Постанова 4801 № 127/34481/21

Справа № 127/34481/21 Провадження № 22-ц/801/1238/2022 Категорія: 11 Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2022 рокуСправа № 127/34481/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М. з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 127/34481/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні частиною нерухомого майна, визнання недійсним договору поділу земельної ділянки за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2022 року, ухвалене у складі судді Федчишена С. А., ВСТАНОВИВ: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні частиною нерухомого майна, визнання недійсним договору поділу земельної ділянки. В заяві зазначав, що він та відповідачка є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договорів дарування від 17 серпня 2010 року. Відповідно він є власником 13/25 часток житлового будинку, а відповідачка власником 12/25 часток житлового будинку. 17 серпня 2010 року їм також було подарована земельна ділянка площею 0,0627 га, кадастровий номер 0510137000:03:039:0305, на якій розташований вказаний будинок. 31 серпня 2020 року він із відповідачкою ОСОБА_2 уклали договір поділу зазначеної земельної ділянки, згідно з яким у власність ОСОБА_2 перейшла земельна ділянка площею 0,0313 га, а у його власність перейшла земельна ділянка площею 0,0314 га. І саме цей договір поділу земельної ділянки є перешкодою у користуванні ним належною йому на праві власності часткою у житловому будинку (а.с. 1 - 8). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено (а.с. 69 - 71). В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2022 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з порушенням статті 10 ЦПК України. Зокрема, суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не дав оцінки доказам, наданим позивачем. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Петришина І.А. заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін. Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кондратова О.В. в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили. У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «ЮніонАліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з`явилися. Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги встановив наступне. Згідно із нотаріально посвідченим договором дарування 13/25 часток житлового будинку від 17 серпня 2010 року ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_1 прийняв у дарунок 13/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с 10 - 12). Згідно із нотаріально посвідченим договором дарування 12/25 часток житлового будинку від 17 серпня 2010 року ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_5 прийняла у дарунок 13/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с 13 - 14). Згідно із нотаріально посвідченим договором дарування земельної ділянки від 17 серпня 2010 року ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_1 та ОСОБА_5 прийняли у дарунок земельна ділянка площею 0,0627 га, кадастровий номер 0510137000:03:039:0305, яка розташований на АДРЕСА_1 (а.с 15 - 16). 31 серпня 2020 року позивач ОСОБА_1 і відповідачка ОСОБА_2 уклали договір поділу зазначеної земельної ділянки, згідно з яким у власність ОСОБА_2 перейшла земельна ділянка площею 0,0313 га, а у його власність перейшла земельна ділянка площею 0,0314 га (а.с. 19 - 23). Відмовляючи в задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів в обґрунтування своїх вимог, зокрема, що оспорюваний договір поділу земельної ділянки від 31 серпня 2020 року вчинений з порушенням закону та що цей договір є перешкодою у користуванні ним належною йому на праві власності частиною нерухомого майна (а.с. 69 -71). Таке рішення, суд першої інстанції ухвалив з додержанням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке. Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено і в статті 41 Конституції України, в якій гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом. Відповідно до частини першої статті 316, частини першої статті 317 та частини першої статті 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно частин першої, третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Відповідно до статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Отже, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Судом установлено, що частки сторін у праві власності на будинок та земельну ділянку є ідеальними. В обґрунтування своїх вимог позивач ОСОБА_1 посилався на те, що саме договір поділу земельної ділянки від 31 серпня 2020 року, загальною площею 0,0627 га, кадастровий номер 0510137000:03:039:0305 є перешкодою у користуванні належних йому 13/25 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами номер АДРЕСА_1 . За приписами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із частиною першою статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Водночас за змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Згідно із частиною першою статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Проте, позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів щодо протиправного вчинення відповідачкою ОСОБА_2 перешкод у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц вказано, що "наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним". Відповідно до частин 1 -3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладення договору поділу земельної ділянки між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 від 31 серпня 2020 року шляхом переведення відповідних часток у конкретно визначений розмір площі земельної ділянки ніяким чином не призвело до порушення цивільних прав та інтересів позивача ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою. Керуючись 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив : Апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 -залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко І.М. Стадник