Постанова КГС ВС № 910/19431/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року м. Київ cправа № 910/19431/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О., за участю секретаря судового засідання Долгополової Ю. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва у складі судді Ващенко Т. М. від 07 жовтня 2025 року та на постанову Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Демидової А. М., Ходаківської І. П., Євсікова О. О. від 24 березня 2026 року у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до: 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 , 5) ОСОБА_5 , 6) ОСОБА_6 , 7) ОСОБА_7 , 8) ОСОБА_8 , 9) ОСОБА_9 , про стягнення 124 106 850,76 грн, за участю представників: від позивача: Гуленко Ю. М., Тесля А. В. від відповідачів: 1) Антоненко А. В. 2) не з`явилися 3) не з`явилися 4) не з`явилися 5) не з`явилися 6) не з`явилися 7) не з`явилися 8) не з`явилися 9) не з`явилися ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог. У грудні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про солідарне стягнення 124 106 850,76 грн збитків, завданих рішеннями зазначених осіб при виконанні ними посадових обов`язків у Публічному акціонерному товаристві "Ерде Банк". Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що внаслідок недобросовісних управлінських рішень відповідачів Публічному акціонерному товаристві "Ерде Банк" була спричинена шкода у розмірі 124 106 850,76 грн.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. Відповідно до постанови правління Національного банку України від 29 жовтня 2012 року № 451 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Ерде Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - Фонд) 29 жовтня 2012 року прийняла рішення № 25 "Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації", відповідно до якого з 30 жовтня 2012 року в Акціонерному товаристві "Ерде Банк" була розпочата процедура виведення банку з ринку із запровадженням тимчасової адміністрації строком на три місяці з 30 жовтня 2012 року по 29 січня 2013 року. Згідно з постановою правління Національного банку України від 09 січня 2013 року № 4 була відкликана банківська ліцензія та розпочата процедура ліквідації Акціонерного банку "Ерде Банк", а згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10 січня 2013 року № 3 була призначена уповноважена особа Фонду на ліквідацію Акціонерного товариства "Ерде Банк". Строк здійснення процедури ліквідації Aкціонерного товариства «Ерде Банк» неодноразово продовжувався згідно з рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 28 листопада 2013 року № 34, від 08 грудня 2014 року № 143, від 30 червня 2015 року № 125, від 17 грудня 2015 року № 226, від 29 грудня 2016 року № 3057 і тривав до 08 січня 2018 року включно. Під час здійснення ліквідаційної процедури Акціонерного товариства «Ерде Банк» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 25 квітня 2013 року № 051/13 "Про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів AT «Ерде Банк», відповідно до якого (з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду від 06 листопада 2017 року № 4941) загальна сума акцептованих вимог кредиторів склала 741 005 970,27 грн. Крім того, виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 18 липня 2013 року № 073/13 "Про затвердження акту за результатами інвентаризації та формування ліквідаційної маси AT "Ерде Банк", згідно з яким балансова вартість ліквідаційної маси Банку склала 1 120 041 129,04 грн, а ринкова вартість - 246 253 336,59 грн. Отже, розмір зобов`язань Акціонерного товариства "Ерде Банк" перед кредиторами перевищив оціночну (ринкову) вартість ліквідаційної маси Акціонерного товариства "Ерде Банк" на 494 752 633,68 грн (741 005 970,27 грн - 246 253 336,59 грн = 494 752 633,68 грн). 11 грудня 2017 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 5334 "Про затвердження ліквідаційного балансу та звіту про завершення ліквідації Акціонерного товариства "Ерде Банк" (далі по тексту - Банк). За результатами проведеної інвентаризації майна та активів Акціонерного товариства "Ерде Банк" Фонд виявив ряд вчинених Банком сумнівних завідомо збиткових операцій з кредитування, а саме: 1) з кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2" за договором від 29 серпня 2011 року № 154/11-КЛ та кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромарт" за договором від 31 серпня 2011 року № 155/11-КЛ - без належного (неспівмірного із сумою кредиту) забезпечення; 2) з кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2" за договором від 04 липня 2011 року № 125/11-КЛ - без будь-якого забезпечення; 3) з кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Консалтинг Груп" за договором від 04 жовтня 2011 року № 178/11-КЛ - без належного (неспівмірного із сумою кредиту) забезпечення. Так, 29 серпня 2011 року між Акціонерним товариством "Ерде Банк", як кредитодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2", як позичальником, був укладений кредитний договір № 154/11-КЛ, відповідно до умов якого Кредитодавець надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами / угодами до нього, що складають невід`ємну частину договору. Згідно з пунктом 1.1.1. зазначеного кредитного договору (з урахуванням внесених до нього змін) кредит надається у формі кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування у сумі 5 440 100,00 дол. США, ставка за користування кредитом становить 17 % річних. 31 серпня 2011 року між Акціонерним товариством "Ерде Банк", як кредитодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромарт", як позичальником, був укладений кредитний договір № 155/11-КЛ, відповідно до умов якого Кредитодавець надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами / угодами до нього, що складають невід`ємну частину договору. Згідно з пунктом 1.1.1. зазначеного кредитного договору (з урахуванням внесених до нього змін) кредит надається у формі кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування у сумі 5 832 400,00 дол. США, ставка за користування кредитом становить 17 % річних. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за цими кредитними договорами між Банком та майновими поручителями були укладені такі договори забезпечення: - договір від 31 серпня 2011 року про внесення змін до іпотечного договору від 29 квітня 2011 року (посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубковою О. Л. та зареєстрованого у реєстрі за № 562), укладений між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хелстур", відповідно до якого в іпотеку Банку передано: нерухоме майно, а саме: нежилі будівлі загальною площею 7 609,40 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становить 104 068 500,00 грн; - договір застави від 29 серпня 2011 року, укладений між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телеканал-100" (далі - ТОВ "Телеканал-100"), відповідно до умов якого в заставу Банку передано майно: основні засоби, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору. Балансова та заставна вартість предмета застави становить 1 802 644,00 грн; - договір застави від 29 серпня 2011 року, укладений між Банком та Приватним акціонерним товариством "Українська фінансова мережа", відповідно до умов якого в заставу Банку передано майно: основні засоби, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору. Балансова та заставна вартість предмета застави становить 361 229,58 грн. Рішення про надання Акціонерним товариством «Ерде Банк» Товариству з обмеженою відповідальністю "Єврокнстракшн-2" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Євромарт" кредитів і прийняття в заставу в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами нерухомого майна та основних засобів були прийняті кредитним комітетом Акціонерного товариства «Ерде Банк» у складі: ОСОБА_11 (голова правління), ОСОБА_12 (заступник голови правління), ОСОБА_13 (заступник голови правління), ОСОБА_5 (Начальник Департаменту безпеки), ОСОБА_6 (начальник управління кредитування), ОСОБА_14 (начальник управління претензійно-позовної роботи та правового забезпечення діяльності), ОСОБА_4 (головний бухгалтер), ОСОБА_15 (начальник юридичного департаменту) та ОСОБА_10 (начальник управління ризик-менеджменту) та оформлені протоколом засідання кредитного комітету № 676 від 25 серпня 2011 року. Рішення про зміну умов кредитування за позичальниками Товариством з обмеженою відповідальністю "Єврокнстракшн-2" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євромарт" були прийняті кредитним комітетом Акціонерного товариства «Ерде Банк» у складі: ОСОБА_8 (голова правління), ОСОБА_16 (заступник голови правління), ОСОБА_13 (заступник голови правління), ОСОБА_10 (начальник управління ризик-менеджменту), ОСОБА_4 (головний бухгалтер), ОСОБА_15 (начальник юридичного департаменту), ОСОБА_7 (начальник управління кредитування), ОСОБА_18 (начальник управління фінансового аналізу та економічної безпеки) та ОСОБА_5 (Начальник Департаменту безпеки) та оформлені протоколами засідань кредитного комітету від 19 вересня 2012 року № 1132/2. Зазначені рішення затверджені Головою наглядової ради та членом Наглядової ради Банку. На виконання умов зазначених кредитних договорів 31 серпня 2011 року Акціонерне товариство «Ерде Банк» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Євромарт" 3 332 400,00 дол. США кредитних коштів із призначенням платежу "перерахування коштів зг. кред. договору № 155/11-КЛ від 31.08.2011". У цей же день іноземна валюта була конвертована в гривневий еквівалент та в сумі 26 639 205,60 грн та перерахована на інший рахунок позичальника № НОМЕР_1 без призначення. Разом з тим, цей рахунок (2603) відкривався позичальнику під кредитний договір № 70/11-КЛ від 13 квітня 2011 року. 13 жовтня 2011 року Акціонерне товариство «Ерде Банк» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Євромарт" 2 500 000,00 дол. США кредитних коштів з призначенням платежу "перерахування коштів зг. кред. договору № 155/11-КЛ від 31.08.2011", які були перераховані на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Мерідіан Фінанс", яке в подальшому перерахувало ці кошти на свій позичковий рахунок № НОМЕР_2 з призначенням платежу "часткове погашення кредиту зг. кредитного договору №175/11-КЛ від 30.09.2011. Без ПДВ". Тобто, кредитними коштами позичальника ТОВ "Євромарт" погашено заборгованість за кредитом ТОВ "Мерідіан Фінанс". Станом на дату початку процедури ліквідації Акціонерного товариства "Ерде Банк" заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2" за кредитним договором № 154/11-КЛ від 29 серпня 2011 року становила 5 526 246,51 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 44 171 288,37 грн, а заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромарт" за кредитним договором № 155/11-КЛ від 31 серпня 2011 року - 6 011 568,94 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 48 050 470,54 грн. Господарський суд міста Києва рішенням від 28 лютого 2013 року у справі № 910/26197, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 червня 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 09 жовтня 2013 року, позовні вимоги Акціонерного