Постанова 4873 № 910/19905/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" липня 2021 р. Справа № 910/19905/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Попікової О.В. суддів: Корсака В.А. Євсікова О.О. розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 (повний текст складено 07.04.2021) у справі №910/19905/20 (суддя Алєєва І.В.) за позовом Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" до Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів" про визнання недійсною додаткової угоди за участю секретаря судового засідання: Руденко Н.С., в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з`явився; - відповідача Гуць М.І., представник (само представництво за положенням та довіреністю; Короткий зміст і підстави позовних вимог. У грудні 2020 року Комунальне підприємство «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» (далі - КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (далі - КП «Фінансування інфраструктурних проектів») про визнання недійсною додаткової угоди № 5 від 02.10.2017 №34 до договору безпроцентної позики від 30.12.2010. В обґрунтування заявлених вимог КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» посилається на те, що спірна додаткова угода від КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» підписана не уповноваженою особою, оскільки Київська міська рада зобов`язала КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» лише укласти договір, однак не зобов`язувала його директора Калініна М.В. та не надавала останньому повноважень укладати та підписувати від імені КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» оспорювану додаткову угоду на продовження строку повернення позики, що є підставою для визнання її недійсною на підставі статей 203, 215 ЦК України. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" відмовлено в задоволенні позову до ДП "Фінансування інфраструктурних проектів" про визнання недійсною додаткової угоди. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарський суд першої інстанції, виходячи з наведених КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» аргументів та наданих ним доказів, дійшов висновку про недоведеність КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу відповідачем. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2021, КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить вказане рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» посилається на порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи. У поданій апеляційній скарзі КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» зазначає, що Київська міська рада зобов`язала КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» лише укласти договір, однак не зобов`язувала його директора Калініна М.В. та не надавала останньому повноважень укладати та підписувати від імені КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» оспорювану додаткову угоду, тобто директор КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення цієї додаткової угоди. Однак, на думку скаржника, ці обставини не були прийняті до уваги господарським судом першої інстанції. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді: Корсак В.А., Євсіков О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 апеляційну скаргу КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19905/20 залишено без руху; запропоновано КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки, а саме, надати до Північного апеляційного господарського суду: докази наявності повноважень у Озерана О.С. на надання правової допомоги в Північному апеляційному господарському суді; клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. 10.06.2021 від КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" надійшла заява про усунення недоліків з оригіналом ордеру серії АА №1111623 від 29.04.2021 та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19905/20. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва"; розгляд скарги призначено на 19.07.2021. Позиції учасників справи. 09.07.2021 КП «Фінансування інфраструктурних проектів» надало відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021залишити без змін, як законне та обґрунтоване. У судове засідання 19.07.2021 представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повернення №0411634780521, з якого слідує, що позивач отримав ухвалу суду про призначення даної справи до розгляду ще 08.06.2021, клопотань чи заяв про відкладення розгляду справи від нього не надходило, позаяк, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. В судовому засіданні 19.07.2021 представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення залишити в силі. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені судом апеляційної інстанції та додатково встановлені апеляційним господарським судом. 