Постанова 4804 № 221/4624/20

22-ц/804/1681/21 221/4624/20 Головуючий в І інстанції Безрук Т.В. Єдиний унікальний номер 221/4624/20 Номер провадження 22-ц/804/1681/21 Доповідач: Барков В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2021 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд в складі: головуючого судді Баркова В. М., суддів Биліни Т. І., Ткаченко Т. Б., секретар Целовальник К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 08 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на ? частину квартири, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, ВСТАНОВИВ: В липні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилаючись на те, що з 2006 року вона проживала у цивільному шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . В червні 2008 року вони зареєструвала шлюб, який 08 грудня 2016 року було розірвано рішенням суду. У 2017 році вони примирилися та стали знову проживати разом однією сім`єю. 06 червня 2018 після продажу належного їй будинку ними була придбана квартира вартістю 45 000 грн. за адресою: АДРЕСА_1 . Цю квартиру було оформлено на ім`я відповідача ОСОБА_2 11 січня 2019 року позивачка зареєструвалася у цій квартирі, за спільні кошти вони зробили її капітальний ремонт, придбали меблі, сантехнику, побутову техніку. В подальшому відносини між нею та відповідачем погіршилися, однак вважає спірну квартиру спільною сумісною власністю, яку вони придбали проживаючи у цивільному шлюбі. Однак, оскільки відповідач без її відома 19 серпня 2020 року подарував квартиру своєму батькові ОСОБА_3 , вважала, що тим самим було порушено її права, які передбачені ст. 74 СК України та ст. 368 ЦК України, а тому просила встановити факт спільного постійного проживання однією сім`єю її та відповідача ОСОБА_2 в період з лютого 2017 року по жовтень 2019 року, визнати квартиру АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісно власності, визнати недійсним договір дарування вказаної квартири, укладений 19 серпня 2020 року між відповідачами та розірвати його та визнати за нею право власності на ? частину цієї квартири. В жовтні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою посилаючись на те, що 19 червня 2020 року за договором дарування, укладеним між ним та його сином ОСОБА_2 , він набув право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Після набуття права власності на квартиру він намагався вселитися в неї, але ОСОБА_1 чинила йому перешкоди у користуванні квартирою. Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у грудні 2016 року за проханням відповідачки син надав згоду на її реєстрацію у вказаній квартирі, оскільки остання не мала власного житла. Після чого відповідачка поступово, без згоди сина стала перевозити свої особисті речі до квартири та періодично ночувати там. Оскільки на теперішній час відповідачка не є членом його родини і не була такою на час реєстрації у квартирі, своїм небажанням добровільно виселитися з квартири остання порушує його права користуватись спірною квартирою, а тому просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право на житло та усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні вказаною квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 та зобов`язати останню передати йому ключі від квартири. Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 08 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено та визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 . Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, на неповне з`ясування судом усіх обставин по справі та вибіркове дослідження наданих доказів, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , а її позовні вимоги задовольнити повністю. В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції в порушення вимог ст. 264 ЦПК України не було надано правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам. Крім того, не вважає допустимими та правдивими показання свідків по справі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що доводи апеляційної скарги не обґрунтовані, оскільки відповідачами по справі було доведено належним доказами особисте майнове право на спірну квартиру, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 19 серпня 2020 року, укладеного з урахуванням всіх вимог чинного законодавства. Відповідачі в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином судовими повістками (том 2 а.с. 77, 78), тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5 , які просили скаргу задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду скасувати, частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовити ОСОБА_3 у його позовних вимогах з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 376 ЦПК України). Судом встановлено, що 07 червня 2008 року між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6 ) та ОСОБА_2 зареєструвано шлюб, який рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 08 грудня 2016 року розірвано (том 1 а.с. 9, 10). За договором купівлі-продажу від 06 червня 2018 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_3 за 49 000 грн., який належав їй на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2008 року (том 1 а.с. 18-19). На підставі договору купівлі-продажу від 21 червня 2018 року ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Вартість цієї квартири становила 45 000 грн. (том 1 а.с. 20-21). Позивачка ОСОБА_4 зареєстрована у цій квартирі з 11 січня 2019 року по теперішній час (том 1 а.с. 8, том 2 а.с. 12-16). 19 серпня 2020 року ОСОБА_2 подарував своєму батькові ОСОБА_3 спірну квартиру (а.с. 8-9 справи № 221/6822/20). Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно положень частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною п`ятою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99). Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя є шлюб (частина перша статті 36 СК України). Разом з тим, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Частиною другою статті 74 СК України передбачено, що на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу «Право спільної сумісної власності подружжя». Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя. Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. (правова позиція, викладена в Постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2021 року по справі № 404/2332/15) Зазначене питання неодноразово було предметом вирішення Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 лютого 2019 року у справі № 522/4152/15-ц (провадження № 61-24264св18), від 13 лютого 2019 року у справі № 347/1292/16-ц (провадження № 61-12252св18), від 30 січня 2019 року у справі № 360/2244/15-ц (провадження № 61-18548св18). Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 суд виходив з того, що нею не надано достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження факту придбання спірної квартири внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Проте з таким висновком суду погодитися не можна. Так, суд першої інстанції не врахував показання свідка ОСОБА_8 , яка підтвердила, що позивачка та відповідач ОСОБА_2 підшукували спірну квартиру разом. Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили, що спірна квартира була придбана за кошти від продажу позивачкою свого будинку, до придбання спірної квартири позивачка була прописана у квартирі ОСОБА_2 з яким проживала в ній однією сім`єю. Факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент придбання спірної квартири підтвердила також свідок ОСОБА_11 . Крім того, факт знаходження сторін у фактичних шлюбних відносинах до придбання спірної квартири підтверджується реєстрацією ОСОБА_1 з 05 червня 2018 року у квартирі відповідача ОСОБА_2 та показаннями свідка ОСОБА_11 про те, що вони після розлучення зійшлися знову і з 2018 року проживали разом у цивільному шлюбі (том 1 а.с. 193, том 2 а.с. 70-71). Також із показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 в судовому засіданні суду першої інстанції вбачається, що відповідач ОСОБА_2 підтверджував знаходження із позивачкою у фактичних шлюбних відносинах на момент придбання спірної квартири та її придбання за сумісні кошти. Таким чином, апеляційний суд вважає, що позивачкою доведений факт проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 з 05 червня 2018 року, а тому позовні в цій частині підлягають частковому задоволенню. Оскільки сторони проживали однією сім`єю з 05 червня 2018 року, а спірна квартира була придбана ними 21 червня 2018 року, вона є їх спільною сумісною власністю, а відтак за позивачкою необхідно визнати право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2 , а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити через те, що позивачка як співвласник квартири має право на користування своєю часткою у цій квартирі. В зв`язку із цим підлягають частковому задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 , укладеному 19 серпня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині дарування ? частини квартири. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дав невірну оцінку наявним у справі доказам в зв`язку із чим неправильно встановив фактичні обставини у справі, а тому ухвалене ним рішення необхідно скасувати та позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Статтею 138 ЦПК України передбачена компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, та її представникові виплата іншою стороною компенсації за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських спорів, затверджений постановою КМУ від 27.04.2006 року № 590 в редакції постанови КМУ від 28.02.2018 року №155. Згідно із Додатком до постанови КМУ від 27 квітня 2006 року № 590 (в редакції постанови КМУ від 28 лютого 2018 року № 155) за відрив від звичайних занять (позивач не працює, є пенсіонером) компенсація обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, в якому приймається рішення, і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять. Згідно з журналом судових засідань, позивачка та її представник перебували в судових засіданнях: 28 жовтня 2020 року 84 хвилини; 10 грудня 2020 року 314 хвилин; 21 січня 2021 року 12 хвилин; 10 лютого 2021 року 73 хвилини; 18 березня 2021 року 47 хвилин; 24 березня 2021 року 33 хвилини; 08 квітня 2021 року 50 хвилин. Виходячи з мінімальної заробітної плати на 2020 рік у розмірі 5 000 грн. та на 2021 рік 6 000 грн., установленої станом з 01 вересня по 31 грудня 2020 року та станом з 01 січня по 30 листопада 2021 року, середньоденна компенсація за відрив від звичайних занять складатиме: за 28 жовтня 2020 року: 5 000 / 21 робочий день / 8 робочих годин / 60 робочих хвилин х 84 хвилини, проведених в судовому засіданні = 41 грн. 67 коп. Аналогічний розрахунок застосовано до іншого часу, витраченого в судових засіданнях позивачкою та її представником: 10.12.2020: 5 000 / 22 / 8 / 60 х 314 = 148,67 грн.; 21.01.2021: 6 000 / 19 / 8 / 60 х 12 = 12,65 грн.; 10.02.2021: 6 000 / 20 / 8 / 60 х 73 = 45,63 грн.; 18.03.2021: 6 000 / 21 / 8 / 60 х 47 = 27,98 грн.; 24.03.2021: 6 000 / 21 / 8 / 60 х 33 = 19,64 грн.; 08.04.2021: 6 000 / 21 / 8 / 60 х 50 = 29,76 грн. Загальний розмір компенсації за відрив від звичайних занять за сім судових засідань складатиме по 326 грн. кожному (41,67+148,67+12,65+45,63+27,98+19,64+29,76) і підлягає стягненню з відповідачів у рівних частках. Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подання апеляційної скарги позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 5 675,40 грн. (том 2 а.с. 32). У зв`язку з тим, що апеляційним судом позовні вимоги фактично задоволені, з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути в повному обсязі судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору за подачу апеляційної скарги по 2 837 грн. 70 коп. з кожного. Керуючись ст. 374, 367, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 08 квітня 2021 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання квартири об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на ? частину квартири задовольнити частково. Встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з лютого 2017 року по жовтень 2019 року. Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2 . Визнати частково недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений 19 серпня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : в частині дарування ? частини квартири. Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з відривом від звичайних занять по 163 (сто шістдесят три) грн. з кожного та з оплатою судового збору за подачу позовної заяви по 420 (чотириста двадцять) грн. 50 коп. з кожного. Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати, пов`язані з відривом від звичайних занять по 163 (сто шістдесят три) грн. з кожного. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору за подачу апеляційної скарги по 2 837 (дві тисячі вісімсот тридцять сім) грн. 70 коп. з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 21 липня 2020 року. Судді В. М. Барков Т. І. Биліна Т. Б. Ткаченко