товариства «Ерде Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хелстур" задовольнив повністю: звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття Банком у власність нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 7 609,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. Під час розгляду даної справи суди встановили, що ринкова вартість предмета іпотеки складає 50 700 300,00 грн, тож керівництвом Банку було завищено вартість предмета іпотеки майже втричі - до 140 млн. грн. Під час здійснення процедури ліквідації Акціонерного товариства «Ерде Банк» 29 серпня 2014 року було реалізоване нерухоме майно (нежитлові будівлі заг. пл. 7 609,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1), що перебувало на балансі внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Євроконстракшн-2" та ТОВ "Євромарт" за ціною 26 978 400,00 грн, а також активи: права вимоги за кредитами ТОВ "Євроконстракшн-2" та ТОВ "Євромарт" за ціною лише 200 000,00 грн, що підтверджується договором про відступлення права вимоги від 03 грудня 2014 року № 31, укладеним між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПАРІС". Також 04 липня 2011 року між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2" був укладений договір з кредитування № 125/11-КЛ, заборгованість за яким станом на момент початку процедури ліквідації Акціонерного товариства «Ерде Банк» становила 15 064 118,85 грн. Господарський суд Київської області рішенням від 26 листопада 2013 року у справі № 6/130-12 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Ерде Банк" задовольнив частково: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2" 14 250 000,00 грн заборгованості з повернення тіла кредиту та 602 315,57 грн заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором від 04 липня 2011 року № 125/11-КЛ (всього стягнув 14 852 315,57 грн); в решті позову відмовив. У ході ліквідаційної процедури Акціонерного товариства «Ерде Банк» був реалізований актив - право вимоги за кредитним договором від 04 липня 2011 року № 125/11-КЛ за ціною 50 000,00 грн, що підтверджується договором про відступлення права вимоги від 03 грудня 2014 року № 30, укладеним між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПАРІС". Крім того, 04 жовтня 2011 року між Акціонерним товариством "Ерде Банк", як кредитодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Консалтинг Груп", як позичальником, був укладений кредитний договір № 178/11-КЛ, відповідно до умов якого Кредитодавець надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами / угодами до нього, що складають невід`ємну частину договору. Згідно з пунктом 1.1.1. зазначеного кредитного договору (з урахуванням внесених до нього змін) кредит надається у формі кредитної лінії з максимальним лімітом кредитування у сумі 37 300 000,00 грн, ставка за користування кредитом становить 17 % річних. Загальна сума виданих коштів за кредитним договором - 37 300 000,00 грн. З метою забезпечення належного виконання Позичальником зобов`язань за цим кредитним договором між Акціонерним товариством "Ерде Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телеканал-100" був укладений договір застави (майнові права на депозит), відповідно до умов якого в заставу Банку були передані майнові права на грошові кошти в розмірі 7 410 000,00 грн. За результатами інспекційної перевірки Національного банку України, що підтверджується довідкою Національного банку України від 11 жовтня 2012 року, відомості про заставу за даним кредитом не були внесені до відповідного реєстру. Додатковим забезпеченням виконання зобов`язань за кредитним договором № 178/11-КЛ виступала іпотека: земельна ділянка у м. Буча Київської області заг.пл. 3,8452 га, заставною вартістю 10 027 800,00 грн; іпотекодавець - ОСОБА_17 . У подальшому органи управління Банку внесли зміни до договору застави (майнові права на депозит), укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Телеканал-100", шляхом зменшення предмета застави з 7 410 000,00 грн до 4 130 000,00 грн без будь-якої заміни (взяття додаткового) предметів забезпечення. Рішення щодо кредитування, внесення змін до предмета застави шляхом зменшення предмета забезпечення за кредитним договором № 178/11-КЛ від 04 жовтня 2011 року, прийнято кредитним комітетом 24 жовтня 2011 року, оформлене протоколом № 736, 29.11.2011, оформлене протоколом № 774/2, 06.12.2011, оформлене протоколом № 780/5, 02.10.2012, оформлене протоколом № 1142, (затверджено Головою Наглядової ради та членом Наглядової ради Банку). Посадовими особами АТ "Ерде Банк", які приймали рішення про кредитування ТОВ "Юридична компанія "Консалтинг Груп", були: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 . У ході ліквідаційної процедури Акціонерного товариства "Ерде Банк" було звернуте стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку у м. Буча Київської області загальною площею 3,8452 га в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 178/11-КЛ від 04 жовтня 2011 року, а 29 грудня 2015 року зазначений актив (об`єкт нерухомості) був реалізований за ціною 15 665 000,00 грн, що підтверджується протоколом про проведення аукціону № 15/Е 12-29 від 29 грудня 2015 року. Станом на дату початку процедури ліквідації Акціонерного товариства "Ерде Банк" заборгованість Позичальника за кредитним договором від 04 жовтня 2011 року № 178/11-КЛ склала 38 229 216,11 грн. У ході ліквідаційної процедури Акціонерного товариства "Ерде Банк" були реалізовані активи Банку - права вимоги за двома кредитами, зокрема і за кредитним договором від 04 жовтня 2011 року № 178/11-КЛ, за ціною 100 000,00 грн, що підтверджується договором про відступлення права вимоги від 03 грудня 2014 року № 35, укладеним між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПАРІС". У грудні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про солідарне стягнення 124 106 850,76 грн збитків, завданих рішеннями зазначених осіб при виконанні ними посадових обов`язків у Публічному акціонерному товаристві "Ерде Банк". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок недобросовісних управлінських рішень відповідачів Публічному акціонерному товаристві "Ерде Банк" була спричинена шкода у розмірі 124 106 850,76 грн, зокрема: - щодо операції з кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромарт" за кредитними договорами від 29 серпня 2011 року № 154/11-КЛ та від 31 серпня 2011 року № 155/11-КЛ позивач зазначив про те, що рішення про кредитування зазначених юридичних осіб та подальше збільшення ліміту кредитної лінії було прийняте посадовими особами ураганів управління Банку без взяття належного (не співмірного з сумою кредиту) високоліквідного забезпечення, що призвело до непогашення заборгованості за цими кредитними зобов`язаннями; проведення цих операцій було вчинене з метою виведення коштів (активів) з Банку через пов`язані з власниками істотної участі Банку компанії; - щодо операції з кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2" за кредитним договором від 04 липня 2011 року № 125/11-КЛ позивач зазначив про те, що рішення про кредитування за цим договором було прийняте посадовими особами органів управління Банку в інтересах власника істотної участі Банку - ОСОБА_1 без взяття жодного забезпечення, що свідчить про відсутність будь-якого економічного сенсу у видачі кредиту за цим договором як недохідної операції, спрямованої виключно на виведення коштів з Банку; - щодо операції з кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконстракшн-2" за кредитним договором від 04 жовтня 2011 року № 178/11-КЛ позивач зазначив про те, що рішення про кредитування за цим договором та подальше збільшення ліміту кредитної лінії було прийняте керівниками та членами комітетів правління Банку без взяття належного забезпечення (вартість предметів застави та іпотеки за цим кредитним договором не покривала всю суму коштів, виданих позичальнику); ця операція була надмірно ризикованою, оскільки несла значну загрозу у неповерненні коштів Банку.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду. Господарський суд міста Києва рішенням від 07 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 березня 2026 року, відмовив у задоволенні позову повністю. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, про наявність у діях відповідачів усіх елементів складу цивільного правопорушення із завдання Банку збитків на загальну суму 124 106 850,76 грн, однак, врахувавши положення статті 258 Цивільного кодексу України, відмовили у задоволенні позову з підстави пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. У касаційній скарзі позивач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 березня 2026 року, а справу № 910/19431/20 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Як на підставу касаційного оскарження зазначених судових рішень у цій справі скаржник послався на пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 у сукупності з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій 1) не врахували висновки Верховного Суду - щодо застосування статті 261 Цивільного кодексу України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12; - викладені у пунктах 7.60. та 8.4. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 та у пункті 343 постанови від 08 листопада 2023 року у справі № 910/12955/20; - щодо необхідності надання належної правової оцінки письмовій заяві позивача щодо питань захисту його прав та інтересів згідно з главою 19 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо обставин відсутності порушення строків позовної давності або (в разі протилежного висновку суду) поважності причин його пропуску, викладені у постановах Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, від 02 квітня 2019 року у справі № 9.02/326/16, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18; 2) неправильно застосували положення статей 541 та 543 Цивільного кодексу України, висновок Верховного Суду щодо застосування яких у подібних правовідносинах щодо того, чи можна відмовляти в позові при солідарній вимозі до кількох відповідачів на підставі заяви про застосування строків позовної давності лише одного з відповідачів відсутній; 3) надали неправильну оцінку доводам скаржника щодо обґрунтування поважності пропуску строку позовної давності, наведеним у заяві від 12 вересня 2024 року № 46-9309/24, зробили помилкові висновки та не врахували належним чином зміст заяви Фонду про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи. Відповідач-1 - ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що: - висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, на які посилається скаржник, зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи; - висновки Верховного Суду, викладені у пунктах 7.60. та 8.4. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, стосуються загального порядку визначення розміру збитків, а не початку перебігу строку позовної давності. Висновок Верховного Суду щодо початку перебігу строку позовної давності викладений у пунктах 8.12., 8.13. зазначеної постанови і був закріплений у постанові палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 червня 2024 року у справі № 916/3724/21, а також у постанові від 09 липня 2025 року у справі № 910/19431/20, правовідносини в якій за суб`єктним складом учасників справи є подібними до правовідносин у цій справі; - Верховний Суд вже вирішив питання щодо відмови у задоволені позовних вимог при солідарній вимозі до кількох відповідачів на підставі заяви про застосування строків позовної давності лише одного з відповідачів, про що свідчить аналіз постанов Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 910/18526/21, від 09 липня 2025 року у справі № 927/252/21, від 16 липня 2025 року у справі № 904/3867/21, від 09 липня 2025 року у справі № 910/19434/20, а також постанова Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 521/19151/14; - твердження позивача про те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку доводам скаржника щодо обґрунтування поважності пропуску строку позовної давності є намаганням переглянути рішення суду в частині встановлення моменту початку перебігу строку позовної давності і не є підставою для визначення поважними причини пропуску позовної давності на строк більше ніж 4 роки; перегляд результатів оцінки причин пропуску позовної давності не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції, а звернення до суду з відповідним позовом через 4 роки після спливу строку позовної давності, та намагання скаржника переглянути рішення судів першій та апеляційної інстанцій із зазначених підстав вказує на порушення позивачем принципу правової визначеності.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій. Верховний Суд, обговоривши доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, та доводи відповідача-1, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій у цій справі відмовили у задоволенні позову з підстави пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом. Позивач оскаржує до суду касаційної інстанції судові рішення у цій справі саме в частині зазначених висновків про пропуск позивачем строку позовної давності і саме в цій частині суд касаційної інстанції переглядає оскаржувані судові рішення. Рішення та постанова судів попередніх інстанції у цій справі в частині висновків щодо наявності у діях відповідачів усіх елементів складу цивільного правопорушення із завдання Банку збитків на загальну суму 124 106 850,76 грн позивачем до суду касаційної інстанції не оскаржуються, з огляду на що відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України в цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін. Згідно із частиною першою статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 Цивільного кодексу України). Слід зауважити, що поширення на ті чи інші відносини спеціальної, а не загальної позовної давності має бути у кожному конкретному випадку обумовлене законом. Відповідно до частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (частина перша статті 3 цього закону). За змістом пункту 1 частини першої статті 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд, зокрема, набуває прав кредитора банку на всю (загальну) суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону. Як вбачається позовні вимоги у цій справі про солідарне стягнення з осіб, пов`язаних з Акціонерним товариством "Ерде Банк", майнової шкоди заявлені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема на підставі статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка передбачає право Фонду на звернення з таким позовом до суду, та статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 липня 2021 року у справі № 910/12930/18, від 28 жовтня 2021 року у справі № 910/9851/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 916/1489/22, від 04 червня 2024 року у справі № 916/3724/21, стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та стаття 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» за своєю правовою природою містять як норми матеріального, так і норми процесуального права. До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави такої відповідальності та її розмір. Тоді як до процесуальних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності. Порядок дій позивача, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду є процесуальною, процедурною нормою. Відповідно до правовідносин, у яких бере участь Фонд (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з Банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду), мають застосовуватись редакції статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій. У свою чергу, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Закону "Про банки та банківську діяльність" у частинах, які визначають порядок здійснення процедурних питань, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на день звернення з відповідним позовом. Так, норми статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (стаття 58 Конституції України). За змістом частини першої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, що діяла під час здійснення процедури ліквідації Акціонерного товариства «Ерде банк», та станом на дату звернення Фонду до господарського суду з позовом у цій справі) кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. Вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов`язаної з банком особи у порядку, визначеному частиною п`ятою цієї статті. Згідно з частиною п`ятою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. З наведеної норми вбачається, що Фонд або уповноважена особа має право на звернення до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та / або банку шкоди (збитків), та / або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку. При цьому кошти, стягнуті з таких осіб, включаються до ліквідаційної маси банку. Питання визначення моменту початку перебігу строку позовної давності у спорах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов`язаних з банком осіб про стягнення шкоди в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вже неодноразово було предметом дослідження Верховного Суду. Так, зокрема висновки Верховного Суду, сформовані за результатом розгляду цього питання, були викладені у постанові палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду (далі по тексту - Корпоративна палата) від 04 червня 2024 року у справі № 916/3724/21. Корпоративна палата у зазначеній постанові, врахувавши постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, дійшла висновку про те, що перебіг строку позовної давності у правовідносинах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов`язаних з банком осіб про стягнення шкоди в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме: із затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Отже, Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту у зазначених правовідносинах починає відраховуватися позовна давність, а саме: з моменту коли Фонду стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів. Корпоративна палата у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 також вказала на те, що зазначена правова позиція неодноразово була наведена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема і після скасування Великою Палатою Верховного Суду своєї постанови від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, а відтак наразі є чіткою і усталеною судовою практикою і від цих висновків Верховний Суд не відступав. Суд касаційної інстанції також зазначає про те, що зазначені висновки Верховного Суду щодо моменту початку перебігу строку позовної давності, викладені у постанові Корпоративної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, були також закріплені і в ряді наступних постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 19 червня 2025 року у справі № 910/686/20, від 25 червня 2025 року у справі № 910/18526/21, від 09 липня 2025 року у справі № 910/19434/20, від 16 липня 2025 року у справі № 904/3867/21, що свідчить про сталість правової позиції Верховного Суду у зазначеному питанні. Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вбачається з оскаржуваних судових рішень у цій справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з позовом в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідності до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України врахували зазначені вище усталені висновки Верховного Суду та встановили таке: - реєстр акцептованих вимог кредиторів Акціонерного товариства "Ерде Банк" був затверджений рішенням виконавчої дирекції Фонду № 051/13 від 25 квітня 2013 року; - акт формування ліквідаційної маси Акціонерного товариства "Ерде Банк" був затверджений Фондом 18 липня 2013 року. Встановивши ці обставини, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що саме з 18 липня 2013 - дати затвердження акта формування ліквідаційної маси Акціонерного товариства "Ерде Банк" як останнього з двох зазначених вище документів, а не з дати внесення змін до Реєстру акцептованих вимог кредиторів, Фонд був обізнаний про те, що задоволення всіх зобов`язань Банку є неможливим і шкода вже завдана. З огляду на ці обставини, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що у спірних правовідносинах позовна давність для заявлення Фондом позовних вимог до відповідачів тривала до 19 липня 2016 року. Проте з даним позовом Фонд звернувся до суду лише 07 грудня 2020 року, що підтверджується відомостями Укрпошти (2-й, а.с. 264), тобто після спливу позовної давності більше ніж на 4 роки. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову з підстави пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом. Аналогічна правова позиція щодо пропуску Фондом позовної давності, відлік якої почався з моменту затвердження акта формування ліквідаційної маси банку як останнього з двох документів (18 липня 2013 року) була підтримана Верховним Судом у постанові від 09 липня 2025 року у справі № 910/19434/20 за позовом Фонду до керівників АТ "Ерде Банк" (частина з яких також є і відповідачами у цій справі № 910/19431/20) про солідарне стягнення шкоди, про що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові. Зазначені висновки Верховного Суду, викладені у постанові Корпоративної палати від 04 червня 2024 року у справі № 916/3724/21, були застосовані Верховним Судом і у постанові від 19 червня 2025 року у справі № 910/686/20, правовідносини в якій за змістом та суб`єктним складом є аналогічним до правовідносин у цій справі № 910/680/20. Верховний Суд зазначає про безпідставність посилань позивача у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування статті 261 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, оскільки правовідносини у зазначеній справі є неподібними до правовідносин у цій справі, що розглядається. Предметом спору у справі № 444/9519/12 були вимоги банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором; правовідносини взагалі не стосувалися стягнення Фондом гарантування вкладів з пов`язаних з банком осіб шкоди в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Отже, висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 є нерелевантними для цієї справи № 910/19431/20. Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у пунктах 7.60. та 8.4. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року по справі № 910/11027/18, також є безпідставними, оскільки висновки, що містяться у пункті 7.60. зазначеної постанови, взагалі не стосуються початку перебігу строку позовної давності, а положення, що містяться у пункті 8.4. зазначеної постанови, не є загальним висновком Верховного Суду щодо моменту початку перебігу строку позовної давності, а є обґрунтовуванням мотивації загального висновку щодо цього питання. Як уже зазначалося вище по тексту цієї постанови згідно із загальним висновком Верховного Суду щодо питання початку перебігу строку позовної давності у правовідносинах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов`язаних з банком осіб про стягнення шкоди в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", викладеним у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року по справі № 910/11027/18, перебіг цього строку розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів: із затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. При цьому Верховний Суд зазначає про те, що зазначена правова позиція неодноразово була наведена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема і після скасування Великою Палатою Верховного Суду своєї постанови від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, а відтак наразі є чіткою і усталеною судовою практикою і від цих висновків Верховний Суд не відступав. Скаржник, посилаючись вибірково на неврахування судами окремих пунктів постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року по справі № 910/11027/18 фактично виокремлює певні доводи постанови поза загальним висновком Верховного Суду та здійснює їх помилкове трактування. Верховний Суд не бере до уваги і доводи скаржника про існування різної практики Верховного Суду щодо питання визначення початку перебігу позовної давності у справах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки єдність судової практики з цього питання була забезпечена шляхом, зокрема формування Великою Палатою Верховного Суду зазначених вище висновків, викладених у постанові від 25 травня 2021 року по справі № 910/11027/18, які і після скасування Великою Палатою Верховного Суду зазначеної постанови були наведені Верховним Судом у інших своїх постановах, зокрема були закріплені у постанові Корпоративної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 червня 2024 року у справі № 916/3724/21. Відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19, в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів. У контексті наведеного Верховний Суд зазначає про те, що посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2024 року у справі № 910/12955/20 є недоречним, безпідставним та необґрунтованим, враховуючи те, що постанова Корпоративної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 червня 2024 року у справі № 916/3724/21 з остаточними висновками із зазначеного вище питання, які мають перевагу над висновками колегії суддів, була ухвалена після ухвалення колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови від 18 березня 2024 року у справі № 910/12955/20. Крім того, позивач у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 541 та 543 Цивільного кодексу України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах щодо того, чи може суд відмовляти в позові при солідарній вимозі до кількох відповідачів на підставі заяви про застосування строків позовної давності лише одного з відповідачів. Щодо зазначених доводів скаржника Верховний Суд зазначає таке. Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що положення цивільного та господарського законодавства як окремо, так і в сукупності з положеннями спеціального банківського законодавства презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Члени наглядової ради і виконавчого органу банку несуть спільно відповідальність за діяльність банку в цілому. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності. Таким чином, неплатоспроможність банку є наслідком як їх активних дій, так і пасивної бездіяльності. При цьому, немає значення, на яку суму і які саме договори погодив чи підписав кожний з відповідачів. Позовні вимоги до пов`язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом відповідно до статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", мають розглядатися разом у межах однієї справи. Адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо. Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, який полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Складовою зазначеного принципу є можливість суб`єкта відмовитися від свого права чи інтересу. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 918/686/21. Відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Згідно з частинами першою та другою статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 1190 Цивільного кодексу України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов`язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. Солідарний характер відповідальності осіб, що спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого. За змістом зазначеної норми закону спільною вважається шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб. При цьому, не обов`язково, щоб дії або бездіяльність, які завдали шкоди іншим особам, співпадали за часом. Це правило поширюється на випадки, коли неможливо встановити, яка дія та в якій мірі спричинила настання такого наслідку. Отже, солідарна відповідальність підлягає застосуванню, зокрема, у тих випадках, коли неможливо чітко розмежувати роль у вчиненні та