Постанова КГС ВС № 910/12930/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/12930/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мамалуй О.О. - головуючий, Кондратова І.Д., Кролевець О.А., за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А., за участю представників: позивача: Голік О.А., Мостепанюк В.І., відповідача-1: не з?явився, відповідача-2: не з?явився, відповідача-3: Логінов К.Е. відповідача-4: Кінько О.В. відповідача-5: Логінов К.Е. відповідача-6: не з?явився, відповідача-7: не з?явився, відповідача-8: не з?явився, відповідача-9: Єніч В.С. відповідача-10: не з?явився, відповідача-11: Логінов К.Е. відповідача-12: не з?явився, відповідача-13: Єніч В.С. відповідача-14: не з?явився, відповідача-15: не з?явився, відповідача-16: ОСОБА_16 відповідача-17: не з?явився, відповідача-18: ОСОБА_18. відповідача-19: ОСОБА_19 відповідача-20: Филик А.І. третьої особи: Кузьменко Ю.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 у складі колегії суддів: Гаврилюк О.М. - головуючий, Ткаченко Б.О., Євсіков О.О. та на рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2023 суддя: Літвінова М.Є. у справі № 910/12930/18 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» до:

1. ОСОБА_1 ,

2. ОСОБА_2 ,

3. ОСОБА_3 ,

4. ОСОБА_4 ,

5. ОСОБА_5 ,

6. ОСОБА_6 ,

7. ОСОБА_7 ,

8. ОСОБА_8 ,

9. ОСОБА_9 ,

10. ОСОБА_10 ,

11. ОСОБА_11 ,

12. ОСОБА_12 ,

13. ОСОБА_13 ,

14. ОСОБА_14 ,

15. ОСОБА_15 ,

16. ОСОБА_16 ,

17. ОСОБА_17 ,

18. ОСОБА_18 ,

19. ОСОБА_19 ,

20. ОСОБА_20 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний банк України, про стягнення 1 127 474 605,62 грн, ВСТАНОВИВ: Історія справи

1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, ФГВФО, позивач) звернувся з позовом про стягнення з відповідачів 1 127 474 605,62 грн шкоди, заподіяної публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Даніель» (далі - ПАТ «Комерційний банк «Даніель», Банк) та його кредиторам, а саме, з урахуванням збільшення позовних вимог: - стягнути солідарно з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 шкоду у розмірі 864 001 187,62 грн на користь Фонду; - стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 шкоду у розмірі 72 648 140,87 грн на користь Фонду; - стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 шкоду у розмірі 147 438 501,12 грн на користь Фонду; - стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 шкоду у розмірі 319 458 705,25 грн на користь Фонду; - стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 шкоду у розмірі 232 120 950,13 грн на користь Фонду.

2. Позов мотивовано тим, що під час здійснення процедури ліквідації Банку встановлено недостатність його майна для покриття вимог кредиторів; збитки у розмірі 1 127 474 605,62 грн були завдані внаслідок неправомірних дій відповідачів. Банк на підставі рішень його органів управління, до складу яких входили відповідачі, протягом 2012 - 2013 років здійснив інвестиції у цінні папери та видав кредити під заставу цінних паперів сумнівної якості, обіг яких у подальшому був зупинений, у тому числі через віднесення емітентів до переліку фіктивних Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР). Фонд вважає, що у кредитних та інвестиційних операціях Банку свідомо використовувалися так звані технічні («сміттєві») цінні папери, які були від початку емітовані для використання у певних шахрайських чи оптимізаційних схемах, такі цінні папери не мали реальної ринкової вартості, а їх котирування на ринку штучно підтримувалося. Фонд стверджував, що підприємства - емітенти технічних цінних паперів мали очевидні ознаки фіктивності, відтак ризикованість інвестицій у такі фінансові інструменти чи прийняття їх як забезпечення кредиту була також очевидною.

3. На обґрунтування позову зазначено, що відповідачі свідомо вчиняли правочини, якими Банку завдано збитків, дії відповідачів були умисними, спрямованими на спотворення (фальсифікацію) показників роботи Банку та його звітності перед НБУ, а також на незаконне виведення з Банку значної суми грошових коштів (високоліквідних активів) із заміщенням їх неліквідними активами. Невиважена інвестиційна політика та ризикована кредитна діяльність Банку призвели до зменшення ліквідних активів Банку та неможливості розрахуватися з кредиторами Банку.

4. Господарський суд міста Києва рішенням від 24.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021, у задоволенні позову відмовив.

5. Постановою Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 скасовано рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021. Справу № 910/12930/18 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

6. Після нового розгляду рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025, відмовлено у задоволенні позову.

7. Судові рішення мотивовані тим, що ні неправомірність дій відповідачів, ні їх статус по відношенню до юридичної особи - Банку, ні діюча у деліктних правовідносинах презумпція вини заподіювача шкоди, на яких будує свою правову позицію у межах цього спору позивач, не є самодостатніми у розумінні ст. 1166 Цивільного кодексу України для покладення на відповідачів відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, поза доведенням заявленого розміру останньої та її прямого причинно-наслідкового зв`язку з діями відповідачів.

8. Суди зазначають, що шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом ст. 1166 ЦК України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Розмір заподіяної Банку шкоди визначений позивачем через суму, списану у збиток, тобто як різниця між балансовою вартістю (заборгованістю) на дату продажу активу та сумою, отриманою від його продажу Фондом. Водночас матеріалами справи підтверджується, що відповідачі припинили свої трудові відносини з Банком наприкінці 2013 року - на початку 2014 року. Подальше відчуження відповідних активів здійснювалося Фондом самостійно і без можливості відповідачів впливати на цей процес. Таким чином, саме від Фонду залежало, на яких умовах і за якою вартістю було здійснено продаж, тому розмір отриманих сум коштів від відчуження активів є наслідком діяльності виключно Фонду та заходів, які ним вчинялися з моменту визнання Банку неплатоспроможним, правомірність яких не є презюмованою.

9. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлена до відшкодування за рахунок відповідачів сума шкоди, розрахована через використання такого показника як сума продажу активу самим Фондом, не може вважатися обґрунтованою та правомірною, адже у зворотному випадку відповідальністю відповідачів охоплюватимуться й наслідки вчинюваних Фондом дій протягом 5 років з моменту визнання Банку неплатоспроможним.

10. Суд апеляційної інстанції вказує на те, що позивачем не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що при укладені кредитних договорів не було отримано всю необхідну для ухвалення відповідного рішення інформацію, та те, що вказані договори спричинили збитки Банку і було укладено за умов конфлікту інтересів або укладення таких договорів було нераціональним та не мало сенсу на момент їх укладення. Також апеляційний господарський суд зазначає, що позивачем не доведено причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним безпосереднім наслідком поведінки завдавача шкоди, як не доведено і наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між визначеним ним розміром шкоди і діями/рішеннями відповідачів. З метою встановлення фактів ризикової діяльності Банку та з метою встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та шкодою банку, слід досліджувати документацію у кредитних справах Банку, які Фонд визначає як ризикові, які позивачем надані не були. Позивачем не доведено, що відповідачі мали матеріальний, особистий інтерес під час укладення кредитних договорів. Позивачем не обґрунтовано наявності протиправного умислу у діях усіх відповідачів, спрямованого на настання неплатоспроможності Банку, не доведено того, що «неадекватна оцінка» фінансового стану окремих позичальників, неправильне визначення стану обслуговування боргу, тощо, були наслідками саме умислу всіх без винятку відповідачів, а не наслідками необережності окремих посадових осіб Банку. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

11. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 та на рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18, в якій просить Суд скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

12. Підставою касаційного оскарження позивач вказує п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

13. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: - від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 (ПАТ «КБ «Данієль»), від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18 (ПАТ «КБ «Стандарт»), від 25.07.2023 справа № 910/13325/21 (ПАТ «Фінбанк»), від 14.09.2021 у справі № 910/11371/18 (ПАТ «Легбанк»), від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 (АБ «Укоопспілка»), від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20 (ПАТ «Банк Траст»), від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 20.10.2022 у справі № 910/3782/21 (ПАТ «АРТЕМ-БАНК»), від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21 (ПАТ «Банк Меліор»), від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21 (ПАТ «Банк Меліор»), від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17, від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 10.04.2025 у справі № 910/3782/21 (AT «АРТЕМ-БАНК»); від 19.06.2025 у справі № 910/686/20 (ПАТ КБ «Євробанк»); від 15.07.2025 у справі № 910/11371/18 (ПАТ «Легбанк»); від 20.11.2025 у справі № 910/8222/20 (ПАТ «ФОРТУНА-БАНК»). Зокрема, судами першої та апеляційної інстанції не застосовано до спірних правовідносин положень ст. ст. 92, 1166 ЦК України, не здійснено перевірки ухвалених рішень та вчинених дій відповідачів на предмет їх добросовісності, розумності та відповідності інтересам Банку, фактично не надано правової оцінки діям відповідачів на предмет дотримання вимог чинного законодавства та їх фідуціарних обов`язків; - від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц, від 23.01.2018 у справі № 686/20040/2012, від 06.02.2018 у справі № 334/9899/14, від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20, від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 10.04.2025 у справі № 910/3782/21, від 19.06.2025 у справі № 910/686/20, від 29.01.2025 у справі № 910/10354/21, від 20.11.2025 у справі № 910/8222/20 (законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги); - від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 (позивачем не доведено наявності форми вини у вигляді спільного умислу у діях відповідачів); - від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 25.07.2022 у справі № 922/2860/18, від 02.10.2018 у справі № 910/14/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 07.07.2021 у справі № 916/2620/20 (щодо застосування у господарському процесі стандарту доказування).

14. Також позивач вказує, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не було повно та всебічно досліджено та не надано належної правової оцінки доказам, які надані позивачем; судом не було враховано всіх вказівок Верховного Суду у постанові від 21.07.2021 № 910/12930/18; у мотивувальних частинах оскаржуваних рішень відсутні будь-які розумні мотиви відхилення або неврахування наявних у справі доказів, які були подані Фондом. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

15. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Відповідач-3 зазначає, що організація відчуження активів Банку, який перебуває у процесі ліквідації, з прийняттям рішень щодо такого відчуження включно, входить до виключної компетенції Фонду. Це означає, що саме від Фонду залежить, на яких умовах та за якою вартістю здійснено такий продаж. Відповідно, розмір сум коштів, отриманих у результаті відчуження активів (у тому числі прав вимоги за кредитними договорами, цінних паперів) є наслідком діяльності виключно Фонду при такому відчуженні, і саме Фонд є особою, що відповідальна за його результати. Крім того, вказує на те, що для визнання будь-якої особи такою, що заподіяла шкоду, потрібно довести, що діяла саме вона, діяла саме протиправно, і що між її протиправною поведінкою та негативними наслідками наявний безпосередній причинно-наслідковий зв`язок.

16. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

17. Відповідач-4 зазначає, що відповідачі припинили свої трудові відносини з Банком наприкінці 2013 року - на початку 2014 року, при цьому подальше відчуження відповідних активів здійснювалося Фондом самостійно і без можливості відповідачів впливати на цей процес. Таким чином, саме від Фонду залежало, на яких умовах і за якою вартістю було здійснено продаж, тому розмір отриманих сум від відчуження активів є наслідком діяльності виключно Фонду.

18. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_18 просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

19. Відповідач-18 зазначає, що позивач не надав належних доказів, які б спростовували факт того, що відповідач-18 не порушував фідуціарних обов?язків при прийнятті рішень про можливість укладення кредитних угод з ТОВ «Укрінвестпартнер», ТОВ «Навіум», ТОВ «Гольфстрім-2010».

20. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_16 просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

21. Відповідач-16 зазначає, що Фонд не довів наявності всіх елементів цивільно-правових правопорушень, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

22. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_9 просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

23. Національний банк України у відзиві просить касаційну скаргу задовольнити, судові рішення - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

24. Національний банк України зазначає, що господарський суд міста Києва та Північний апеляційний господарський суд в оскаржуваних судових рішеннях фактично продублювали висновки рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 у справі № 910/12930/18, які були скасовані постановою Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 з підстав того, що судами попередніх інстанцій не досліджено наданих сторонами доказів, не надано відповіді на суттєві аргументи сторін, не визначено і не застосовано норм права, які регулюють спірні відносини (зокрема, щодо численних обмежень, встановлених чинним законодавством, щодо кредитних операцій Банку для запобігання можливим ризикам). Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 25. 15 квітня 2014 року Правління Національного банку України (далі - НБУ) ухвалило постанову № 217 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель». 26. 16 квітня 2014 року на підставі постанови Правління НБУ виконавча дирекція Фонду згідно з рішенням №29 розпочала процедуру ліквідації Банку та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації Банку. Під час здійснення процедури ліквідації Банку встановлено, що розмір його зобов`язань відповідно до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21.07.2014 № 156/14, становить 683 137 934,77 грн. Оціночна (ринкова) вартість його ліквідаційної маси, що затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду від 14.08.2014 № 175/14, складає 97 273 464,82 грн. 27. 14 травня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи - Банку.

28. Відповідачі обіймали у Банку такі посади: - ОСОБА_1 - голова Правління банку; - ОСОБА_2 - заступник голови Правління, перший заступник голови Правління; - ОСОБА_3 - заступник голови правління; - ОСОБА_4 - заступник голови правління; - ОСОБА_5 - заступник голови правління; - ОСОБА_6 - головний бухгалтер; - ОСОБА_7 - член правління; - ОСОБА_8 - в.о. голови правління, заступник голови правління; - ОСОБА_9 - голова спостережної ради; - ОСОБА_10 - член спостережної ради; - ОСОБА_11 - голова Правління, член спостережної ради; - ОСОБА_12 - член спостережної ради; - ОСОБА_13 - член спостережної ради; - ОСОБА_14 - заступник голови правління, голова правління, член спостережної ради; - ОСОБА_15 - член кредитного комітету; - ОСОБА_16 - член кредитного комітету; - ОСОБА_17 - член кредитного комітету; - ОСОБА_18 - член кредитного комітету; - ОСОБА_19 - член кредитного комітету; - ОСОБА_20 - член кредитного комітету.

29. Статут Банку був затверджений загальними зборами акціонерів 15.04.2013 (протокол № 1/2013), погоджений рішенням Правління НБУ від 24.05.2013.

30. Спостережна рада Банку діяла на підставі Положення про спостережну раду Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів Банку від 15.04.2013 (протокол № 1/2013). Спостережна рада Банку складається з голови спостережної ради та членів (п. 3.2 Положення про раду). Спостережна рада Банку є органом, який здійснює захист прав акціонерів банку, і в межах компетенції, визначеної статутом Банку та законодавством України, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

31. До виключної компетенції спостережної ради належить, зокрема, безпосередній контроль діяльності правління Банку; встановлення порядку проведення ревізій та контролю фінансово-господарської діяльності Банку; надання згоди на видачу Банком кредитів суб`єктам господарювання (окрім банків) та фізичним особам на суму кредитування, визначену окремим рішенням спостережної ради; визначення ймовірності визнання Банку неплатоспроможним внаслідок прийняття Банком на себе зобов`язань або їх виконання, у тому числі внаслідок виплати дивідендів або викупу акцій; прийняття рішення про обрання (заміну) реєстратора власників іменних цінних паперів Банку або депозитарію цінних паперів та затвердження умов договору, що укладатимуться з ним, встановлення розміру оплати його послуг; прийняття рішення про розміщення Банком інших цінних паперів, крім акцій; прийняття рішення про викуп розміщених Банком інших, крім акцій, цінних паперів (п. 4.1 Положення про раду).

32. Члени спостережної ради відповідають за заподіяну ними Банку шкоду відповідно до чинного законодавства України (п. 7.3 Положення про раду).

33. Для вирішення особливо важливих і складних завдань кредитної та господарської діяльності Банку правління відповідно до вимог законодавства України створює діючі комітети, зокрема кредитний комітет (п. 11.11 Статуту).

34. Кредитний комітет Банку діяв на підставі Положення про Кредитний комітет Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» (далі - Положення про комітет), погодженого рішенням спостережної ради Банку від 01.11.2011 (протокол № 189/11), затвердженого рішенням правління від 01.11.2011 (протокол № 46/11).

35. Кредитний комітет - колегіальний орган управління кредитною та інвестиційною діяльністю Банку, основними завданнями якого є: забезпечення мінімізації кредитних ризиків, ефективне розміщення кредитних ресурсів, визначення порядку та способів їх використання, надання та повернення, виходячи з інтересів банку (п. 1.3 Положення про комітет)

36. Основною метою створення кредитного комітету є підвищення ефективності кредитної та інвестиційної політики (п. 1.2 Положення про комітет).

37. Головою кредитного комітету є голова правління Банку (п. 1.5.1 Положення про комітет). Заступником голови кредитного комітету є заступник голови правління Банку, який згідно з внутрішніми документами Банку заміщує голову правління Банку у разі його тимчасової відсутності (п. 1.5.2 Положення про комітет). Членами кредитного комітету є за посадою заступники голови правління, головний бухгалтер Банку, директор департаменту індивідуального бізнесу та директор департаменту аналізу, управління ризиками та звітності (п. 1.5.3 Положення про комітет).

38. До функцій кредитного комітету Банку належить, зокрема: прийняття рішень щодо проведення активних операцій із суб`єктами господарювання і фізичними особами в національній та іноземних валютах; зміна умов договорів, укладених з позичальниками; щомісячна інвентаризація кредитного та інвестиційного портфелів та затвердження резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і операціями з цінними резервами; внесення пропозицій на розгляд правління Банку щодо погашення безнадійних кредитів, списання заборгованості за нарахованими, але не сплаченими відсотками за кредитами, які вважаються безнадійними; проведення активних операцій з цінними паперами; затвердження схем роботи з проблемними кредитами; інших питань, пов`язаних з проведенням активних операцій банку (п. 2.3 Положення про комітет).

39. Відповідно до п. 2.5 Положення про комітет кредитний комітет зобов`язаний: 1) щомісячно розглядати та оцінювати якість активів Банку на підставі матеріалів, наданих відповідними підрозділами Банку; 2) вносити пропозиції правлінню банку щодо: визначення поточних пріоритетних напрямів та задач щодо здійснення активних операцій; затвердження методики оцінки фінансового стану позичальника; інших питань, які потребують обов`язкового узгодження із правлінням Банку; 3) дотримуватись установленого у Банку порядку документообігу при прийнятті рішень.

40. Кредитний комітет Банку є контролюючим органом у системі Банку. Кредитний комітет щомісячно заслуховує начальників підрозділів корпоративного бізнесу та начальників підрозділів індивідуального бізнесу про стан кредитного портфеля Банку (п. 7.1 Положення про комітет).

41. У період 2011 - 2013 років Банком укладено низку кредитних договорів: - кредитний договір № 07/2011 від 16.03.2011 з ТОВ «Європродукт», рішенням господарського суду Донецької області від 12.10.2015 у справі № 905/1352/15 позовні вимоги Банку задоволено повністю; за кредитним договором стягнуто з ТОВ «Європродукт» на користь Банку 208 840 00,00 грн кредиту, 10 161 639,47 грн процентів та 106,26 грн заборгованості з комісії; - кредитний договір № 04/2013 від 28.02.2013 з ТОВ «Ландшафт-Престиж»; рішенням господарського суду Донецької області від 17.06.2014 у справі № 905/2602/14 позовні вимоги Банку задоволено; стягнуто з ТОВ «Ландшафт-Престиж» на користь Банку на підставі кредитного договору заборгованість за кредитом у сумі 30 405 000,00 грн та заборгованість за відсотками у сумі 4 674 872,87 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 346 533,70 грн та пеню за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 42 280,67 грн; - кредитний договір № 05/2013 від 04.04.2013 з ТОВ «Профиль»; - кредитний договір № 07/2013 від 04.04.2013 з ТОВ «Вест Інвестмент»; рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.02.2015 у справі № 908/6176/14 позов Банку задоволено; стягнуто з ТОВ «Вест Інвестмент» на користь Банку 33 600 000,00 грн заборгованості за кредитом, 9 167 285,02 грн заборгованості за відсотками, 1 873 315,07 грн пені за непогашення кредиту, 369 808,74 грн пені за прострочені відсотки, 73 080,00 грн судового збору; - кредитний договір № 08/2013 від 24.04.2013 з ТОВ «Тантал Строй»; рішенням господарського суду Запорізької області від 23.02.2015 у справі № 908/5617/14 позовні вимоги Банку задоволено частково; стягнуто з ТОВ «Тантал Строй» на користь Банку 31 357 038,00 грн основного боргу за кредитним договором, 8 200 080,21 грн відсотків за користування кредитом, 6,12 грн заборгованості з комісії, 0,01 грн пені; - кредитний договір № 09/2013 від 27.06.2013 з ПП «Ровена Плюс»; рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.09.2014 у справі № 927/1316/14 позов Банку задоволено; стягнуто з ПП «Ровена плюс» на користь Банку заборгованість за кредитом у сумі 24 984 300,00 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом 5 588 953,68 грн та 578 696,32 грн пені; - кредитний договір №10/2013 від 14.08.2013 з ТОВ «Укрпартнертехнології»; рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 у справі №910/15781/14 позовні вимоги Банку задоволено; стягнуто з ТОВ «Укрпартнертехнології» на користь Банку заборгованість за кредитним договором, яка станом на 18.07.2014 становила 39 398 596,44 грн, та складається із: заборгованості за кредитом у сумі 32 300 000,00 грн; заборгованості за відсотками у сумі 6 879 457,53 грн та пені в сумі 219 138,91 грн; - кредитний договір №11/2013 від 16.08.2013 з ТОВ «СТЛ Проект»; рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2014 у справі № 910/15420/14 позовні вимоги Банку задоволено повністю; стягнуто з ТОВ «СТЛ Проект» на користь Банку 30 577 000,00 грн основного боргу за кредитом, 6 473 946,75 грн боргу за відсотками за користування кредитом, 205 978,56 грн пені; - кредитний договір №13/2013 від 29.08.2013 з ТОВ «Ініціатива 20 Плюс 13»; рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі №910/15366/14 позовні вимоги Банку задоволено повністю; стягнуто з ТОВ «Ініціатива 20 Плюс 13» на користь Банку заборгованість з повернення кредитних коштів у розмірі 32 350 000,00 грн за кредитним договором, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 6 568 043,84 грн, пеню в розмірі 207 186,80 грн; - кредитний договір № 14/2013 від 30.08.2013 з ТОВ «Успіх 2013»; рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 у справі № 910/17919/14 позовні вимоги Банку задоволено; за кредитним договором стягнуто з ТОВ «Успіх 2013» на користь Банку 32 265 000,00 грн заборгованості кредиту за кредитом, 6 546 146,58 грн заборгованості за відсотками, 206 465,34 грн заборгованості з неустойки та 73 080,00 грн судового збору; - кредитний договір № 15/2013 від 12.09.2013 з ТОВ «Сурінта»; рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2014 у справі № 910/15876/14 позовні вимоги Банку задоволено повністю; стягнуто з ТОВ «Сурінта» на користь Банку 30 043 971,00 грн заборгованості за кредитним договором, 5 906 727,01 грн заборгованості за відсотками, 194 238,89 грн заборгованості з неустойки; - кредитний договір № 16/2013 від 12.09.2013 з ТОВ «Міжнародний розрахунковий центр»; рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 у справі № 910/16268/14 позовні вимоги Банку задоволено повністю; стягнуто за кредитним договором з ТОВ «Міжнародний розрахунковий центр» на користь Банку 32 360 000,00 грн заборгованості за кредитом, 6 382 229,04 грн заборгованості за відсотками, 213 281,34 грн заборгованості з неустойки; - кредитний договір № 23/2012 від 28.08.2012 з ТОВ «Агарта Технологія»; рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.04.2015 у справі № 908/1070/15 позовні вимоги Банку задоволено; стягнуто за кредитним договором з ТОВ «Агарта Технологія» на користь Банку 31 270 300,00 грн заборгованості за кредитом, 4 093 809,51 грн процентів за користування кредитними коштами, 147 239,21 грн пені та 73 080,00 грн судового збору.

42. Крім того, Банком придбано/враховано цінні папери на підставі таких правочинів: - з ПАТ «Укрінвестпартнери»: договори врахування векселів № В-24/2012 від 10.07.2012 та № В-25/2012 від 10.07.2012, договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД-231/2012 від 18.12.2012 (придбано дисконтні облігації Товариства з обмеженою відповідальністю «Руфасбуд», серії «А» у кількості 5216 штук, номінальна вартість однієї облігації 1 000,00 грн, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів (код) - UА4000112486), договори купівлі-продажу цінних паперів №ДД-232/2012 від 18.12.2012, №ДД-233/2012 від 18.12.2012; - з ТОВ «Гольфстрім-2010» договір №В-26/2012 врахування векселів від 02.08.2012; - з ТОВ «Фірма Крєатів» договір № В-27/2012 врахування векселів від 25.09.2012; - з ТОВ «Тантал-строй»: купівля інвестиційних сертифікатів «КУА «Нью Ессет» (ЗДПІФ «Інноваційний розвиток») в кількості 428 шт. номінальною вартістю 1000,00 грн; в кількості 15 250 шт. номінальною вартістю 1 000,00 грн; - з ТОВ «КУА «Холдинг Груп» (ЗДПІФ «ПІФ»): договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-180/2012 від 15.10.2012 (придбано у ТОВ «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп»: вексель простий № АА2304181 у кількості 1 шт. номінальною вартістю 14 500 000,00 грн, вексель простий № АА2304180 у кількості 1 шт. номінальною вартістю 14 500 000,00 грн); договір купівлі-продажу цінних паперів №Д-11/2012 від 26.01.2012 (придбано дисконтні облігації підприємства ТОВ «Руфасбуд» в кількості 27 466 шт. номінальною вартістю 1 000,00 грн); договори врахування векселів № В-24/2012 та № В-25/2012 від 10.07.2012; - з ТОВ «Консалтингова компанія «Стайлинг»: купівля облігацій підприємств, дисконтні, в кількості 29 500 шт. номінальною вартістю 1 000,00 грн; - з ТОВ «Центр фінансової та правової допомоги»: купівля облігацій підприємств, процентні, в кількості 31600 шт. номінальною вартістю 1 000,00 грн; - з ПП «Сервістехснаб»: купівля облігацій підприємств, дисконтні, в кількості 32 700 шт. номінальною вартістю 1 000,00 грн; - з ТОВ «Навіум»: купівля облігацій підприємств, дисконтні, в кількості 1 750 947 шт. номінальною вартістю 11,00 грн; - з ТОВ «Глибочиця»: купівля облігацій підприємств, дисконтні, в кількості 2 463 шт. номінальною вартістю 1 000,00 грн; - з ПАТ «Експо Нафта Продукт»: купівля облігацій підприємств, процентні, в кількості 32800 шт. номінальною вартістю 1000,00 грн; - з ТОВ "Фінансова компанія «Октава Інвест»: вексель простий в кількості 1 шт. номінальною вартістю 10 000 000,00 грн, вексель простий в кількості 1 шт. номінальною вартістю 1 000 000,00 грн, вексель простий в кількості 1 шт. номінальною вартістю 5 685 000,00 грн.

43. Рішенням господарського суду міста Києва від 30.07.2014 у справі № 910/5417/14 позовні вимоги Банку задоволено. Стягнуто з ТОВ «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп» на користь Банку заборгованість за простими векселями в розмірі 29 000 000,00 грн. Стягнуто з ТОВ «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп» в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73 080,00 грн.

44. Суд у справі № 910/5417/14 встановив, що 15.10.2012 ТОВ «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп» (емітент) емітовано на користь ТОВ «КУА «Холдинг Груп»: простий вексель № АА2304180 на суму 14 500 000,00 грн з датою платежу за пред`явленням, але не пізніше 01.09.2013, та 15.10.2012 простий вексель № АА2304181 на суму 14 500 000,00 грн з датою платежу за пред`явленням, але не пізніше 01.09.2013. 45. 15 жовтня 2012 року між Банком (покупець) та ТОВ «КУА «Холдинг Груп» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № ДД-180/2012, відповідно до умов якого продавець зобов`язується здійснити поставку цінних паперів на користь покупця, а покупець зобов`язується оплатити цінні папери емітента (ТОВ «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп») та забезпечити прийняття покупцем цінних паперів на умовах, передбачених цим договором, а саме: вексель № АА2304180 простий ордерний, емітент - ТОВ «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп», дата видачі 15.10.2012, дата погашення векселя 01.09.2013, договірна вартість - 12 515 000,00 грн, номінальна вартість - 14 500 000,00 грн; вексель № АА2304181 простий ордерний, емітент ТОВ «Інвестиційна компанія «Холдинг Груп», дата видачі - 15.10.2012, дата погашення векселя 01.09.2013, договірна вартість - 12 515 000,00 грн, номінальна вартість - 14 500 000,00 грн. Загальна договірна вартість цінних паперів без ПДВ становить 25 030 000,00 грн (п. 1.3 договору).

46. Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі № 910/21515/15 позовні вимоги Банку задоволено. Стягнуто з ТОВ «Руфасбуд» на користь Банку 32 682 000,00 грн вартості облігацій серії А у кількості 32 682 шт., номінальна вартість однієї облігації 1000,00 грн, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів (код ISIN) А4000112486. Стягнуто з ТОВ «Руфасбуд» в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 182 700,00 грн.

47. Суд у справі №910/21515/15 встановив, що 26.01.2012 між Банком (покупець) та ТОВ «КУА «Холдинг Груп» (продавець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №Д-11/2012, відповідно до умов якого покупець придбав на умовах договору цінні папери (іменні дисконтні облігації) ТОВ «Руфасбуд» (емітент) серії «А» у кількості 27466 шт., номінальна вартість однієї облігації 1 000,00 грн, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів (код ISIN) А4000112486. 48. 18 грудня 2012 року між Банком (покупець) та ПАТ «Укрінвестпартнер» (продавець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №ДД-231/2012, відповідно до умов якого покупець придбав на умовах договору цінні папери (іменні дисконтні облігації) ТОВ «Руфасбуд», серії А у кількості 5216 шт., номінальна вартість однієї облігації 1 000,00 грн, міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів (код) UА4000112486. Після придбання Банком облігацій у системі депозитарного обліку були вчинені відповідні записи на рахунку у цінних паперах Банку у зберігача про те, що Банк став власником вказаних облігацій.

49. Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2014 у справі №910/16267/14 позов Банку до ТОВ «Енеско Україна» задоволено повністю. У рахунок погашення заборгованості ТОВ «Укрпарттехнології» за кредитним договором від 14.08.2013 № 10/2013, що становить 39 398 596,44 грн та складається із: кредиту заборгованості за кредитом 32 300 000,00 грн, заборгованості за відсотками - 6 879 457,53 грн, заборгованості з неустойки - 219 138,91 грн. Звернуто стягнення на предмет застави за договором застави від 14.08.2013 № 17/К10/2013 з метою задоволення вимог Банку на заставне майно, яке належить ТОВ «Енеско Україна», а саме прості акції іменні у кількості 881 055 штук номінальною вартістю 10,00 грн за одну акцію, емітентом яких є ПАТ «Сінтрон» (ідентифікаційний код 37175982). Встановлено спосіб реалізації предмета застави (заставна вартість становить 80 176 005,00 грн) шляхом проведення прилюдних торгів. Визнано недійсною додаткову угоду від 10.12.2013 до договору застави №17/К10/2013 від 14.08.2013, укладеного між Банком та ТОВ «Енеско Україна».

50. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2014 у справі №910/16999/14 позовні вимоги Банку задоволено повністю. Звернуто стягнення на предмет застави за договором застави від 30.08.2013 №21/К14/2013, а саме на заставне майно, яке належне ТОВ "Успіх 2013" (прості іменні акції в кількості 16 500 000 шт.) шляхом їх реалізації з аукціону за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності в ході виконавчого провадження, для задоволення вимог Банку в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30.08.2013 № 21/К14/2013, що становить 39 017 611,92 грн та складається з заборгованості за кредитом 32 265 000,00 грн, заборгованості за відсотками 6 546 146,58 грн та заборгованості з неустойки 206 465,34 грн.

51. Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2014 у справі № 910/15757/14 позовні вимоги Банку задоволено повністю. У рахунок погашення кредитної заборгованості ТОВ «Сурінта» перед Банком за кредитним договором № 15/2013 від 12.09.2013 в розмірі 36 144 936,90 грн, з яких: заборгованість за кредитом 30 043 970,00 грн, заборгованість за відсотками 5 906 727,01 грн, заборгованість з неустойки 194 238,89 грн. Звернуто стягнення на предмет застави за договором застави № 22/К15/2013 від 12.09.2013 інвестиційні сертифікати іменні ТОВ «КУА НЬЮ ЕССЕТ ПВНЗІФ «Укрнадра» (пайовий венчурний недиверсифікований закритий інвестиційний фонд «Укрнадра») в кількості 8 000 шт. Установлено спосіб реалізації предмету застави згідно з договором застави № 22/К15/2013 від 12.09.2013 шляхом проведення аукціону за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

52. Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2014 у справі № 910/15422/14 позовні вимоги Банку задоволено повністю. У рахунок погашення заборгованості ТОВ «СТЛ Проект» за кредитним договором від 16.08.2013 № 11/2013, що становить 37 256 925,31 грн та складається із: заборгованості кредиту за кредитом - 30 577 000,00 грн, заборгованості за відсотками - 6 473 946,75 грн, заборгованості з неустойки - 205 978,56 грн. Звернуто стягнення на предмет застави за договором застави від 16.08.2013 № 18/К11/2013 з метою задоволення вимог Банку на заставне майно, яке належне ТОВ «Енеско Україна», а саме прості акції іменні у кількості 877 187 штук номінальною вартістю 10,00 грн за одну акцію емітентом яких є ПАТ «Сінтрон». Визначено спосіб реалізації предмета застави (заставна вартість становить 79 824 017,00 грн) шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

53. Рішенням господарського суду Київської області від 13.01.2015 у справі № 911/5115/14 позовні вимоги Банку задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Сорс Груп» на користь Банку 17 324 357,00 грн боргу.

54. Суд у справі № 911/5115/14 встановив, що 30.09.2013 між Банком (комісіонер) та ТОВ «Профиль» (комітент) було укладено договір комісії № БК-300913/3, відповідно до пунктів 1.1, 1.4 якого комітент доручає, а комісіонер зобов`язується від свого імені за рахунок комітента здійснити купівлю цінних паперів на біржовому та/або позабіржовому, організованому та/або неорганізованому ринку цінних паперів. Ціна договору купівлі-продажу цінних паперів, який буде укладено комісіонером на виконання цього договору, не може бути вищою за 28 333 900,00 грн. 55. 30 вересня 2013 року між Банком (покупець) та ТОВ «Статус Р» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ-300913/4, відповідно до пунктів 1.1, 2.1 якого продавець зобов`язується здійснити поставку цінних паперів на користь комітента, а покупець зобов`язується оплатити вказані в цьому пункті цінні папери емітента та забезпечити прийняття комітентом цінних паперів загальною вартістю 28 333 900,00 грн. Покупець зобов`язаний сплатити на поточний рахунок продавця загальну ціну договору. Оскільки продавцем не було здійснено його обов`язку зі списання цінних паперів, 31.10.2013 сторонами було укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-300913/4 від 30.09.2013, яким, зокрема, погодили, що продавець протягом одного дня повертає на рахунок покупця суму отриманої передоплати та сплачує на рахунок покупця штраф у розмірі 100,00 грн. 56. 31 жовтня 2013 року Банком (комісіонер) та ТОВ «Профиль» (комітент) було складено та затверджено звіт комісіонера про виконання договору комісії № БК-300913/3 від 30.09.2013, згідно з яким оскільки комісіонер втратив інтерес до придбання цінних паперів загальною вартістю 28 333 900,00 грн, комісіонер відмовляється від виконання умов договору комісії № БК-300913/3 від 30.09.2013, комісійна плата комісіонеру не здійснюється. Також сторони зафіксували, що не мають претензій одна до одної. 57. 30 грудня 2013 року між ТОВ «Статус Р» (первісний боржник) та ТОВ «Сорс Груп» (новий боржник) було укладено договір про переведення боргу, відповідно до пунктів 1, 2 якого первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник приймає на себе зобов`язання з повернення боргу первісного боржника згідно з договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ-300913/4 від 30.09.2013 та договором від 31.10.2013 про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-300913/4 від 30.09.2013. Сума боргу складає 17 324 357,00 грн. Новий боржник зобов`язаний виконати зобов`язання та перерахувати грошові кошти у повному обсязі у строк до 01.05.2014.

58. Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2015 у справі №910/27804/14 задоволено позовні вимоги Банку. Стягнуто з ПП «Укрбудхімресурс» на користь Банку грошові кошти в сумі 30 500 900,00 грн.

