Постанова 4807 № 323/211/21

Дата документу 22.07.2021 Справа № 323/211/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/2267/21 Головуючий у 1-й інстанції: Гуцал О.П. Є.У.№ 323/211/21 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Кримської О.М., Дашковської А.В., розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про стягнення страхового відшкодування, із апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 березня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про стягнення страхового відшкодування, пені за прострочення виплати страхового відшкодування, трьох відсотків річних та інфляційних втрат. В обґрунтування позову зазначено, що 12.01.2020 приблизно о 17-55 годині водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21013», д/н НОМЕР_1 , не доїжджаючи до смт. Комишуваха зі сторони с. Щасливе, Оріхівського району, Запорізької області, під час обгону автомобіля скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_3 помер у кареті швидкої допомоги. Автомобіль марки «ВАЗ 21013», д/н НОМЕР_1 , на дату ДТП був застрахований в ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування». Зазначеною дорожньо-транспортною пригодою позивачу спричинено моральну шкоду у зв`язку із втратою сина, яка заподіяна внаслідок експлуатації джерела підвищеної небезпеки. Позивачем на адресу страховика ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» було подано заяву на виплату страхового відшкодування. Страховиком ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» частково оплачено позивачу суму страхового відшкодування, а саме в розмірі 28 338,00 грн. моральної шкоди. Посилаючись на те, що страховиком всупереч вимогам ЗУ «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплачено суму страхового відшкодування не в повному обсязі, що призвело до прострочення виплати страхового відшкодування на недоплачену частину, позивач просила суд стягнути з відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» недоплачену суму страхового відшкодування в розмірі 28 338,00 грн., пеню за прострочення виплати страхового відшкодування в розмірі 279,24 грн., 3% річних в розмірі 69,87 грн. та інфляційні втрати. Крім цього, позивач просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 березня 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 28338,00 грн., пеню за прострочення виплати страхового відшкодування в розмірі 651,91 грн., три відсотки річних в розмірі 163,04 грн. та інфляційні втрати в розмірі 368,39 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення по вказаній справі, суд першої інстанції не врахував того, що під час досудового розслідування не був встановлений причинний зв`язок ДТП з настанням смерті потерпілого. Більш того, потерпілий перебував у стані середнього ступеню тяжкості алкогольного сп`яніння. З постанови про закриття кримінального провадження встановлено, шкода пішоходу ОСОБА_3 була завдана лише внаслідок його безвідповідальних дій. Отже висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, що є підставою для його скасування. Копія апеляційної скарги і ухвала про відкриття апеляційного провадження направлялась на адресу позивача двічі:18.05.2021 року та 15.06.2021року. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив, проте це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. За вимогами п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарг без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Встановлено, що 12.01.2020 приблизно о 17-45 год. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21013», д/н НОМЕР_1 , здійснюючи рух по проїзній частині дороги від с. Щасливе до смт. Комишуваха, на території Оріхівського району, Запорізької області, з метою виконання маневру обгону автомобіля, виїхав на зустрічну смугу руху, де скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який рухався в зустрічному йому напрямку по проїзній частині (по зустрічній смузі руху). Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_3 помер у кареті швидкої допомоги на місці ДТП. Смерть ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . Постановою слідчого Оріхівського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області від 21.03.2020 кримінальне провадження за фактом даної ДТП за ознаками вчинення кримінального правопорушення за ч.2 ст. 286 КК України закрито за відсутністю в діянні водія транспортного засобу «ВАЗ 21013», д/н НОМЕР_1 , ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. У мотивувальній частині постанови слідчого Оріхівського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області від 21.03.2020 вказано, що водій ОСОБА_2 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_3 . Згідно змісту вказаної постанови позивач ОСОБА_1 була визнана потерпілою у кримінальному провадженні, та є матір`ю загиблого ОСОБА_3 , що також підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 . На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «ВАЗ 21013», д/н НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО2501322. Представником позивача на адресу ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» направлено заяву про виплату страхового відшкодування у вигляді моральної шкоди в розмірі 56676,00 грн. Розглянувши заяву та додані до неї документи ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» було прийнято рішення про виплату