Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/1331/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/1331/21-а Головуючий у 1-й інстанції: Маренич І.В. Суддя-доповідач: Сапальова Т.В. 21 липня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сапальової Т.В. суддів: Капустинського М.М. Смілянця Е. С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними рішень, В С Т А Н О В И В : в березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, винесену 12.03.2021 р. державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) Коваленком Є.І. у виконавчому провадженні №64063652; визнання протиправною бездіяльності державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваленка Є.І. щодо неповного вчинення виконавчих дій з примусового виконання судового рішення у виконавчому провадженні №64063652; зобов`язання Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поновити порушене право ОСОБА_1 шляхом невідкладного здійснення усіх необхідних та передбачених законом виконавчих та інших дій, спрямованих на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду у справі №824/29/20-а за виконавчим листом від 23.11.2020 року; визнання протиправною бездіяльності начальника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нещадима І.С. щодо нерозгляду та відсутності реагування на скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Коваленка Є.І. від 23.02.2021 р.; зобов`язання Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подати звіт про виконання судового рішення, ухваленого у справі за цим позовом, у місячний строк з моменту отримання ним копії цього рішення. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, винесену 12.03.2021 р. державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваленком Є.І. у виконавчому провадженні №64063652; визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваленка Є.І. щодо неповного вчинення виконавчих дій з примусового виконання судового рішення у виконавчому провадженні №64063652; зобов`язано Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поновити порушене право ОСОБА_1 шляхом невідкладного здійснення усіх необхідних та передбачених законом виконавчих та інших дій, спрямованих на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду у справі №824/29/20-а за виконавчим листом від 23.11.2020 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що зважаючи на особливий статус Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та заборону щодо звернення стягнення на майно (кошти), будь-якого їх вилучення, накладення арешту чи іншого обтяження, тому наявні підстави для повернення виконавчого документа відповідно до п.9 ч.1 ст.37 Закону "Про виконавче провадження". Позивачка у відзиві на апеляційну скаргу заперечила проти її доводів і зазначила, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, виклавши резолютивну частину в іншій редакції, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.03.2020 у справі №824/29/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, бездіяльності та стягнення гарантованої суми відшкодування коштів задоволено частково; визнано протиправною відмову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оформлену листом № 41-036-21273/19 від 17 грудня 2019 року; стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) у розмірі 19241,58 грн; стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 4982,30 грн. Відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 у справі №824/29/20-а апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю; рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року змінено в частині абзаців 3,4 резолютивної частини та викладено їх в наступній редакції: "Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) у розмірі 21022,70 грн. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми у розмірі 4978,98 грн". В іншій частині рішення суду залишено без змін. 23.11.2020 на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду видано виконавчий лист про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 26001,68 грн. Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ВП № 63786539 від 02.12.2020 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 824/29/20-а. 12.03.2021 постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ВП № 63786539 виконавчий лист повернуто стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". Не погодившиись з вказаним рішенням та бездіяльністю державного виконавця, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом у даній справі. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу державний виконавець діяв всупереч порядку, встановленому чинним законодавством. Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи неможливо встановити факт подання скарги на дії державного виконавця до начальника Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оцінюючи висновки суду першої інстанції по суті задоволених позовних вимог, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з ч. 1 ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на приписи ст.ст. 2, 4, 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та п.9 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII. Статтею 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-ІV (далі Закон №4452) визначено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом, є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду, є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках. Відповідно до ст. 20 Закону №4452-ІV Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності, кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для, зокрема, виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону. На майно, у тому числі кошти, Фонду не може бути накладений арешт, а також застосовані способи забезпечення позову. Згідно з п.9 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Отже, зважаючи на встановлену Законом №4452-ІV заборону звернення стягнення на майно та кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідач дійшов висновку про наявність підстав для повернення виконавчого документа на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року витребувано Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) матеріали виконавчого провадження №64063652. На виконання вказаної ухвали суду відповідач повідомив про те, що при винесенні рішення у справі №600/1331/21-а від 13.04.2021 Чернівецьким окружним адміністративним судом допущено помилку при ідентифікації номера виконавчого провадження, оскільки на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження №63786539 щодо примусового стягнення коштів з ФГВФО на користь ОСОБА_1 та №64063652 щодо примусового стягнення коштів з ФГВФО на користь ОСОБА_2 . У зв`язку з цим на виконання ухвали суду відповідач надав належним чином завірену копію виконавчого провадження №63786539. З матеріалів виконавчого провадження №63786539 судом встановлено, що державний виконавець направив Національному банку України 3 платіжних вимоги №63786539 від 09.02.2021 на суму 28918,85 грн кожна, однак вказані вимоги були повернуті Нацбанком без виконання на підставі ст.20 Закону №4452-ІV (арк. ВП 21-28). Отже, суд першої інстанції необґрунтовано зазначив, що такі вимоги до Національного Банку України не надсилалися. В той же час відповідач не надав доказів неможливості проведення інших виконавчих дій стосовно боржника. Зокрема, при винесенні оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа відповідач не врахував положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI). Відповідно до ч.1 ст.2 Закон № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: - державний орган; - державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); - юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду. Ч.2 ст.3 Закону №4452-ІV передбачено, що фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Отже, на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб поширюються гарантії, передбачені Законом № 4901-VI. Згідно зі ст.4 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача. У разі відсутності необхідних документів та відомостей кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, про порядок виплати коштів з якого державний виконавець повідомляє в установленому порядку стягувача не пізніше наступного дня після перерахування коштів. Кошти, що надійшли на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, перераховуються стягувачу протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей. Перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі. Державний виконавець протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення виносить постанову про заміну стягувача на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, з одночасним направленням повідомлення такому органу. Державне підприємство або юридична особа, які визнані боржниками за рішеннями суду, зобов`язані протягом десяти днів з дня перерахування коштів відкрити рахунки в органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та проводити розрахунки виключно з цих рахунків. Положення цієї частини не поширюються на банки, сто відсотків або частка статутного капіталу яких належить державі. Отже, ст.4 Закону № 4901-VI передбачено послідовність дій державного виконавця у випадку виникнення підстав, передбачених п.9 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII. Водночас, відповідач не вжив заходів, передбачених ст.4 Закону № 4901-VI, та повернув виконавчий документ стягувачу. У зв`язку з цим постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 у справі №824/29/20-а не виконана. Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Так, в рішенні Hornsby v. Greece Європейський Суд з прав людини (далі - Суд) наголосив на тому, що стаття 6 Конвенції проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. В п.41 вказаного рішення в контексті аналізу адміністративного провадження Суд зазначив про те, що ефективний захист сторони у такому судовому процесі та відновлення законності передбачають, що адміністративні органи зобов`язані виконати рішення цього суду. У зв`язку з цим Суд зазначає, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету. Отже, повернення виконавчого документа ОСОБА_1 перешкоджає виконанню постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020 у справі №824/29/20-а, а отже є порушує право позивачки на суд, гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . З урахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 12.03.2021 та зобов`язання відаповідача здійснити всі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду у справі №824/29/20-а за виконавчим листом від 23.11.2020 року. В той же час суд першої інстанції не врахував, що згідно з позовною заявою ОСОБА_1 обґрунтовує протиправність постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 12.03.2021 у виконавчому провадженні №63786539, копія якої долучена до позовної заяви (а.с.5), а в прохальній частині позову вказано виконавче провадження з іншим номером - №64063652. Разом з тим суд першої інстанції не уточнив позовні вимоги ОСОБА_1 і в резолютивній частині зазначив про скасування постанови та визнання протиправною бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженні №64063652. В матеріалах справи міститься копія матеріалів виконавчого провадженні №64063652 (а.с.30-51). Апеляційним судом встановлено, що виконавче провадження №64063652 не пов`язано з виконанням рішення суду у справі №824/29/20-а та захистом інтересів позивачки у даній справі ОСОБА_1 .. Крім того, у виконавчому провадженні №64063652 відсутня постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 12.03.2021 Водночас, матеріали виконавчого провадження №63786539 узгоджуються з доводами позовної заяви ОСОБА_1 . Зважаючи на вищенаведене, з метою забезпечення належного виконання судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_1 , та дотримання гарантій, передбачених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції та скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 12.03.2021 визнання протиправною бездіяльності державного виконавця саме у виконавчому провадженні №63786539. Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для зміни рішення є рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними рішень змінити. Абзаци 2-3 резолютивної частини рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року викласти в наступній редакції: "2. Визнати протиправною та скасувати постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, винесену 12.03.2021 р. державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваленком Є.І. у виконавчому провадженні №63786539.

3. Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваленка Є.І. щодо неповного вчинення виконавчих дій з примусового виконання судового рішення у виконавчому провадженні №63786539". В іншій частині рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення відповідно до ч.1 ст.272 КАС України. Відповідно до ч.4 ст.272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції у справах, визначених статтями 280, 281, 287 та 288 цього Кодексу, можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції. Головуючий Сапальова Т.В. Судді Капустинський М.М. Смілянець Е. С.