали апеляційного суду, тобто 20 місяців 15 днів. При цьому Верховний Суд у вказаній постанові вважав, що Головне управління Державної казначейської служби України є належним відповідачем та визначивши, що мінімальний розмір моральної шкоди, завданий органами дізнання, досудового слідства, суду та прокуратури, який підлягає стягненню на користь позивача становить : 29 701,61 грн.( 1450 грн. .х 20 місяців + 701,61 грн.(15 днів х 46,77 грн. = 29 701,61 грн.), але врахувавши моральні страждання позивача, стягнув моральну шкоду в сумі 35 000 грн.. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, яка полягає у витратах на правову допомогу у розмірі 6000 грн. вже було предметом апеляційного оскарження при розгляді апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Запорізькій області. Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року у вказаній справі, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області залишено без задоволення, рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2020 року, яким частково в розмірі 6000 гривень задоволено позовні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 , залишено без змін (т.2, а.с.99-104). Постанова Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року в касаційному порядку не переглядалась та не була скасована. У постанові Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року зазначено наступне. Стягуючи на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн., суд виходив з того, що надані на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу докази є належними, а тому вимоги щодо відшкодування витрат за надання юридичної допомоги в розмірі з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягають до задоволення. Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає законними й обґрунтованими. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно з частиною першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що позивачем не доведено підстав для стягнення витрат на правничу допомогу. Проте, вказані твердження скаржника спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається та встановлено судом, що між ОСОБА_1 та адвокатом Коваленко В.В. укладено 23 грудня 2019 року Угоду про надання правничої (правової) допомоги № 1068, а також укладено 23 грудня 2019 року Додаткову угоду до п.3.1. угоди про надання правничої (правової) допомоги № 1068 (домовленість про оплату) (т.1, а.с.46, 46 зворот). Повноваження представника позивача адвоката Коваленка В.В. також підтверджені ордером серії АР №1004914 від 25.12.2019 року (т.1, а.с.9). Позивачем на підтвердження понесених судових витрат під час розгляду цивільної справ надано суду Акт виконаних робіт від 06.03.2020 року, відповідно до якого адвокат Коваленко В.В. надав ОСОБА_1 правові послуги на загальну суму 12258,00 гривень, та витрачено часу про надання правових послуг 18 годин, та відповідно, надані послуги складаються з: консультації (1 година 681,00 грн.), підготовка, збір, аналіз документів досудового слідства (3 години 2043,00 грн.), аналіз судової практики по питанням відшкодування моральної шкоди (2 години 1362,00 грн.), підготовка, обґрунтування позовної заяви (6 годин 4086,00 грн.), роздруківка документів позовної заяви в паперовому вигляді для подання до суду (2 години 1362,00 грн.), аналіз відзивів від відповідачів по справі та підготовка відповіді на відзив (2 години 1362,00 грн.), підготовка уточненої позовної заяви, з урахуванням відзивів та правової позиції Верховного Суду (2 години 1362,00 грн.) (т.1, а.с.112). Згідно вказаного Акту виконаних робіт додано квитанцію № 1068 від 06.03.2020 року про отримання адвокатом Коваленко В.В. від ОСОБА_1 суми 12000,00 грн. (т.1, а.с.112). Суд першої інстанції, враховуючи співмірність розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу з обсягом виконаних адвокатом Коваленко В.В. робіт, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню частково, в загальній сумі 6000 грн. та які складаються з: підготовки позовної заяви, підготовки відповіді на відзив, підготовки уточненої позовної заяви, відповідно до Акту виконаних робіт від 06.03.2020 року (т.1, а.с.112). Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивачем доведено розмір понесених ним витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 6000 грн. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 23 липня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В.Кочеткова