23.12.2010 Київською міською радою прийнято рішення №410/5222 «Про надання КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» згоди на отримання безпроцентної позики», яким надано згоду КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» на отримання від ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» безпроцентної позики у сумі 18,0 млн. грн з метою виконання завдання №7 (створення сучасних систем для забезпечення надання послуг громадського транспорту міст Києва, Донецька, Львова, Харкова та здійснення контролю за безпекою на дорогах, що ведуть до стадіонів). Будівництво, реконструкція, ремонт автомобільних доріг комунальної власності у містах відповідно до додатка 2 до Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Євро 2012 року з футболу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14.042010 №357. Зобов`язано КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» укласти договори про надання безпроцентної позики з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» з метою виконання завдання №7 (створення сучасних систем для забезпечення надання послуг громадського транспорту міст Києва, Донецька, Львова, Харкова та здійснення контролю за безпекою на дорогах, що ведуть до стадіонів). Будівництво, реконструкція, ремонт автомобільних доріг комунальної власності у містах відповідно до додатка 2 до програми. Інше. 30.12.2010 КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» (як позичальник) та ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» (як позикодавець) уклали договір безпроцентної позики від 30.12.2010 №34 (далі - договір), за умов п. 1.1. якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язався надати позичальнику безпроцентну цільову позику (далі - позика), а останній зобов`язався прийняти позику, використати її за цільовим призначенням, відповідно до мети позики та повернути вказану позику позикодавцеві у визначений цим договором строк. Пунктом 1.3. договору сторони погодили, що метою та цільовим призначенням позики є виконання позичальником завдання №7 (Створення сучасних доріг для забезпечення надання послуг громадського транспорту міст Києва, Донецька, Львова, Харкова та здійснення контролю за безпекою на дорогах, що ведуть до стадіонів. Будівництво, реконструкція, ремонт автомобільних доріг комунальної власності у містах: Києві) додатку 2 до Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу" №357 від 14.04.2010 (далі - програма). Згідно з п.п. 2.1. договору розмір позики за цим договором становить 18000000,00 грн. Розмір позики може бути змінений за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткових угод до договору. Відповідно до п. 8.3 договору зміни в цей договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою. Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін (п. 8.4). Договір не містить положень щодо необхідності отримання погоджень від Київської міської ради на внесенні змін до нього. Після укладення договору КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» та ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» уклали низку додаткових угод, зокрема №№ 1 - 5 до договору. Умовами п. 1 додаткової угоди №2 від 11.05.2011 до договору сторони погодили зменшення розміру позики за договором, яка надається позичальнику позикодавцем з метою виконання завдання № 7 «Створення сучасних систем для забезпечення надання послуг громадського транспорту мм. Києва, Донецька, Львова, Харкова та здійснення контролю за безпекою на дорогах, що ведуть до стадіонів» (Будівництво, реконструкція і ремонт автомобільних доріг комунальної власності у містах: Києві) додатку 2 до Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу» від 14.04.2010 №357, на 14000000,00 грн. Пунктом 2 додаткової угоди №2 до договору сторони визначили, що враховуючи п. 1 цієї додаткової угоди №2, викласти п. 2.1. договору у такій редакції: « 2.1. Розмір позики за цим Договором становить 4000000,00 грн.». Листом від 29.09.2017 № 31-2402 КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» звернулось до ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» з проханням продовжити строк повернення позики за договором у зв`язку із відсутністю у бюджеті м. Києва призначень для погашення позики за договором та у зв`язку із відсутністю фінансової можливості для погашення позики за власні кошти та надало підписаний проект додаткової угоди №5 до договору та необхідний пакет документів (згідно з переліком додатків до вказаного листа). Листом від 29.09.2017 №092/09-17 «щодо продовження строку повернення позики за договором безпроцентної позики № 34 від 30.12.2010 з КП «ДБШТС» м. Києва» ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», посилаючись на лист від 29.09.2017 №31-2402 КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва», для отримання погодження укладання спірної додаткової угоди №5 звернулося до Державного агентства інфраструктурних проектів України, як до Уповноваженого органу управління. Листом від 02.10.2017 №255/10-17 «щодо погодження додаткової угоди №5 до договору безпроцентної позики №34 від 30.12.2010» Державне агентство інфраструктурних проектів України надало погодження на укладення додаткової угоди №5 до договору. За умов додаткової угоди №5 від 02.10.2017 до договору (яка є предметом спору у цій справі), сторони погодили продовжити строк повернення позики за договором до 01.10.2020 та виклали п. 3.1. договору у наступній редакції: « 3.1. Строк повернення Позичальником позики - 01.10.2020». Вказана додаткова угода № 5 до договору була підписана сторонами 02.10.2017. Від КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» додаткова угода №5 до договору підписана директором Калініним М.