Постанова 4855 № 640/618/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/618/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Скочок Т.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі Хмарській К.І. за участю: апелянта: ОСОБА_1 позивачки: ОСОБА_2 представника позивача: Поліщук В. представника відповідача: Федорченко Р.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач, Голосіївського РВ ДВС у місті Києві) в якому просила: -визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Голосіївського РВ ДВС у місті Києві Галас Г.І. про накладення штрафу у розмірі 3 400,00 грн. від 24.07.2020, 04.08.2020, 10.08.2020, 12.08.2020, 17.08.2020, 19.08.2020, 12.11.2020 і від 24.12.2020 у виконавчому провадженні № 57116426. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року значений позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , який не є учасником справи, подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, позивачку та представників сторін, які з`явилися в призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні до Голосіївського РВ ДВС у місті Києві, у межах виконавчого провадження №57116426 (далі по тексту - ВП №57116426) перебуває виконавчий лист №752/22214/16-ц, виданий 23.07.2019 року Голосіївським районним судом м. Києва, про зобов`язання ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в участі у виханні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Так, судом визначено способи участі батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: - перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв. без присутності матері ОСОБА_1, - з другого місяця: 1-1 та 3-й тиждень місяця: понеділок та п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв., 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи, з 1-го по 15-те липня щороку, на день народження дитини - спільне святкування, з урахуванням бажання дитини. У межах ВП №57116426 старшим державним виконавцем Голосіївського РВ ДВС у місті Києві Галас Г.І. винесено постанови про накладення штрафу на ОСОБА_2 , яка є боржником у вказаному виконавчому провадженні, а саме (далі по тексту - оскаржувані постанови): - від 24.07.2020, якою на боржника накладено штраф у розмірі 3 400,00 грн. (підстава: акт державного виконавця від 21.07.2020); - від 04.08.2020, якою на боржника накладено штраф у розмірі 3 400,00 грн. (підстава: акт державного виконавця від 03.08.2020); - від 10.08.2020, якою на боржника накладено штраф у розмірі 3 400,00 грн. (підстава: акт державного виконавця від 07.08.2020); - від 12.08.2020, якою на боржника накладено штраф у розмірі 3 400,00 грн. (підстава: акт державного виконавця від 11.08.2020); - від 17.08.2020, якою на боржника накладено штраф у розмірі 3 400,00 грн. (підстава: акт державного виконавця від 13.08.2020); - від 19.08.2020, якою на боржника накладено штраф у розмірі 3 400,00 грн. (підстава: акт державного виконавця від 17.08.2020); - від 12.11.2020, якою на боржника накладено штраф у розмірі 3 400,00 грн. (підстава: акт державного виконавця від 22.10.2020); - від 24.12.2020, якою на боржника накладено штраф у розмірі 3 400,00 грн. (підстава: акт державного виконавця від 22.12.2020). Вважаючи оскаржувані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивачка звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані постанови прийнято з порушенням ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», а фактичні обставини справи свідчать про те, що оскаржувані постанови про накладення штрафу від 04.08.2020, від 10.08.2020, від 12.08.2020, від 17.08.2020 та від 19.08.2020, винесено державним виконавцем без дотримання строків, визначених ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження». Щодо оскаржуваних постанов про накладення штрафу від 12.11.2020 та від 24.12.2020, у межах ВП №57116426, суд першої інстанції дійшов висновку, що вони винесені безпідставно державним виконавцем, під час примусового виконання виконавчого листа №752/22214/16-ц, оскільки останнім не виконано покладеного на нього обов`язку із визначення місця побачення стягувача з дитиною до 18.12.2020, а тому вони є протиправними та підлягають скасуванню. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження»). Частиною 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. За рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч.ч. 1 та 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження»). Особливості виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною визначено приписами ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону. Відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. У той же час, приписами п. 5 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі по тексту - Інструкція у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Сторона виконавчого провадження у разі неможливості з`явитися на призначений час письмово повідомляє про це державного виконавця шляхом подання заяви (клопотання), в якій (якому) зазначає про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною. Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною. Якщо сторона виконавчого провадження не з`явилася у визначений у виклику час до державного виконавця та письмово не повідомила державного виконавця про зручні для неї час та (або) місце проведення побачення стягувача з дитиною, державний виконавець визначає час та (або) місце такого побачення без врахування позиції відповідної сторони виконавчого провадження. Згідно з пунктами 8 та 9 розділу ІХ Інструкції, державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону. При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону. Приписи п. 9 розділу ІХ Інструкції фактично змінюють положення ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», дозволяючи державному виконавцю виносити необмежену кількість постанов про накладення на боржника штрафу при кожному наступному невиконанні боржником відповідного судового рішення. Разом з тим, у відповідності до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, у межах спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки останні мають вищу юридичну силу по відношенню до положень Інструкції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №520/6943/19. Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскаржувані постанови прийнято з порушенням ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Також, фактичні обставини справи свідчать про те, що оскаржувані постанови про накладення штрафу від 04.08.2020, від 10.08.2020, від 12.08.2020, від 17.08.2020 та від 19.08.2020, винесено державним виконавцем без дотримання строків, визначених ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» та з порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника, відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження». Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, виконавчий лист №752/22214/16-ц, виданий 23.07.2019 Голосіївським районним судом м. Києва, який є предметом виконання у межах спірного ВП № 57116426, не визначає місце побачення стягувача з дитиною. З огляду на зазначене, відповідно до п. 5 розділу ІХ Інструкції, державний виконавець зобов`язаний визначити місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною. Разом з тим, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що постановою від 18.12.2020 року старшим державним виконавцем Голосіївського РВ ДВС у місті Києві Галас Г.І., у межах ВП №57116426, визначено місце виконання рішення, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Інших доказів встановлення державним виконавцем місця побачення стягувача з дитиною, тобто до 18.12.2020 року, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано, а з матеріалів справи не вбачається. При цьому, доказів направлення, а також отримання із зазначенням дати такої постанови відповідачем також не надано. Крім того, у копіях матеріалів ВП №57116426, наданих відповідачем, містяться заяви ОСОБА_2 (боржника) від 25.02.2019 (отримано відповідачем 25.02.2019) та від 22.05.2019 (отримано відповідачем 22.05.2019), в яких остання просила узгодити місце виконання рішення. Проте, доказів реагування державним виконавцем на вказані заяви у матеріалах виконавчого провадження не міститься. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №620/3201/19, обізнаність позивача, як боржника у виконавчому провадженні, на якого законом покладено обов`язок виконання судового рішення чи рішення виконавця, про таке рішення, є визначальною у вирішенні питання правомірності накладення на боржника штрафу за невиконання зазначених рішень. Тобто, державним виконавцем під час примусового виконання виконавчого листа №752/22214/16-ц, виданого 23.07.2019 Голосіївським районним судом м. Києва, не виконано покладеного на нього обов`язку із визначення місця побачення стягувача з дитиною до 18.12.2020. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено, що постанова від 18.12.2020 у строк до 22.12.2020 (акт державного виконавця, на підставі якого винесено постанову про накладення штрафу від 24.12.2020) отримана ОСОБА_2 та остання була обізнана з її змістом. З огляду на вказане, постанови про накладення штрафу від 24.07.2020, від 04.08.2020, від 10.08.2020, від 12.08.2020, від 17.08.2020, від 19.08.2020, від 12.11.2020, від 24.12.2020 у межах ВП №57116426 є протиправними та підлягають скасуванню. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Правовими положеннями ч. 1 ст. 272 КАС України регламентовано, що судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 242, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 20.07.2021 року