59. Суд у справі № 910/27804/14 встановив, що 30.09.2013 між Банком (комісіонер) та ТОВ «Профиль» (комітент) було укладено договір № БК-300913/1 комісії, відповідно до п. 1.1 якого комітент доручає, а комісіонер зобов`язується від свого імені за рахунок комітента здійснити купівлю іменних цінних паперів на біржовому та/або позабіржовому, організованому та/або неорганізованому ринку цінних паперів. За умовами вказаного правочину заявник зобов`язався придбати цінні папери ТОВ «КУА «Холдинг Груп» у кількості 3 050 шт. загальною договірною вартістю 30 500 900,00 грн. На виконання умов указаного правочину 30.09.2013 між Банком (покупець) та ПП «Ісіда-2007» (продавець) було укладено договір № БВ-300913/2 купівлі-продажу цінних паперів, згідно з п. 1.1 якого продавець зобов`язався здійснити поставку цінних паперів на користь комітента, а покупець зобов`язався оплатити цінні папери ТОВ «КУА «Холдинг Груп» у кількості 3050 шт. Загальна ціна договору № БВ-300913/2 від 30.09.2013 становить 30 500 900,00 грн (п.1.3 договору № БВ-300913/2 від 30.09.2013). 60. 30 грудня 2013 року між ПП «Ісіда-2007» (первісний боржник) та ПП «Укрбудхімресурс» було укладено договір про переведення боргу, відповідно до п.1 якого первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник приймає на себе зобов`язання з повернення боргу первісного боржника згідно з договором № БВ-300913/2 від 30.09.2013, укладеним між ПП «Ісіда-2007» та Банком (кредитор), за яким первісний боржник зобов`язався повернути кредитору протягом одного робочого дня, тобто до 01.11.2013, суму отриманої попередньої оплати за цінні папери в розмірі 30 500 900,00 грн.

61. Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.03.2015 у справі № 908/5076/14 позовні вимоги Банку задоволено повністю. Визнано недійсним нікчемний договір від 16.01.2014 про припинення дії договору № 4/2013 про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 25.12.2013. Стягнуто з ТОВ «Лайн Сек`юрітіз» на користь Банку кошти у розмірі 20 000 000,00 грн, одержані за наслідками укладення договору від 16.01.2014 про припинення дії договору № 4/2013 про залучення коштів на умовах субординованого боргу від 25.12.2013.

62. Суд у справі № 908/5076/14 встановив, що спостережною радою Банку на засіданні 28.10.2013 прийнято рішення (протокол № 114/1/2013) про погодження залучення коштів на умовах субординованого боргу від ТОВ «Лайн Сек`юрітіз» у сумі 20 000 000,00 грн з терміном повернення до 30.10.2019. 63. 25 грудня 2013 року між Банком та ТОВ «Лайн Сек`юрітіз» (інвестор) підписаний договір № 4/2013 про залучення коштів на умовах субординованого боргу № 4/2013, предметом якого є залучення банком коштів інвестора на умовах субординованого боргу. Інвестор надає банку кошти на умовах субординованого боргу, а банк зобов`язується своєчасно повернути фактично отримані кошти і сплачувати відсотки за користування коштами у строки і розмірі , що визначені в цьому договорі.

Позиція Верховного Суду

64. Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

65. За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

66. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як: - неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; - наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір; - причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду; - вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

67. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

68. За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

69. Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами.

70. Предметом позову у цій справі є відшкодування (стягнення) шкоди, заподіяної Банку та його кредиторам протиправними діями/бездіяльністю пов`язаних з Банком осіб.

71. При поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

72. Водночас за приписами ч. 2 ст. 1166 ЦК України цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

73. Висновок щодо застосування частини другої статті 1166 ЦК України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

74. Спростування вини (у тому числі з підстав вини самого позивача у заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у спорі про відшкодування шкоди.

75. Верховний Суд у постановах від 10.04.2025 у справі № 910/3782/21, від 20.11.2025 у справі № 910/8222/20 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі) вказав, що у правовідносинах з відшкодування шкоди позивач має довести неправомірність рішень, дій/бездіяльності відповідачів, у чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.

76. Частиною 5 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

77. Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

78. Натомість, як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень у цій справі, під час нового розгляду цієї справи, суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи та не надали належної оцінки висновкам та вказівкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.07.2021 у цій справі.

79. У справі, що переглядається, позивач стверджує, що шкода Банку та його кредиторам була завдана внаслідок таких дій: 1) ухвалення відповідачами рішень про вчинення Банком певних правочинів, внаслідок яких Банк втратив високоліквідні активи і набув неліквідні активи; 2) проведення відповідачами як членами органів управління Банку невиваженої інвестиційної та ризикованої кредитної політики (дії всупереч інтересам Банку та його кредиторів) протягом 2012 - 2013 років, нездійснення належного контролю за економічними показниками діяльності Банку (протиправна бездіяльність), що призвело до неплатоспроможності Банку (неможливості розрахуватися з кредиторами) та його ліквідації.

80. Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 у цій справі, направляючи справу на новий розгляд, звернув увагу на те, що виходячи із заявлених позивачем предмета та підстав позову, предметом доказування у цій справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є: - персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов`язаної з Банком особи; - факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення, на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення; - факт вчинення Банком сумнівного правочину (укладення договору); - факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування / отримання коштів, передання / отримання майна чи майнових прав); - факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики Банку, відсутність в Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам Банку тощо); - збитки Банку від конкретного правочину та їх причини; - наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою; - факт недостатності майна Банку (для спорів, позови в яких були подані Фондом протягом дії частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції Закону від 15.11.2016 № 1736-VIII, яка визначала недостатність майна Банку умовою звернення Фонду з відповідними вимогами до пов`язаних з Банком осіб).

81. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) зробила висновок, що згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

82. Аналогічні висновки викладені у постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі), у якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно.

83. Верховний Суд неодноразово зазначав, що у доктрині господарського та корпоративного права зазначається, що тлумачення фідуціарних обов`язків здійснюється через призму дублюючого контролю: 1) регулювання ex-ante - шляхом надання вказівок щодо дій посадових осіб у гнучко визначених фідуціарних обов`язках; 2) регулювання ex-post - дозволяє судам надавати справедливу оцінку щоразу, коли обов`язки потенційно не були виконані належним чином.

84. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, при вирішенні питання про притягнення до відповідальності посадових осіб банку суд також має встановити, чи дотримались такі посадові особи своїх фідуціарних обов`язків, а саме: чи діяли вони добросовісно, розумно та чи не перевищували свої повноваження.

85. Верховний Суд звертає увагу, що при застосуванні ст. 92 ЦК України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників / акціонерів тощо. Навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

86. Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов?язки були виконані належним чином.

87. Водночас спростування позивачем відповідної презумпції свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов?язків відповідачами. У цьому разі вже відповідач зобов?язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.

88. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 зазначено, що саме відповідачі, а не позивач мають доводити суду відсутність вини, тобто вжиття ними всіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання завданню шкоди Банку, свою добросовісну і розумну поведінку як керівників Банку.

89. Верховний Суд у постановах від 10.04.2025 у справі № 910/3782/21, від 20.11.2025 у справі № 910/8222/20 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі) вказав, що відповідачі у межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків повинні навести обставини й доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону України «Про банки і банківську діяльність», зокрема глави 7 цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасні заходи для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.

90. Верховний Суд у постанові від 29.05.2024 у справі № 910/15260/18 звернув увагу на правило ділового рішення (business judgment rule), відповідно до якого посадові особи не зобов`язані доводити ефективність прийнятих ділових рішень, а суди зазвичай не входять у питання оцінки їх ефективності. Таке правило пояснюється тим, що судді переважно не володіють достатньою компетенцією та досвідом для оцінки ефективності ухвалених ділових (інвестиційних, підприємницьких) рішень. Крім того, будь-яке бізнес-рішення є ризиковим (це - невід`ємна риса підприємницької діяльності), а також таким, яке ухвалюється в умовах володіння певним обсягом інформації станом на момент ухвалення рішення. При ухваленні рішень інформація про майбутні події є невідомою і може бути лише спрогнозована. Оцінка судом ефективності ділового рішення вже постфактум, за наявності значно більшого обсягу інформації про події, які відбулися після ухвалення рішення, не завжди забезпечує справедливий підхід. Під час судового розгляду, який відбувається, як правило, зі спливом значного періоду часу, навіть розумне ділове рішення може prima facie здатися нерозумним. Водночас «правило ділового рішення» не захищає очевидно нерозумні, абсурдні рішення, яким немає пояснень, які належним чином не обґрунтовані. Ця позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №911/266/22. Правило ділового рішення вимагає, щоб посадові особи діяли: 1) на користь корпоративних інтересів; 2) добросовісно (bona fides) та незацікавлено; 3) з належною обачністю та дбайливістю, приймаючи виважені, свідомі рішення. Правило ділового рішення захищає посадових осіб, які не мають матеріального, особистого інтересу у прийнятому рішенні (тобто за відсутності конфлікту інтересів). Правило ділового рішення допускає перегляд ділових рішень судами, однак виключно в разі, якщо встановлені обставини доводять, що посадові особи порушили свої обов`язки, особливо якщо мала місце не лише недобросовісність, але й недбалість, порушення фідуціарних обов`язків, у тому числі й непоінформоване прийняття рішень. У теорії виділяють три складових для того, щоб застосувати правило ділового рішення: (1) посадова особа має зібрати та проаналізувати всю необхідну для ухвалення рішення інформацію; (2) не має бути конфлікту інтересів; (3) ділове рішення не має виглядати «дивним», абсурдним з погляду іншої розумної особи, яка б діяла у відповідних обставинах, володіючи відповідним обсягом інформації (тобто рішення має бути раціональним, мати сенс)».

91. Підставою позову у цій справі є, зокрема, допущення відповідачами здійснення Банком ризикової кредитної діяльності та інвестицій у цінні папери, яка не мала фінансово-економічного обґрунтування.

92. Верховний Суд, направляючи цю справу на новий розгляд, звернув увагу на те, що на обґрунтування своїх вимог Фонд за кожним правочином надав суду схожий перелік копій документів (доказів), а саме: 1) копію рішення колегіального органу Банку; 2) копію договору та додаткових угод до нього; 3) копії розрахункових документів за операціями; 4) копії документів, які свідчать про ознаки фіктивності чи пов`язаності контрагента (з Банком чи з іншими контрагентами) та, відповідно, недоцільність, ризикованість придбання відповідного активу / укладення договору: річна звітність контрагента чи емітента, яка свідчить про відсутність активів чи господарської діяльності, містить суперечливу інформацію, інформація про керівників (керівництво багатьма юридичними особами одночасно), відсутність найманих працівників, участь в операціях одних і тих самих осіб, використання технічних цінних паперів одних і тих самих емітентів, знаходження контрагентів за адресою так званої масової реєстрації, коли за однією адресою зареєстрована значна кількість юридичних осіб, які фактично за цією адресою не знаходяться, нецільове використання кредиту, в тому числі з метою погашення інших кредитів, нереалістичні проспекти емітентів облігацій, зазначення контрагентом нереалістичних джерел надходження грошових коштів на покриття заборгованості за кредитами, наявність кримінальних проваджень, вироків тощо; 5) копії документів, які свідчать про оцінку та реалізацію Фондом під час ліквідації Банку активів за вартістю, яка є істотно нижчою за вартість придбання (докази неліквідності придбаних активів).

93. Крім того, Верховний Суд зазначив, що суди взагалі не надали правової оцінки діям відповідачів на предмет дотримання вимог чинного законодавства та їх фідуціарних обов`язків. Зокрема, суди попередніх інстанцій не проаналізували дій/бездіяльності відповідачів на предмет дотримання ними приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність.

94. Водночас суди попередніх інстанцій, зазначаючи перелік угод, укладених між ПАТ КБ «Данієль» та позичальниками-юридичними особами у різний період часу (2012 - 2013 рік), вказали на те, що Фонд через ці угоди фактично намагається обґрунтувати власне твердження про те, що пов`язаними особами ПАТ КБ «Даніель» (членами спостережної ради та кредитного комітету) не було забезпечено здійснення ПАТ КБ «Даніель» своєї діяльності у відповідності до нормативів Національного банку України, вимог законодавства. Натомість, здійснення активних операцій було направлене на задоволення потреб групи компаній, які пов`язані між собою та власниками Банку, що призвело до втрати Банком ліквідності, неможливості виконання зобов`язань перед вкладниками, визнання банку неплатоспроможним та завдання шкоди Банку, вкладникам та іншим його кредиторам (понесення втрат).

95. Однак, суди попередніх інстанцій на виконання вказівок суду касаційної інстанції не надали правової оцінки діям відповідачів на предмет дотримання вимог чинного законодавства та їх фідуціарних обов`язків.

96. Тобто, судами попередніх інстанцій не надано оцінки рішенням відповідачів щодо здійснення операцій, під час яких Банком, на думку Фонду, не забезпечено повного та належного аналізу/оцінки кредитоспроможності позичальників, перевірки чинності документів та відсутності будь-яких інших негативних факторів для Банку.

97. Суди попередніх інстанцій не з`ясували обставини щодо відповідності дій відповідачів загальним принципам й правилам кредитування, межам звичайної банківської діяльності, інтересам Банку і його кредиторам, чи дотрималися відповідачі своїх фідуціарних обов`язків та щодо наявності/відсутності підстав для їх відповідальності (зокрема, чи доводили та яким чином доводили відповідачі доцільність і економічну обґрунтованість своїх дій), чи вийшли відповідачі за межі розумного підприємницького ризику.

98. Зокрема, суди попередніх інстанцій не проаналізували дій/бездіяльності відповідачів на предмет дотримання ними приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність.

99. Верховний Суд, направляючи цю справу на новий розгляд, вказав, що суди не застосували для оцінки сумнівності операцій зі сміттєвими цінними паперами Положення «Про встановлення ознак фіктивності цінних паперів та деривативів», затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - ДКЦПФР) від 22.12.2010 № 1942, на яке посилався Фонд. Верховний Суд, посилаючись на зазначене Положення вказав на те, що цінні папери та деривативи, що знаходяться в обігу, вважаються такими, що мають ознаки фіктивності, у разі відповідності таким критеріям, як: - факт відсутності емітента цінних паперів та/або деривативів за місцезнаходженням, встановлений ДКЦПФР; - нерозкриття емітентом цінних паперів та/або деривативів регулярної інформації відповідно до законодавства; - відсутність чистих доходів відповідно до звіту про фінансові результати, поданого до Комісії станом на кінець звітного періоду; - переважна частка активів емітента складається з фінансових інвестицій та/або дебіторської заборгованості відповідно до балансу емітента, поданого до Комісії станом на кінець звітного періоду; - кількість працівників емітента цінних паперів та/або деривативів станом на кінець звітного періоду становить менше двох осіб та/або середньомісячні витрати емітента на оплату праці менше двократного мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством; - відсутність бухгалтера або бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером станом на кінець звітного періоду. Крім того, Верховний Суд звернув увагу на те, що у спірних правовідносинах позивач не повинен доводити фіктивність цінних паперів чи фіктивність емітента/контрагента. Позивачу достатньо довести, що за наявності подібних/схожих ознак, які мали бути виявлені відповідачами при належній перевірці та ухваленні ними рішень на підставі достатньої інформації (що є виконанням вимог закону та фідуціарних обов`язків відповідачів перед банком), рішення відповідачів про придбання цінних паперів було невиправдано ризикованим, таким, що вочевидь вчинялося всупереч інтересам банку, його вкладників та кредиторів.

100. Судами попередніх інстанцій не надавалася оцінка операціям з цінними паперами та, як стверджує Фонд, ознакам їх фіктивності.

101. Суди попередніх інстанцій не встановили наявності/відсутності звітів про ринкову вартість цінних паперів, які ПАТ КБ «Данієль» придбав, згідно з управлінськими рішеннями відповідачів, наявності/відсутності документів щодо активів та фінансової звітності емітентів, інформації про наявність котирувань цінних паперів на біржах, а також звітам про ринкову вартість прав вимоги Банку, фінансовій звітності позичальників та емітентів цінних паперів, які було придбано за рішеннями відповідачів.

102. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надав Звіт про незалежну оцінку частини активів ПАТ «КБ «Даніель» (станом на дату придбання активів), складений ТОВ «Північно-східна консалтингова група», який за загальними підсумками оцінки свідчить про фактично нульову вартість активів, набутих унаслідок сумнівних правочинів, про що стверджує скаржник.

103. Також Фондом надано Звіт Національного банку України про інспектування ПАТ «КБ «Даніель» за період з 01.02.2012 по 27.08.2013. У Звіті НБУ встановлено, що загальний рівень ліквідності Банку є низьким через значний обсяг неліквідних активів та здійснення активних операцій під низьколіквідне забезпечення у вигляді цінних паперів. Операції з цими цінними паперами складають 58,7% (769 869 200 грн) від загальних активів Банку. Перелік виявлених НБУ порушень міститься у Звіті НБУ, в якому зазначено про порушення Банком норм Цивільного кодексу України, Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25.01.2012 № 23, інших нормативних актів.

104. Верховний Суд у постанові від 21.07.2021, направляючи справу, що розглядається, на новий розгляд звернув увагу суду на Звіт про незалежну оцінку частини активів ПАТ «КБ «Даніель», Звіт Національного банку України про інспектування ПАТ «КБ «Даніель», постанову Правління НБУ від 14.10.2013 № 406/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» до категорії проблемних», в якій вказано, що Банк має високий ризик ліквідності, що становить загрозу своєчасного виконання зобов`язань перед клієнтами/кредиторами, постанову Правління НБУ від 15.01.2014 №14 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» до категорії неплатоспроможних», де зазначено, що звітність, яка подається Банком до НБУ, не відображає реального стану ліквідності та платоспроможності Банку, що призводить до суттєвого викривлення показників його фінансового стану; Банк здійснює ризикову діяльність, яка загрожує інтересам вкладників та іншим кредиторам банку, має високий ризик ліквідності та не спроможний своєчасно виконувати зобов`язання перед вкладниками та кредиторами, його діяльність не відповідає вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ.

105. Суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи не надали оцінки та не взяли до уваги зазначені вище документи.

106. Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 у цій справі, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 зазначив, що відповідачі в межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків повинні спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону «Про банки і банківську діяльність», зокрема гл. 7 цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.

107. Водночас судами попередніх інстанцій не встановлювалися обставини вживання відповідачами заходів для запобігання ризиковій діяльності, чи були рішення відповідачів незалежними та обґрунтованими.

108. Крім того, Верховний Суд, направляючи цю справу на новий розгляд вказав на те, що судами попередніх інстанцій судами попередніх інстанцій не досліджено наданих сторонами доказів, не надано відповіді на суттєві аргументи сторін, не визначено і не застосовано норм права, які регулюють спірні відносини (зокрема, щодо численних обмежень, встановлених чинним законодавством, щодо кредитних операцій Банку для запобігання можливим ризикам).

109. Суд апеляційної інстанції у постанові вказав на те, що з метою встановлення фактів ризикової діяльності Банку та з метою встановлення причинно-наслідкового зв?язку між діями відповідачів та шкодою Банку слід досліджувати документацію у кредитних справах, яка дозволила б суду проаналізувати обґрунтованість доводів Фонду.

110. Верховний Суд бере до уваги, що у постанові від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20 Верховний Суд зазначив, що встановлення судом обставин, які входять до предмету доказування, у частині прийняття відповідачами спірних рішень та укладання на підставі таких рішень угод/додаткових угод, що, в свою чергу, відповідало або не відповідало обґрунтованому рівню ризику та/або загрожувало інтересам банку або кредиторів банку, можливе не лише з дослідження кредитної документації (справ) боржників за такими договорами.

111. Крім того, обов?язок доказування відсутності вини покладається на відповідачів і у разі неможливості учасниками справи самостійно надати докази останні вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

112. Суд першої інстанції у рішенні вказав на те, що ні неправомірність дій відповідачів, ні їх статус по відношенню до юридичної особи - Банку, ні діюча у деліктних правовідносинах презумпція вини заподіювача шкоди, на яких будує свою правову позицію у межах даного спору позивач, не є самодостатніми у розумінні ст. 1166 ЦК України для покладення на відповідачів відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, поза доведенням заявленого розміру останньої та її прямого причинно-наслідкового зв`язку з означеними вище діями відповідачів.

113. Верховний Суд зазначає, що питання про причинно-наслідковий зв`язок постає лише після встановлення причини (протиправне діяння у деліктних правовідносинах) та настання шкідливого наслідку (шкоди). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 904/3867/21.

114. Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що матеріалами справи підтверджується, що відповідачі припинили свої трудові відносини з Банком наприкінці 2013 року - на початку 2014 року. Подальше відчуження відповідних активів здійснювалося Фондом самостійно і без можливості відповідачів впливати на цей процес. Отже, саме від Фонду залежало, на яких умовах і за якою вартістю було здійснено продаж, тому розмір отриманих сум коштів від відчуження активів є наслідком діяльності виключно Фонду та заходів, які ним вчинялися з моменту визнання Банку неплатоспроможним, правомірність яких не є презюмованою.

115. Водночас, оцінка дій Фонду, які вплинули на формування ліквідаційної маси (включаючи продаж активів на торгах), не входить до предмета доказування. Ті чи інші управлінські рішення Фонду, не можуть свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності.

116. Суд зазначає, що ані місцевий господарський суд, ані суд апеляційної інстанції у повному обсязі не врахували висновків та вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2021 у цій справі, які стали підставою для направлення справи на новий розгляд, чим порушили приписи ч. 5 ст. 310 та ч. 1 ст. 316 ГПК України.

117. Верховний Суд враховує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

118. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

119. За приписами ст. 236 Господарського процесуального кодексу України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

120. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).

121. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

122. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

123. Суди попередніх інстанцій у цій справі не проаналізували суттєвих аргументів обох сторін, на надали належної правової оцінки їх доводам та наявним у матеріалах доказам, а також не навели мотивованого обґрунтування прийняття та/або відхилення наявних у справі доказів, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення.

124. З огляду на викладене, висновок судів про наявність правових підстав для відмови в позові є передчасним, оскільки суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2021 у цій справі, які слугували підставою для направлення справи на новий розгляд, не дослідили усіх обставин справи з наданням оцінки наявним у ній доказам, з якими пов`язане законне вирішення спору по суті, порушили принцип змагальності та стандарти доказування, тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

125. Отже, визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені п. 1 і 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, отримали підтвердження під час касаційного провадження.

126. Беручи до уваги те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також враховуючи передбачені ч. 2 ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

127. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

128. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

129. Частиною 4 ст. 310 ГПК України визначено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

130. З огляду на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені ст. 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

131. Так, під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином оцінити всі доводи сторін і надані ними докази, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи. Розподіл судових витрат

132. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору. Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 та рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2023 у справі № 910/12930/18 скасувати.

3. Справу № 910/12930/18 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. О. Мамалуй Судді І.Д. Кондратова О. А. Кролевець