ОСОБА_1 суми моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого в розмірі 28 338,00 грн. із розрахунку 4723,00 х 12 = =56676,00/2 = 28 338,00 грн. Обґрунтуванням виплати суми моральної шкоди зазначено те, що в діях водія ОСОБА_2 відсутні будь-які невідповідності ПДР України, які б з технічної точки зору знаходилися у причинному зв`язку із подією ДТП. Оскільки шкода завдана сукупними діями двох осіб (водія ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_3 ), то страхове відшкодування визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що смерть постраждалого ОСОБА_3 настала в результаті наїзду на нього одного автомобіля, який у даній дорожній обстановці не зміг уникнути наїзду на пішохода, а відтак немає взаємопов`язаних сукупних дій водія та пішохода. Відповідальність за завдання збитків незалежно від своєї вини несе володілець джерела підвищеної небезпеки, а зменшення відшкодування умовами договору страхування не передбачене. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу була застрахована у встановленому законом порядку, з настанням страхового випадку обов`язок відшкодувати шкоду у зв`язку із смертю потерпілого у межах встановленого ліміту відповідальності лежить на ПрАТ «Страхова Компанія «Арсенал Страхування» як на страховику. Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції. За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. У свою чергу відповідно до частин 2, 5 статті 1187 Цивільного кодексу України особа, що володіє джерелом підвищеної небезпеки та здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, зобов`язана відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто незалежно від наявності вини. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України). Апелянт зазначає, що не повинен сплачувати всю суму завданої шкоди, оскільки під час досудового розслідування не був встановлений причинний зв`язок ДТП з настанням смерті потерпілого. Більш того, потерпілий перебував у стані середнього ступеню тяжкості алкогольного сп`яніння. З постанови про закриття кримінального провадження встановлено, шкода пішоходу ОСОБА_3 була завдана лише внаслідок його безвідповідальних дій. Проте, вказані доводи є помилковими та такими, що не відповідають нормам діючого законодавства з огляду на таке. За змістом пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Між тим, положення пункту 36.3 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в даному випадку застосуванню не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність пішохода ОСОБА_3 не була і не може бути застрахована відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Аналогічні правові висновки викладені в Постанові Верховного Суду у справі №274/4882/17-ц від 10 січня 2019 року. Згідно зі статтею 6 Закону, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ст. 23 Закону, шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Згідно з положеннями п.27.3 статті 27 Закону, страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону,) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Загальний розмір відшкодування моральної шкоди за даним страховим випадком становить 56676,00 грн. (4723,00 грн. (розмір мінімальної заробітної плати станом на час ДТП) х 12 = 56676,00 грн.). У загиблого ОСОБА_3 є мати ОСОБА_1 , якій належить відшкодування моральної шкоди у розмірі 56676,00 грн., яку і повинен був виплатити відповідач. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу була застрахована у встановленому законом порядку, а тому у зв`язку з настанням страхового випадку обов`язок відшкодувати шкоду у зв`язку із смертю потерпілого у межах встановленого ліміту відповідальності лежить на ПрАТ «Страхова Компанія «Арсенал Страхування» як на страховику. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача не виплаченої частини страхового відшкодування в розмірі 28338,00 грн. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 979 ЦК України договір страхування є правовідношення, в якому страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Відтак, таке правовідношення є грошовим зобов`язанням. Позивач (потерпілий), хоча і не є стороною договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачем, але наділяється правами за цим договором: на її або третьої особи користь страховик зобов`язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Крім цього, пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Загальна сума нарахованих трьох процентів річних від простроченої суми за несвоєчасне виконання зобов`язань за період з 22.12.2020 року по 01.03.2021 року складає 163,04 грн., інфляційні збитки за період з 22.12.2020 року по 01.03.2021 року складають 368,39 грн., а пеня за період з 22.12.2020 року по 01.03.2021 року складає 651,91 грн. Наданий позивачем розрахунок не піддається сумніву, тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку та стягнув вказані суми з відповідача, оскільки ПрАТ «Страхова Компанія «Арсенал Страхування» прострочив свої зобов`язання по сплаті страхового відшкодування. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи. Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» залишити без задоволення. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 29 березня 2021 по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Головуючий І.В. Кочеткова Судді А.В. Дашковська О.М. Кримська