Постанова 4824 № 757/13796/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №757/13796/20-ц головуючий у І інстанції: Вовк С.В. провадження 22-ц/824/1997/2021 доповідач: Сліпченко О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 02 лютого 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Іванової І.В. за участю секретаря: Пітенко І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 20 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та поділ майна подружжя. Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,- ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , останній придбав нерухоме майно за спільні грошові кошти сім`ї, а саме дві квартири в м. Київ. Зауважувала, що після розірвання шлюбу відповідач продав квартиру АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_3 без відома позивача. Просила: - визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1272 від 02 березня 2020 року щодо відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вищевказаної квартири. - визнати спільною сумісною власністю подружжя спірні квартири та поділити між сторонами шляхом визнання права власності по 1/2 частці квартири АДРЕСА_1 та по 1/2 частці квартири АДРЕСА_2 . Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 20 серпня 2020 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, яку обґрунтовано тим, що місцевий суд невірно з`ясував обставини справи, порушив норми матеріального та процесуального права. Вказує, що спірне майно було набуте в шлюбі, а отже є спільною власністю подружжя. Вважає, що відповідач не довів, що кошти подаровані йому на придбання нерухомості були подаровані саме з метою придбання квартири АДРЕСА_1 та відповідно вказане майно є об`єктом його приватної власності. Крім того, зазначає, що відповідач не надав доказів, що придбання вказаної квартири було здійснено не в інтересах сім`ї. Не погоджуючись з доводами позивача ОСОБА_2 направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що спірне майно було придбано ним за особисті кошти, подаровані матір`ю, а тому воно не являється спільним майном подружжя. Крім того, зауважує, що квартира АДРЕСА_2 була придбана ним після розірвання шлюбу. У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник підтвердили свою позицію, представник відповідача виступив проти задоволення апеляційної скарги. Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились. У відповідності до вимог ст.ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно було придбано за грошові кошти, які належали особисто відповідачеві так, як були отримані в дар від своєї матері, що підтверджується договором грошового дарування на конкретну мету - придбання нерухомості для проживання в Україні, для чого і були використані. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 28 лютого 2015 року по 19 грудня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 і позивач перебувала у декретній відпустці до досягнення ним трирічного віку. 01 січня 2016 року, згідно з договором грошового дарування на конкретну мету, укладеним в м. Тель-Авів між ОСОБА_5 як дарувальником та ОСОБА_6 як одержувачем дарунку, відповідач отримав у дар від своєї матері грошові кошти у розмірі 85 000 доларів США, для придбання нерухомості на території України, яка буде знаходитися в особистій приватній власності одержувача дарунку. Згідно з пунктом 13 договору, одержувач дарунку зобов`язується придбати нерухомість на території Україні протягом 5 років з дати підписання цього договору на кошти, отримані від дарувальника (а.с. 97-102). Відповідно до митної декларації для письмового декларування товарів, які переміщуються через митний кордон України громадян для особистих, сімейних та інших потреб, не пов`язаних з веденням підприємницької діяльності від 28 серпня 2016 року, відповідач ОСОБА_2 , прибувши в Україну, задекларував 75 000, 00 доларів США(а.с. 95). 20 жовтня 2016 року відповідач придбав квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрованого за № 9907(а.с. 104). 09 грудня 2016 року відповідач придбав квартиру АДРЕСА_2 , згідно з договором купівлі-продажу посвідченого також приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрованого за № 11870(а.с.105). Рішенням Київської міської ради ІІІ серії VIII скликання від 20 грудня 2016 року № 704/1708 «Про уточнення назв, перейменування вулиць та провулків у місті Києві» перейменовано вул. Кіквідзе у Печерському районі м. Києва на вул. М. Бойчука. Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Згідно з ч.1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час перебування у шлюбі, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України) Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те що відповідачем в період шлюбу була набута квартира за адресою АДРЕСА_1 , проте грошові кошти, за які вона було куплена, належали особисто відповідачеві так, як були отримані в дар від своєї матері - третьої особи у справі, що підтверджується договором грошового дарування на конкретну мету - придбання нерухомості для проживання в Україні, для чого і були використані. Вищезазначений договір грошового дарування спростовує доводи позивача спрямовані на те, що спірну квартиру по АДРЕСА_3 було придбано не за особисті кошти відповідача. Як на підставу для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 позивачка посилалась на те, що вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а оскільки вказані обставини не були встановлені, вимоги в цій частині є необґрунтованими. Квартира АДРЕСА_2 придбана відповідачем після розірвання шлюбу, а тому не може бути віднесена до спільного майна подружжя, сторони в судовому засіданні підтвердили, що факт спільного проживання однією сім`єю в період купівлі вказаної квартири не встановлювався. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м.Києва від 20 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «02» лютого 2020 року. Головуючий Судді: