Постанова Вінницький апеляційний суд № 232/3672/12

Справа № 232/3672/12 Провадження № 22-ц/801/1577/2021 Категорія: 43 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2021 рокуСправа № 232/3672/12м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М., за участю секретаря судового засідання Лучицького А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2021 року про забезпечення позову, постановлену суддею Вінницького міського суду Вінницької області Ан О.В., ВСТАНОВИВ: В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки майна зі спільної часткової власності. 03.06.2021 ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову, а саме накласти арешт на належні відповідачеві 33/100 частки житлового будинку, з прибудовами господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Мотивуює заяву тим, що предметом спору є виділ в натурі частки майна зі спільної часткової власності зі стягненням компенсації за відхилення часток з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Натомість остання будучи громадянкою Російської федерації, тривалий час не проживає за місцем свого проживання, не має в Україні доходу та іншого майна крім будинку на яке можна звернути стягнення для компенсації судових витрат та відхилення від ідеальних часток при встановленні порядку користування. Також існують підстави вважати, що ОСОБА_2 має намір відчужити свою частину будинку, що вказує на існування обґрунтованої потреби у забезпеченні позову шляхом накладення арешту. Тому позивач за зустрічним змушена була звернутись з даною заявою. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2021 року заяву позивача було задоволено частково. Заборонено ОСОБА_2 вчиняти дії спрямовані на відчуження 33/100 частки житлового будинку, з прибудовами господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . В іншій частині заяви відмовлено. Не погодившись з такою ухвалою позивач оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає, що вона постановлена судом з порушення норм процесуального права, при цьому не повно з`ясовані обставини справи, ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, тому просить її скасувати та постановити нову, якою задовольнити повністю заяву про забезпечення позову. В якості основного доводу скаржник посилалася на ту обставину, що суд першої інстанції безпідставно застосував захід забезпечення позову шляхом заборони вчиняти ОСОБА_2 дії спрямовані на відчуження будинку, оскільки в заяві така вимога не заявлялась, тобто суд першої інстанції вийшов за межі вимог поданої заяви. Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, прийшов до наступного висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Таким вимогам ухвала суду відповідає. Вживаючи саме такий захід забезпечення позову, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову. Обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову. Суд при вирішенні даного питання повинен надати оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересів сторін. Арешт є більш широким заходом забезпечення позову, оскільки включає в себе не тільки заборону на відчуження майна, а й інші обмеження у праві розпорядження майном, в той час як заборона на відчуження об`єкті нерухомого майна є вичерпним обмеженням та заходом, який не розповсюджується на інші права власника щодо цього майна, що є суттєвим в процесі виконання ухвали суду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Частиною 2 ст.149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Стаття 151 ЦПК Українимістить перелік вимог до зави про забезпечення позову. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.4 Постанови від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Відповідно заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення. Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Пунктом 2 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Предметом спору є об`єкт нерухомого майна, на який сторони мають право спільної часткової власності, а предметом судового розгляду є виділення в натурі частки співвласника із цього спільного майна житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові. Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном. Апеляційний суд звертає увагу на те, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову. З урахуванням підстав та змісту позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом заборони відчуження будинку. Такі висновки суду узгоджуються із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19. Отже, враховуючи, що між сторонами існує спір щодо права власності на будинок, висновок суду щодо наявності підстав для заборони його відчуження відповідає вимогам закону та забезпечує баланс між інтересами сторін. Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими і в разі вирішення між сторонами спору можуть бути скасовані судом. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 у своїй заяві просила накласти арешт на майно, тоді як суд самостійно застосував заборону його відчуження, що є іншим заходом та вийшов за межі заявлених вимог, зазначених в заяві, не заслуговують на увагу з огляду на таке. В даному випадку, враховуючи мету застосування заходу забезпечення позову, суд вважав, що не має потреби в обмеженні в користуванні цим будинком, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. А отже, застосовувати щодо нерухомого майна такий спосіб забезпечення позову, як арешт (у класичному розумінні, що передбачає обмеження права користування) видається неправильним. Тобто, таким чином, суд фактично конкретизував дію в чому полягає арешт нерухомого майна, вказавши саме про заборону на відчуження, що повинно виключити можливість обмеження права користування нерухомим майном у повному обсязі. Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до постановлення помилкової ухвали. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 381-383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 20 липня 2021 року Головуючий М.М. Якименко Судді: О.В. Ковальчук Т.М. Шемета