Постанова 4824 № 757/48837/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №757/48837/15-ц головуючий у І інстанції: Новак Р.В. провадження 22-ц/824/2922/2021 доповідач: Сліпченко О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 09 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р. за участю секретаря: Пітенко І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 29 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» про визнання недійсним договору. Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,- ВСТАНОВИВ: В грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що квартиру АДРЕСА_1 було відчужено на підставі договору купівлі продажу від 13 серпня 2014 року укладеному між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (продавець) та ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» (покупець), з порушенням вимог Закону України «Про іпотеки». Зауважував, що іпотекодержатель не повідомив його про намір відчужити вказану квартиру, а оскільки він має переважне право на придбання заставного майна, зазначене порушує його конституційні права та свободи. Просив визнати недійним договір купівлі продажу вищезазначеної квартини укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ». Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 29 серпня 2019 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним судовим рішеннями, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу укладено на підставі скасованого судового рішення. Вважає необґрунтованим посилання місцевого суду на постанову Апеляційного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року, як на підтвердження встановлення законності оскаржуваного правочину. У відзиві на апеляційну скаргу, представник ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» вказує, що позивач не надав допустимих доказів на підтвердження недійсності оспорюваного договору, а доводи спрямовані виключно на незгоді із рішенням суду, на підставі якого Банком було здійснено відчуження спірної квартири. Крім того, зауважує, що апелянт при подачі скарги вийшов за рамки позовних вимог, доповнивши їх вимогою про скасування запису про державну реєстрацію. У судовому засіданні представники ОСОБА_1 та ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» підтримали свої позиції. Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились. У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не доведено належними та допустимими доказами підстави своїх вимог, а обраний позивачем спосіб захисту є неналежним. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 жовтня 2007 між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - Банк) та ОСОБА_1 був укладений договір про відкриття Кредитної лінії № 1KL-M/2007 (із наступними змінами та доповненнями), відповідно до якого Позичальнику було надано кредитні ресурси на загальну суму 5 050 000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,5 % процентів річних з кінцевим строком повернення кредитних коштів до 04 жовтня 2022 року (надалі - Кредитний договір). В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 04 жовтня 2007 року між Позичальником - ОСОБА_1 та Банком було укладено Іпотечний договір №б/н, відповідно до якого Іпотекодавець в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором надав нерухоме майно, а саме: квартиру під номером АДРЕСА_1 . Зазначена квартира має загальну площу 193,00 кв.м., складається з 4 житлових кімнат, житловою площею 130,40 кв.м. (надалі - Предмет іпотеки). У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору АТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся з позовною заявою до Печерського р/с м. Києва до ОСОБА_1 , 3-тя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу від імені Банку будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час таких дій. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року по справі № 2-1170/12 АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було відмовлено в задоволенні позовних вимог. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року вищевказане рішення Печерського районного суду м. Києва було скасовано та ухвалено нове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу від імені Банку будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час таких дій. Надано Банку всі необхідні повноваження для здійснення продажу квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 13 серпня 2014 року на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року по справі № 22-ц/796/7079/2013 між Продавцем - АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Покупцем - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» було укладено оспорюваний Договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого Продавець продав, а Покупець придбав квартиру за ціною у розмірі 3 986 000,00 грн. Вищевказана ціна продажу була встановлено на підставі висновку незалежного оцінювача - суб`єктом оціночної діяльності про вартість майна від 11 серпня 2014 року, відповідно до якої встановлено, що ринкова вартість квартири становить 3 986 000,00 грн. Умовами оспорюваного Договору купівлі-продажу від 13 серпня 2014 року встановлено, що спірний об`єкт нерухомості було відчужено АТ «Банк «Фінанси та Кредит» як Іпотекодержателем за Іпотечним договором, укладеним між Банком та Позивачем, який посвідчено ПН Київського МНО Степаненко Д.В. від 04 жовтня 2007 року за реєстровим № 2265, а також у відповідності до ст. 38 Закону України «Про іпотеку», п. 11.1. Іпотечного договору, рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року у справі № 22-ц/796/7079/2013, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2013 року у справі № 22-ц/796/7079/2013. В подальшому рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року у справі № 22-ц/796/7079/2013 було скасовано ухвалою ВССУ від 06 липня 2016, а справу № 2/1170/12 передано на новий розгляд до Апеляційного суду м. Києва. 06 жовтня 2016 року Апеляційним судом м. Києва по справі № 2/1170/12 було ухвалено рішення, яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії №1KL-М/2007 від 04.10.2007 у сумі 23 658 660,58 грн. було звернуто стягнення на предмет іпотеки на квартиру із застосуванням визначеної ст. 38 Закону України «Про іпотеки» процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю АТ «Банк «Фінанси та кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000,00 грн. з наданням АТ «Банк «Фінанси та кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу квартири. В подальшому рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у справі № 22-ц/796/7079/2013 було скасовано ухвалою ВССУ від 06 грудня 2017 року, а справу № 2/1170/12 передано на новий розгляд до Апеляційного суду м. Києва. 06 лютого 2018 року Апеляційним судом м. Києва по справі № 2/1170/12 було винесено постанову, якою: - рішення Печерського районного суду міста Києва від 10.10.2012 скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. - у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії №1KL-М/2007 від 04.10.2007 у сумі 7 753 997,96 грн., яка складається із суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4 544 999,92 грн., заборгованості по нарахованих відсотках у розмірі 2 708 998,04 грн., пені за простроченими нарахованими доходами за кредитом у розмірі 500 000,00 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру під номером АДРЕСА_1 загальною площею 193 кв.м, яка складається з чотирьох житлових кімнат, житловою площею 130,40 кв.м, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 12 січня 2005 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 29 грудня 2004 року № 2474-С/КІ, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 14 січня 2005 року в реєстровій книзі під реєстровим номером № 44241, із застосуванням визначеної ст. 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу, шляхом надання Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000 грн., з наданням Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу квартири під номером АДРЕСА_1 . Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, чи судом у визначених законом випадках. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статті 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. За змістом ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про всій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Частиною 1 ст.38 Закону України «Про іпотеку» передбачена відповідальність іпотекодержателя за відшкодування завданих збитків перед іпотекодавцем саме у разі невиконання умови норми щодо письмового повідомлення про свій намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 , як на підставу для визнання недійсним спірного договору посилався на те, його як іпотекодавця не було повідомлено пронамір укласти цей договір. Місцевий суд вірно зазначив, що вказане є підставою відповідальності іпотекодержателя перед іпотекодавцем за відшкодування завданих збитків, а не підставою для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним. Крім того, в ході розгляду справи, ОСОБА_1 посилався, як на підставу для задоволення позовних вимог, на те, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року, яким було звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу від імені Банку будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, було скасоване, а тому вважає, що з цих підстав спірний договір купівлі продажу підлягає скасуванню. За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України. Так, відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України). Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. Колегія суддів звертає увагу, що на момент продажу спірної квартири, рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року було чинним, подальше скасування вказаного судового рішення не може являтись підставою для визнання недійсним правочину, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому доповнені позивачем позовні вимоги судовою колегією не розглядались. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку, щодо відсутності обґрунтованих підстав для визнання спірного правочину недійним. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м.Києва від 29 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «10» березня 2021 року. Головуючий Судді: