Постанова 4855 № 640/9825/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9825/21 Головуючий у І інстанції - Качур І.А. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Національного банку України на ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом Національного банку України до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И Л А: Національний банк України звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 08.02.2021 № 460/7 про відмову у задоволенні скарги Національного банку від 11.12.2020 № 18-0005/74729 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.12.2020 за № 27819-26-20; - зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу Національного банку від 11.12.2020 № 18-0005/74729, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.12.2020 за № 27819-26-20. Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі. Не погоджуючись з таким судовим рішенням Національний банк України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду. Національний банк України вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Також Національний банк України вказує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких була перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу Національного банку України до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 26.11.2009 між Національним банком та Публічним акціонерним товариством «Імексбанк» (далі - Банк) було укладено кредитний договір про рефінансування від 26.11.2009 № 29, зі змінами та доповненнями до нього. З метою забезпечення виконання вищевказаних кредитних зобов`язань, Банк відповідно до договору іпотеки від 07.10.2009, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрованого в реєстрі за номером 3540 (далі - Договір іпотеки) передав в іпотеку Національному банку нерухоме майно, що належить Банку на праві власності, а саме нежилу будівлю бізнес-центру розташованого за адресою: Одеська область, м. Одеса, проспект Шевченка, будинок 8А (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 50700851101) (далі - Предмет іпотеки). 07.10.2009 було проведено державну реєстрацію іпотеки та внесено запис про обтяження нерухомого майна. У зв`язку з невиконанням Боржником основного зобов`язання Позивач 02.09.2020 звернувся до Юридичного департаменту Одеської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченка, 8-а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 50700851101) в порядку, передбаченому пунктом 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 № 1127. 22.10.2020 державний реєстратор прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Одеської міської ради Панфілова Олена Іванівна (далі - Державний реєстратор) прийняла рішення № 54723244 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, на підставі статті 22 та пунктів 3, 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Не погоджуючись із прийнятим рішенням Національний банк звернувся до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зі скаргою на рішення Державного реєстратора № 54723244 від 22.10.2020 в порядку статті 37 Закону про державну реєстрацію та згідно Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 за № 1128 (далі - Порядок № 1128). 26.11.2020 Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято рішення наказ № 594/03-09 про відмову у задоволенні скарги Національного банку. Не погоджуючись із прийнятим Територіальним управлінням МЮУ наказу від 26.11.2020 № 594/03-09, Національний банк звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на вказаний наказ від 26.11.2020 № 594/03-09. Скаргу Національного банку від 11.12.2020 № 18-0005/74729 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.12.2020 за № 27819-26-20. 08.02.2021 Міністерством юстиції України було прийнято наказ № 460/7 про відмову у задоволені скарги Національного банку від 11.12.2020 № 18-0005/74729. Не погоджуючись із вказаним наказом Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у відкритті провадження в даній адміністративній справі, суддя суду першої інстанції виходив з того, що за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, тому що це означатиме позов держави до неї самої, з чим не в повній мірі погоджується колегія суддів, з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. За приписами ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу. Згідно ч. 3 ст. 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду. При цьому, за приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями ст.ст. 2, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що Відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом розгляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем в позовній заяві заявлено вимоги про скасування наказу Міністерства юстиції України від 08.02.2021 № 460/7 відмову у задоволенні скарги Національного банку від 11.12.2020 № 18-0005/74729 на рішення (наказ) Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 26.11.2020 № 594/03-09, яким відмовлено у задоволенні скарги Національного банку на рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Одеської міської ради Панфілової Олени Іванівни від 22.10.2020 № 54723244 про відмову у державній реєстрації права власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченка, 8-а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 50700851101). Тобто предметом спору у цій справі є визнання права іпотекодержателя на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право вимоги на це нерухоме майно. Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Формально предметом спору є скасування спірних наказів, проте фактично позов заявлено з метою захисту цивільного права, що свідчить про приватноправовий характер спору та його непідсудність адміністративному суду. Тобто позовні вимоги у даній справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права Позивача. Здійснення такого захисту судом напряму залежить від вирішення питання, кому саме належить право власності на спірне нерухоме майно, і відповідно правомірності набуття такого права. Таким чином, усунення перешкод у реалізації права власності на спірне майно залежить від вирішення судом питання про правомірність такого права відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, а оскаржувана дія реєстратора є лише наслідком реалізації сторонами у справі прав на спірне нерухоме майно, тобто є похідними вимогами, у зв`язку з чим, ураховуючи суб`єктний склад спірних правовідносин, така справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини стосуються права учасників справи на об`єкт нерухомого майна, а позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані на захист цивільного права. Аналогічна правова позиція висловлена в Постановах Верховного суду від 20.02.2020 у справі № 826/6372/18, від 04.08.2020 у справі № 826/13706/17. Отже, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Звернення до суду має на меті захист прав особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. Звернення до суду не може використовуватися як засіб позбавити іншу особу належних їй прав, навіть не безспірних, без пред`явлення позову саме до такої особи. Судовий захист прав одних осіб не може призводити до порушення прав інших. Даний спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваних рішень, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорювані рішення. Відповідно до п. 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Так, колегія суддів вважає, що суддя суду першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали дійшов вірного висновку щодо відмови у відкритті провадження в даній адміністративній справі. Проте, відмовляючи у відкритті провадження в даній адміністративній справі, суддя суду першої інстанції виходив з того, що за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, тому що це означатиме позов держави до неї самої. Разом з тим, за змістом статті 2 Закону України «Про національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-XIV (далі - Закон № 679-XIV) Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до частини другиї статті 4 Закону № 679-XIV Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і закріплено за ним на праві господарського відання. Пунктом 3 статті 7 Закону № 679-XIV визначено, що Національний банк України виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; Отже, у спірних правовідносинах Національний банк України діє як Кредитодавець та Іпотекодержатель, і не виступає в якості суб`єкта владних повноважень. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів погоджується з висновком судді суду першої інстанції, з урахуванням доводів викладених у даному судовому рішенні, про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, проте вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення, зазначивши, що підставами для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, є доводи викладені у даній постанові. Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Розглянувши доводи Національного банку України викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала судді суду першої інстанції зміні в мотивувальній частині, а в решті ухвала судді суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Національного банку України - задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину ухвали судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року зазначивши, що підставами для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, є доводи викладені у даній постанові. В решті ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 22.07.2021 року.