В., який діє на підставі Статуту. Згідно з п. 1.1 Статуту КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» (в редакції, чинній на момент укладання спірної додаткової угоди) підприємство засноване на комунальній власності територіальної громади м. Києва і входить до сфери управління виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). Підприємство має право укладати господарські договори з юридичними та фізичними особами як в Україні, так ї за її межами у порядку, визначеному законодавством (п. 6.1.5 Статуту). Відповідно до п. 7.2 Статуту підприємство очолює директор. Директора підприємства призначає на посаду та звільняє з посади Київський міський голова на контрактній основі за поданням директора департаменту, погодженим із заступником голови КМДА відповідно до розподілу обов`язків та першим заступником голови КМДА. У разі відсутності директора його обов`язки виконує заступник директора. Директор підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства відповідно до законодавства України, укладеного контракту та цього Статуту за винятком тих, що віднесені до компетенції інших органів управління підприємством (п. 7.3.1 Статуту). Пунктом 7.3.4 Статуту визначено, що директор підприємства має право першого підпису на фінансових, банківських та інших документах. Згідно з п. 7.3.5 Статуту директор підприємства діє без доручення від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади, місцевого самоврядування, у відносинах з фізичними та юридичними особами будь-якої форми власності. Директор укладає угоди, договори, контракти, видає доручення, відкриває в установах банків рахунки (п. 7.3.8 Статуту). Розпорядженням Київського міського голови №526 від 03.08.2015 «Про призначення Калініна М.В.», призначено Калініна М.В. на посаду директора КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» з 05.08.2015 на контрактній основі. Згідно з Наказом КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №77-к від 05.08.2015, відповідно до розпорядження Київського міського голови №526 від 03.08.2015 «Про призначення Калініна М.В.» Калінін М.В. приступив до виконання обов`язків директора КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» з 05.08.2015 з посадовим окладом згідно укладеного контракту. Відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 02.10.2017 відсутні будь-які обмежень директора КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» Калініна М.В. щодо здійснення ним своїх представницьких повноважень. Звертаючись з позовом у цій справі КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» зазначає, що Київська міська рада зобов`язувала його лише укласти договір безпроцентної позики від 30.12.2010 №34, але не зобов`язувала КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» та не уповноважувала його директора Калініна М.В. укладати та підписувати від імені КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» додаткову угоду №5 від 02.10.2017 до договору на продовження строку повернення позики за договором з 02.10.2017 року до 01.10.2020, у зв`язку з чим додаткова угода №5 від 02.10.2017 до договору безпроцентної позики має бути визнана недійсною. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду. До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнано чи оспорюється. Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та(або) інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту. Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу. Відповідно до частин 1, 3 статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити серед іншого виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 14.06.2019 у справі №910/6642/18 вказала таке. Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Отже, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення, невизнання або оспорення прав чи законних інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або законних інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі №914/1128/16. Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17. Частиною 1 статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. За визначенням частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 6, 627, 628 ЦК України). Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним, який застосовується до оспорюваних правочинів. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статі 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 2155 ЦК України). З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17 наведено такий правовий висновок: "Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин". Постанова Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №904/2922/18 містить такий правовий висновок: "Тлумачення змісту статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду". Верховний Суд України у своїй постанові від 25.12.2013 у справі №6-78цс13 навів такий правовий висновок: "З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні". У постанові Верховного Суду України від 11.05.2016 у справі №6-806ц16 міститься такий правовий висновок: "При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось". У наведених вище постановах міститься правовий висновок, який зводиться до того, що для визнання в судовому порядку недійсним договору, окрім іншого, в обов`язковому порядку суд повинен установити чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб (учасників правочину, або заінтересованих осіб) у зв`язку з укладенням спірного правочину, а ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Зазначений висновок є загальним для спорів про визнання недійними договорів. При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №910/1255/20 та від 21.04.2021 у справі №904/5480/19. Апеляційний господарський суду зазначає, що зазначені вище позиції є сталими і знайшли своє відображення у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №920/1771/14 (№3-449гс16), постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №910/13266/18, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, від 12.12.2019 у справі №910/13266/18 та від 29.06.2021 у справі №916/2040/20. Як свідчать матеріали справи, позивач у позовній заяві жодним чином не обґрунтовує наявність порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи його інтересів як учасника оскаржуваного правочину (додаткової угоди) у зв`язку з його укладенням. При цьому також не встановлено порушеного права позивача. З огляду на наведені вище висновки Верховного Суду та враховуючи встановлені у справі обставини, апеляційний господарський суд зазначає, що за відсутності належного обґрунтування з наданням відповідних доказів та встановлення під час розгляду справи наявності порушеного права позивача, як учасника оспорюваного правочину (додаткової угоди), незалежно від встановлених інших обставин справи, відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору. За наведених підстав позов про визнання недійсним додаткової угоди №5 до договору позики є необґрунтованим, оскільки позивач не довів порушення своїх прав за оспорюваним договором, а тому позовні вимоги КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» до КП «Фінансування інфраструктурних проектів» про визнання недійсною додаткової угоди №5 від 02.10.2017 №34 до договору безпроцентної позики від 30.12.2010 задоволенню не підлягають. Водночас, з огляду на наведене КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» обґрунтування вимог позову та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке. Частиною 3 статті 92 ЦК України визначено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Як встановлено вище, оспорювану додаткову угоду до договору від КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» підписано директором Калініним М.В., який, згідно зі статутом підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства відповідно до законодавства України, укладеного контракту та цього Статуту за винятком тих, що віднесені до компетенції інших органів управління підприємством, має право першого підпису на фінансових, банківських та інших документах, діє без доручення від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади, місцевого самоврядування, у відносинах з фізичними та юридичними особами будь-якої форми власності, укладає угоди, договори, контракти, видає доручення, відкриває в установах банків рахунки, був призначений на посаду у встановленому порядку та щодо якого (директора) станом на 02.10.2017 були відсутні будь-які обмеження щодо здійснення ним своїх представницьких повноважень. Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Зазначена правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18. При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 20.08.2020 у справі №914/1680/18). Під час розгляду справи встановлено відсутність обмежень права директора КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» Калініна М.В. на здійснення ним представницьких повноважень, в т.ч. щодо підписання оспорюваної додаткової угоди, а відтак такі доводи КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» колегія суддів апеляційної інстанції оцінює критично. Щодо доводів апеляційної скарги (які тотожні доводам позовної заяви) про те, що КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» було укладено договір з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» на виконання вимог рішення Київської міської ради прийнято рішення від 23.12.2010 №410/5222, за відсутності волі позивача, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено під час розгляду справи, п. 1 рішення «Про надання КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» згоди на отримання безпроцентної позики» надано згоду КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» на отримання від ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» безпроцентної позики у сумі 18,0 млн. грн з метою виконання завдання №7 (створення сучасних систем для забезпечення надання послуг громадського транспорту міст Києва, Донецька, Львова, Харкова та здійснення контролю за безпекою на дорогах, що ведуть до стадіонів. Будівництво, реконструкція, ремонт автомобільних доріг комунальної власності у містах відповідно до додатка 2 до Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Євро 2012 року з футболу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 14.042010 №357. Таким чином Київська міська рада спочатку надала КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» дозвіл на укладення договору позики з ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», а вже після цього, вказала про необхідність укладення цього договору. Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог КП «Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва» до ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» про визнання недійсною додаткової угоди №5 до договору позики. Щодо заявленого ДП «Фінансування інфраструктурних проектів» у відзиві на позовну заяву та у відповіді на відзив клопотання про застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду (позовної давності), колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто перш, ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Оскільки під час розгляду справи встановлено відсутність порушення прав позивача, позовна давність не застосовується. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно з пунктом 1) частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 276 ГПК України). Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні. Судові витрати. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги у відповідності до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19905/20 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі №910/19905/20 залишити без змін. Справу №910/19905/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови підписаний 21.07.2021. Головуючий суддя О.В. Попікова Судді В.А. Корсак О.О. Євсіков