Постанова 4812 № 389/2524/20

19.07.21 22-ц/812/1049/21 Єдиний унікальний номер судової справи 389/2524/20 Номер провадження 22-ц/812/1049/21 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 19 липня 2021 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Богуславською О.М., за участі: позивача ОСОБА_1 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 заочне рішення, яке ухвалено Снігурівським районним судом Миколаївської області 23 березня 2021 року, під головуванням судді Бодрової О.П. в приміщені цього ж суду о 10 год. 57 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Знам`янської міської ради Кіровоградської області, Орган опіки та піклування Широківської сільської ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав, УСТАНОВИЛА: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ? Орган опіки та піклування Знам`янської міської ради Кіровоградської області, про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 21 січня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу сторони мають малолітню дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружнє життя сторін не склалося. Приблизно два роки сторони не підтримують шлюбних відносин, проживають окремо, оскільки відповідач погано ставився до позивача, знижав, ображав, зловживав спиртними напоями. Наразі ОСОБА_1 подано до суду позов про розірвання шлюбу. За час окремого проживання відповідач жодного разу не відвідував дитину та не допомагав матеріально. ОСОБА_2 не спілкується з сином, не цікавиться його життям, не турбується про нього, не займається вихованням, не піклується про його фізичний та духовний розвиток. Фактично, останній самоусунувся від дитини та останній раз відповідач бачив сина коли йому було 8 місяців. Крім того, рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 жовтня 2019 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, до повноліття ОСОБА_4 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розпочавши стягнення з 11 липня 2019 року. Цим же судовим рішенням також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача до досягнення сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , розпочавши стягнення з 11 липня 2019 року. Вказане рішення відповідачем не виконується та станом на серпень 2020 року заборгованість ОСОБА_2 складає 26 877 грн. 20 коп. на утримання сина, 17 918 грн. 86 коп. на утримання позивача. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з відповідача на її користь судові витрати в розмірі 3 840 грн. 80 коп. Ухвалою судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Снігурівської районної державної адміністрації Миколаївської області. Ухвалою суду Снігурівського районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2021 року третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Снігурівської районної державної адміністрації Миколаївської області замінено на Орган опіки та піклування Широківської сільської ради Миколаївської області. Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 23 березня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження. Позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків та не доведено свідомого нехтування ним своїми обов`язками. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що районний суд не врахував та не надав оцінку тривалості періоду невиконання батьком своїх обов`язків по відношенню до дитини, зокрема не враховано, що дитина проживає разом з позивачем, яка виховує і утримує сина. Відповідач протягом всього часу не цікавився життям та здоров`ям дитини, не приділяв їй уваги, не піклувався про фізичний і духовний розвиток. За цей час відповідач не скористався своїм правом на фактичну та реальну участь у житті сина. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається та встановлено районним судом, що відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого Центральним районним у місті Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (до шлюбу ОСОБА_5 ) перебували в зареєстрованому шлюбі з 21 січня 2017 року (а.с.25). Згідно з свідоцтвом про народження, виданим Знамянським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області 21 березня 2018 року, серія НОМЕР_1 , сторони у справі є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.26). Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 жовтня 2019 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, до повноліття ОСОБА_4 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розпочавши стягнення з 11 липня 2019 року. Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача до досягнення сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , розпочавши стягнення з 11 липня 2019 року (а.с.32-35). Заочним рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. Згідно з розрахунком заборгованості по аліментам від 04 серпня 2020 року вих.№83231 ОСОБА_2 має заборгованість перед позивачем по аліментам на утримання дитини в загальному розмірі 26 877 грн. 10 коп. (а.с.36). Згідно з розрахунком заборгованості по аліментам від 04 серпня 2020 року вих.№83233 ОСОБА_2 має заборгованість перед позивачем по аліментам на утримання дружини в загальному розмірі 17 917 грн. 86 коп. (а.с.37). Відповідно до довідки №149 від 26 липня 2020 року малолітній ОСОБА_3 проживає разом з матірю в будинку АДРЕСА_1 (а.с.28). Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в будинку АДРЕСА_2 (а.с.45). Листом виконавчого комітету Знамянської міської ради Кіровоградської області від 01 грудня 2020 року повідомлено суд про те, що Службою у справах дітей виконавчого комітету Знамянської міської ради було обстежено умови проживання малолітнього ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 та зібрано необхідні документи, які підтверджують належне виконання матір`ю, ОСОБА_1 , батьківських обов`язків щодо стану утримання та виховання малолітньої дитини. Також, вказаним листом рекомендовано позивачу звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідача про надання висновку про доцільність позбавлення останнього батьківських прав (а.с.79). Листом виконавчого комітету Широківської сільської ради Миколаївської області від 19 березня 2021 року повідомлено суд про неможливість надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю можливості відстежити виконання/невиконання батьківських обов`язків з причини відсутності на території сільської ради жодної зі сторін спору та зрозуміти причини з яких ОСОБА_2 не сплачує аліменти на утримання дитини (а.с.148). Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного його малолітнього сина ОСОБА_3 , позивач посилалася, зокрема на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, не приймає участі у житті дитини, не забезпечує необхідного утримання дитини, не спілкується з дитиною. Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Пунктами 1,2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. За правилами ст.9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками. Частиною 4 ст.19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Відповідно до ч.5 ст.19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч.6 ст.19 СК України). При цьому, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 58, ЄСПЛ , від 07 грудня 2006 року). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені ст.164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження. Відповідач має об`єктивні причини, що перешкоджають йому особисто спілкуватись з сином та повноцінно брати участь у його вихованні, оскільки проживання дитини в іншій місцевості є перешкодою для вільного спілкування з дитиною та повноцінної участі у вихованні дитини. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Аргументи апеляційної скарги про те, що відповідач протягом тривалого часу свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, а саме: батьківського піклування та батьківської турботи до дитини не виявляє, станом здоров`я дитини не піклується, фізичний та моральний розвиток дитини не підтримує, необхідних умов для проживання дитині не забезпечує, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, є безпідставними, оскільки судами не встановлено винної поведінки відповідача. Інші аргументи скарги не спростовують правильності висновків судового рішення, а зводяться лише до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки доказів стосовно наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо доньки, Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Снігурівського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 20 липня 2021 року