обсяг вчинення кожним із відповідачів дій, якими завдано шкоду юридичній особі. Подібні висновки Верховного Суду щодо поняття «солідарної відповідальності» викладені у постанові від 18 березня 2024 року у справі № 910/12955/20, від 19 березня 2026 року у cправі № 916/3821/21 З огляду на викладене, враховуючи неподільний характер предмету спору у цій справі - збитків, завданих Акціонерному товариству «Ерде банк» взаємопов`язаними сукупними (спільними) діями відповідачів, що є неподільним результатом їх шкідливих діянь, на відповідачів у справі в силу вимог закону покладений солідарний обов`язок щодо відшкодування завданих їхніми діями (бездіяльністю) збитків. За таких обставин у спорі, в якому позовні вимоги пред`явлені до декількох належних відповідачів, які в силу вимог закону несуть солідарну відповідальність щодо предмета спору, будь-який з відповідачів може заявити суду вимогу про застосування позовної давності. У такому випадку, враховуючи неподільність предмету спору, заява одного відповідача чи декількох з відповідачів про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених вимог Фонду буде поширюватися і на позовні вимоги Фонду до інших солідарних відповідачів. Як вбачається з матеріалів справи із заявами про застосування наслідків спливу строку позовної давності до суду звернулися відповідачі -1 та -9. Решта відповідачів з таких заяв до суду не подали. З огляду на викладене застосування судами попередніх інстанцій наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог у цій справі щодо усіх солідарних відповідачів за заявами лише двох відповідачів у справі не суперечить частині третій статті 267 Цивільного кодексу України, а доводи скаржника про неправильне застосування судами положень статей 541 та 543 Цивільного кодексу України не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими. Враховуючи наведене Верховний Суд зазначає про необґрунтованість визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 827 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що суд першої інстанції розглянув подану позивачем заяву про поважність причин пропуску строку позовної давності та встановив, що позивач не зазначив таких підстав, що зумовили неможливість подання ним позовної заяви в межах строку позовної давності, у зв`язку з причинами, які є поважними та такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, а посилання позивача на те, що позовна давність пропущена ним через невизначеність у судовій практиці, до якої юрисдикції належить вирішення даного спору, не знайшло свого обґрунтування, оскільки пропуск строку на понад 4 роки є значним і безпідставним. Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши вказані позивачем підстави для визнання поважними причини пропуску позовної давності, погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що зазначені позивачем причини пропуску строку позовної давності є неповажними. Крім того, суд апеляційної інстанції, врахувавши доктрину venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), а також встановивши те, що позивач в апеляційній скарзі спочатку наголошував на спеціальній позовній давності та її дотриманні при зверненні до суду з даними позовом, проте надалі зазначив про необґрунтованість відхилення судом першої інстанції його доводів щодо поважності причин пропуску позовної давності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що така поведінка позивача є суперечливою та свідчить про порушення позивачем принципу добросовісності. При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що висновки судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем наявності у нього поважних причини пропуску строку позовної давності не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, від 02 квітня 2019 року у справі № 902/326/16, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, на неврахування яких судами попередніх інстанцій послався позивач у касаційній скарзі, оскільки суди дослідили та надали належну правову оцінку зазначеним позивачем підставам пропуску строку позовної давності на предмет їх поважності. Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку доводам скаржника щодо обґрунтування поважності пропуску строку позовної давності, наведеним у заяві від 12 вересня 2024 року № 46-9309/24, та зробили помилкові висновки фактично зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою обставин поважності пропуску цього строку, до необхідності здійснення судом переоцінки цих обставин, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції. З огляду на викладене визначені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачені пунктами 1, 3 та 4 частини другої статті 287 у сукупності з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими. Верховний Суд з урахуванням принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності оцінив усі аргументи касаційної скарги в межах її доводів та визначених скаржником підстав касаційного оскарження, з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, однак зазначає, що не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів у силу положень, закріплених у статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на те, що наведені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 24 березня 2026 року у справі № 910/19431/20 та залишає касаційну скаргу позивача без задоволення.

10. Судові витрати. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 березня 2026 року у справі № 910/19431/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. Баранець Судді О. Кролевець О. Мамалуй