Постанова 4857 № 500/442/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/442/26 пров. № А/857/21012/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Грицюк Р.П.), ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль 09 березня 2026 року, повне судове рішення складено 09 березня 2026 року, у справі № 500/442/26 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : 31.01.2026 ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, просила скасувати постанову головного державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стадник Іванни Іванівни від 26.01.2026 у виконавчому провадженні №79895108 про накладення штрафу. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вирішуючи питання правомірності накладення штрафу за невиконання або повторне невиконання судового рішення, необхідно встановити часові межі, упродовж яких боржник мав виконати відповідні дії згідно з виконавчим документом, а також з`ясувати причини невиконання рішення у встановлений строк. Суд першої інстанції вказав, що сам по собі факт невиконання судового рішення у визначений строк, без дослідження та оцінки причин такого невиконання, не може бути достатньою підставою для притягнення боржника до відповідальності відповідно до статті 75 Закону України №1404-VIII. Суд першої інстанції зазначив, що під час примусового виконання судового рішення, яким визначено порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, державний виконавець зобов`язаний діяти не формально, а з урахуванням усіх обставин конкретної справи. Суд першої інстанції зауважив, що категорія справ, пов`язаних із виконанням рішень щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дітьми, є особливою, оскільки безпосередньо стосується реалізації та захисту прав і свобод дітей, тому першочергового значення набуває принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, який має превалювати над формальним застосуванням заходів примусового виконання. Суд першої інстанції також вказав, що у спірному випадку без залучення відповідних спеціалістів, без з`ясування та надання оцінки поважності/неповажності всіх причин невиконання судового рішення позивачем, як боржником, у виконавчому провадженні, відповідач протиправно виніс постанову від 26.01.2026 в межах ВП №79895108. Суд першої інстанції дійшов висновку, що фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а в спірному випадку відповідачем у порушення вимог 77 КАС України не виконано обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що факт невиконання рішення підтверджений актами державного виконавця, боржник не довів поважність причин невиконання. Скаржник вказує, що фізична присутність виконавця при спілкуванні у суботу та неділю неможлива, оскільки виконавчі дії проводяться виконавцем у робочі дні. Скаржник зазначає, що боржник та стягувач були належно повідомлені що факт виконання рішення суду буде встановлено згідно заяв, однак боржник свідомо ігнорувала виклики державного виконавця тим самим порушувала норми закону. Також скаржник вказує, що постанова про накладення штрафу є похідною процесуальною дією у межах виконавчого провадження та не може визнаватися незаконною, якщо саме провадження є законним. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу вказавши, що державний виконавець не була присутня при подіях, про які повідомлялось в заявах ОСОБА_3 від 06.01.26, ОСОБА_2 від 13.01.26 та 19.01.26, тоді як акти про невиконання рішення суду складені, виходячи із доводів згаданих заяв, а не внаслідок самостійного виявлення відповідних фактів в порядку контролю за виконанням судового рішення. Вказує, що державний виконавець не встановлювала дійсних фактів і обставин невиконання судового рішення, не призначила місце виконання рішення суду, не з`ясовувала причин, які зумовили невиконання судового рішення, не залучала відповідних фахівців та спеціалістів, а незаконно та безпідставно наклала штраф на позивача. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 01.07.25 у справі №607/20319/24 змінено спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, що встановлений постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року у справі за №607/13888/21, та встановлено новий спосіб участі батька ОСОБА_2 із синами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а саме: - кожної суботи тижня з 14 до 15 години за київським часом шляхом спілкування батька з сином ОСОБА_4 в режимі відеозв`язку за допомогою телефонного зв`язку, соціальних мереж та/або інших застосунків через мережу Інтернет із урахуванням стану здоров`я та розпорядку дня дитини; - кожної неділі тижня з 14 до 15 години за київським часом шляхом спілкування батька з сином Максимом в режимі відеозв`язку за допомогою телефонного зв`язку, соціальних мереж та/або інших застосунків через мережу Інтернет із урахуванням стану здоров`я та розпорядку дня дитини. 30.12.2025 головний державний виконавець Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стадник Іванна Іванівна винесла постанову про відкриття виконавчого провадження №79895108 про примусове виконання виконавчого листа №607/20319/24, виданого 10.12.2025 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області. 06.01.2026, 13.01.2026 головний державний виконавець Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стадник Іванна Іванівна скала акти про те, що спілкування ОСОБА_2 з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не відбулися. 26.01.2026 головний державний виконавець Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Стадник Іванна Іванівна винесла постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 1700,00 грн. за невиконання рішення суду. Вважаючи вказану постанову протиправною, такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з абзацом 2 частини 6 статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною закріплено у статті 64-1 Закону № 1404-VIII, де встановлено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до частини 1 статті 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. З огляду на приписи законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання судового рішення варто з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мала вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений їй строк. У цьому взаємозв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. При цьому невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин та винесення відповідної постанови про накладення штрафу. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 480/6452/23, від 17 березня 2026 року у справі №420/15146/24. За позицією Верховного Суду, поважними в розумінні наведених норм Закону №1404-VIII можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, божником та які не залежали від його власного волевиявлення (постанова від 07.03.2018 у справі № 127/3770/17). Так, скаржник зазначає, що на його адресу надходили заяви від Рудько Л.Я. від 06.01.2026 в інтересах ОСОБА_2 , де заявник інформує про те, що ОСОБА_1 не виконала рішення суду, від ОСОБА_2 від 13.01.26 про невиконання рішення суду, від ОСОБА_2 від 19.01.26 про невиконання рішення суду. За результатами подання вказаних скарг державним виконавцем складались акти, якими встановлено, що спілкування з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не відбулось. Однак, долученими до матеріалів справи журналом дзвінків та повідомлень у менеджері Viber з телефонів дітей ОСОБА_2 підтверджується, що третя особа намагався додзвонитись до ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , однак за змістом повідомлень убачається, що діти не виявили бажання спілкуватись з батьком: « ОСОБА_5 : не можу говорити, зайнятий», « ОСОБА_5 : не можу говорити, поганий інтернет», « ОСОБА_5 : не можу говорити, бо пізно», «Батько: ти і твоя мама маєте виконувати рішення суду, ти повинен зі мною спілкуватись», « ОСОБА_5 : я не хочу з тобою розмовляти», «батько: ОСОБА_10 ?», « ОСОБА_5 : ти мав говорити з ним вчора», « ОСОБА_5 : залиш мене в спокої»… Разом з тим, відповідно до абзацу 2 пункту 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція № 512/5) у разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем (пункт 8 розділу IX Інструкції № 512/5). Згідно з пунктом 9 розділу IX Інструкції № 512/5 у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону. Таким чином, під час примусового виконання судового рішення, яким визначено порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, державний виконавець зобов`язаний діяти не формально, а з урахуванням усіх обставин конкретної справи, враховуючи, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Так, в акті державного виконавця від 26.01.2026 зазначено: «на підставі заяви ОСОБА_2 від 18.01.2026 складено акт про те, що 17.01.2026 і 18.01.2026 спілкування з дітьми не відбулося, на телефонні дзвінки відповіді не було». Водночас позивач стверджує, що нею було забезпечено виконання рішення суду, оскільки вона не чинила перешкод у спілкуванні батька з дітьми, а неможливість спілкування викликана поведінкою дітей, які відмовилися спілкуватися, повідомивши про це у месенджері, а тому ця обставина, у силу приписів статей 63 та 75 Закону № 1404-VІІІ, є поважною причиною невиконання рішення. Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що категорія справ, пов`язаних із виконанням рішень щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дітьми, є особливою, оскільки безпосередньо стосується реалізації та захисту прав і свобод дітей. У зв`язку з цим під час виконання таких судових рішень першочергового значення набуває принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, який має превалювати над формальним застосуванням заходів примусового виконання. В силу частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою. Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. Верховний Суд у постановах від 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20-а, від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19, від 18.07.2023 у справі №380/16763/22 та від 05 червня 2024 року у справі № 480/6452/23 вказав, що небажання дитини у момент зустрічі спілкуватися з батьком не може розцінюватись як неповажна причина невиконання позивачем як боржником судового рішення у виконавчому провадженні, оскільки це фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та очевидно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Отже, особиста відмова дітей від спілкування із батьком є обставиною, яка ускладнює виконання рішення суду і є поважною у розумінні статей 63 і 75 Закону України «Про виконавче провадження» Водночас, в актах державного виконавця від 06.01.2026, 13.01.2026 відсутні конкретні дані про вчинення позивачем перешкод у спілкуванні батька з дітьми, не вказано в чому саме полягають такі перешкоди. Відповідно до статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вказані акти складені державним виконавцем без залучення представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови, а також не за наслідком участі самого державного виконавця у проведенні виконавчої дії щодо участі батька у вихованні та спілкуванні зі своїми дітьми. Щодо аргументів скаржника про можливість проведення виконавчих дій виключно у робочі дні, то суд апеляційної інстанції, враховуючи особливості виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, вважає за можливим застосувати частину 2 статті 29 Закону № 1404-VIII, якою встановлена можливість вчинення виконавчих дій в неробочі та святкові дні, встановлені законом, проводяться у час, передбачений частиною першою цієї статті, у разі якщо зволікання неможливе. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, за наведеного правового врегулювання та обставин справи, враховуючи той факт, що діти відмовилися спілкуватись з батьком у призначений судом час спілкування, доказів впливу матері на зазначене відповідачем не надано, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач протиправно виніс постанову від 26.01.2026 в межах ВП №79895108, якою за невиконання рішення суду в справі №607/20319/24 накладено на позивача штраф у розмірі 1700,00 грн. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі № 500/442/26 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний