Ухвала КГС ВС № 910/9851/20

УХВАЛА 22 липня 2021 року м. Київ Справа № 910/9851/20 Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Баранця О. М., розглянувши матеріали касаційної скарги Державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» на рішення Господарського суду міста Києва у складі судді Данилової М. В. від 01 лютого 2021 року та на постанову Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Чорногуза М. Г., Мальченко А. О., Агрикової О. В. від 18 травня 2021 року у справі за позовом Державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 , 7) ОСОБА_7 , 8) ОСОБА_8 , 9) ОСОБА_9 , 10) ОСОБА_10 , 11) ОСОБА_11 , 12) ОСОБА_12 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний банк України, про відшкодування шкоди ВСТАНОВИВ: 15 червня 2021 року Державна організація (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 травня 2021 року у справі № 910/9851/20. Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначений відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 06 липня 2021 року. Перевіривши матеріали касаційної скарги Верховний Суд встановив, що вона подана без дотримання вимог статті 290 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним. Відповідно до частини третьої статті 311 Господарського процесуального кодексу України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладений висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що у разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. З урахуванням змін до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Лише посилання скаржника, як на підставу для відкриття касаційного провадження, на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без зазначення конкретних норм права (пункт, частина, стаття), які, на думку скаржника, неправильно чи з порушенням застосовано судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник у касаційній скарзі, зокрема послався на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду. Однак з касаційної скарги неможливо дійти висновку, який саме висновок Верховного Суду та щодо застосування якої саме норми права не був врахований судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень. Відсутнє у касаційній скарзі і обґрунтування подібності правовідносин у інших справах, на висновки Верховного Суду у яких послався скаржник. Крім того позивач у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Однак скаржник у цій частині своїх доводів не зазначає, який саме висновок Верховного Суду відсутній та не визначає норму / норми права, щодо застосування якої / яких відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї / цих норми / норм права для правильного вирішення справи. Скаржник хоча і зазначає, які норми права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, проте чітко не визначає (не розмежовує) щодо застосування якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду, а щодо якої суди не врахували висновки Верховного Суду щодо її застосування. Тобто скаржник не наводить чіткого обґрунтування визначених ним підстав касаційного оскарження судових рішень. Системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Однак касаційна скарга цій вимозі не відповідає: посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права не перебуває у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. З огляду на викладене та, враховуючи принцип диспозитивності та принцип рівності всіх сторін перед Законом та судом, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України враховуючи вищевикладені недоліки. Наслідком неусунення названих недоліків протягом установленого строку є повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України. З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 174, 234, 235, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» на рішення Господарського суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 травня 2021 року у справі № 910/9851/20 залишити без руху.

2. Надати Державній організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Державній організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» усунути недоліки, встановлені в даній ухвалі, у такий спосіб: - надати уточнену касаційну скаргу із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення з чітким посиланням на пункти частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що саме є підставою для касаційного оскарження, та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.

4. Роз`яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга буде вважатись неподаною та буде повернута скаржнику.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя - доповідач О. Баранець