Постанова 4824 № 757/22975/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №757/22975/20-ц головуючий у І інстанції: Вовк С.В. провадження 22-ц/824/6125/2020 доповідач: Сліпченко О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 20 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Суханової Є.М., Гаращенка Д.Р. за участю секретаря: Пітенко І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,- ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що відповідно до наказу від 26 травня 2020 року його було звільнено із посади директора розвитку бізнесу АТ «Українська залізниця» за угодою сторін. Вказував, що зі змісту заяви про звільнення вбачається, що він просив звільнити його за угодою сторін, проте у заяві не зазначена узгоджена дата звільнення, що свідчить про відсутність реального волевиявлення на звільнення. Вважав, оскільки сторонами не внесено змін до договору трудового договору щодо дати його закінчення, шляхом укладання додаткової угоди, то він є чинним, а наказ видано неправомірно. Зазначав, що на нього здійснювався тривалий психологічний тиск з метою його звільнення та заява написана у стані сильного душевного хвилювання, внаслідок примусу. Зауважував, що протиправне позбавлення роботи, а отже засобів до існування, призвели до необхідності спрямування ним додаткових зусиль для організації свого життя, пошуку можливостей до існування, а також відновлення своїх прав. Позивач просив визнати протиправним його звільнення та поновити на посаді директора розвитку бізнесу АТ «Українська залізниця», стягнути із відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 33 333,35 грн. та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що він написав заяву про звільнення вимушено та в стані душевного хвилювання, а тому звільнення відбулось не за домовленості сторін. У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача погоджується із висновками місцевого суду, доводи апелянта вважає необґрунтованими, посилаючись на відсутність тиску на ОСОБА_1 із сторони товариства, щодо його звільнення. Зауважує, що АТ «Українська залізниця» не було здійснено жодних порушень при звільнені позивача. У судовому засіданні представник відповідача виступив проти задоволення апеляційної скарги, належним чином повідомлений позивач та його представник не з`явились. У відповідності до вимог ст.ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та відповідач дійшли взаємної згоди про звільнення, угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви та згоди відповідача на його звільнення, шляхом видачі відповідного наказу. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 травня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Українська залізниця» укладено трудовий договір № 109-2019 від 27 травня 2019 року зі строком дії до 05 лютого 2022 року. Відповідно до преамбули договору позивача призначено на посаду директора з розвитку бізнесу АТ «Укрзалізниця». Згідно з наказом № 1107/ос від 29 травня 2019 року позивача прийнято на посаду директора з розвитку бізнесу АТ «Українська залізниця». 26 травня 2020 року до АТ «Українська залізниця» надійшла заява ОСОБА_1 , в якій він просив звільнити його із займаної посади за згодою сторін, а також просив виплатити йому відповідно до п.8.9 Положення про оплату праці працівників АТ «Українська залізниця» одноразову грошову допомогу у розмірі 4-х посадових окладів. Наказом АТ «Українська залізниця» від 26 травня 2020 року № 892/ос звільнено ОСОБА_1 26 травня 2020 року з посади директора з розвитку бізнесу за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі 4 посадових окладів. Із наказом позивач ознайомлений 26 травня 2020 року, що підтверджується його особистим підписом на наказі. 26 травня 2020 року у день звільнення ОСОБА_1 отримав трудову книжку, що підтверджуються його особистим підписом у Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них № 10, запис № 2898, стор. 106-107, а також поставив підпис в особовій картці працівника ф. № П-2. 01 червня 2020 року від ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» надійшла заява від 29 травня 2020 року про відкликання заяви про звільнення та скасування наказу, в якій позивач повідомив, що заява про звільнення написана ним у стані сильного душевного хвилювання, внаслідок примусу, тому позивач відкликає свою заяву про звільнення за угодою сторін від 26 травня 2020 року та просить скасувати наказ № 892/ос від 26 травня 2020 року. Листом АТ «Українська залізниця» від 11 червня 2020 року № ЦЦУП-11/154 позивача повідомлено про те, що анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника, працівник має право відкликати свою заяву про звільнення, і це буде анулюванням домовленості про припинення договору за угодою сторін, що свідчить про відсутність у працівника такої згоди на звільнення, до моменту припинення трудових відносин. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 повідомив Товариство про відкликання своєї заяви на звільнення після припинення трудових відносин, тому відсутні підстави для скасування наказу від 26 травня 2020 року № 892/ос про звільнення позивача. Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно з п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін. У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди. Припинення трудового договору за пунктом п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Місцевий суд вірно зауважив, що чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін, та згоди відповідача на його звільнення, шляхом видачі відповідного наказу, а відтак відсутні правові підстави для скасування наказу про звільнення позивача. Крім того, вірними є посилання місцевого суду на реалізацію позивачем послідовних дій щодо написання заяви про звільнення за взаємною згодою, ознайомлення у день звільнення з наказом про звільнення, отримання трудової книжки, проставлення підпису в особовій картці працівника та на своє прохання отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 644 000 грн., виплата якої передбачена у разі звільнення працівника саме за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності вчинення відповідачем на позивача психологічного тиску з метою примушування його до звільнення та/або іншого порушення його трудових прав. Таким чином, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідач у відповідності до п.1 ст.36 КЗпП України звільнив ОСОБА_1 із займаної посади за угодою сторін. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «20» липня 2021 року. Головуючий Судді: