Постанова Черкаський апеляційний суд № 712/10578/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1289/21Головуючий по 1 інстанції Справа №712/10578/20 Категорія: 311000000 Пересунько Я. В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2021 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Бондаренка С.І., Вініченка Б.Б., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Екосистема» адвоката Денисюка Олега Івановича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 квітня 2021 року (повний текст складено 07 травня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Екосистема» про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустки, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в с т а н о в и в : У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ТОВ «Екосистема», посилаючись на порушення його трудових прав. Позов мотивовано тим, що з 22.12.2003 він був прийнятий на посаду заступника директора ТОВ «Екосистема» згідно з наказом №2-К від 22.12.2003. 15.01.2009 переведений на посаду директора мисливського господарства ТОВ «Екосистема» згідно з наказом №2-К від 15.01.2009. 05.04.2013 звільнений з посади директора за згодою сторін відповідно до ч. 1 ст. 36 КЗпП України. 05.08.2013 його знову було прийнято на роботу на посаду директора ТОВ «Екосистема», а 06.04.2020 звільнено за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. За час роботи в ТОВ «Екосистема», починаючи з 1 січня 2010 року по 6 квітня 2020 року позивач не перебував у щорічних, а також передбачених колективним договором додаткових відпустках, але при звільненні 06 квітня 2020 року йому не виплачено компенсацію за невикористані відпустки за 2010-2012 роки, за 8 місяців у 2013 році та за 2014-2020 роки. На звернення до відповідача провести розрахунок при звільненні не було відповіді, тому ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Екосистема» грошову компенсацію за 310 днів невикористаної щорічної та додаткової відпусток у розмірі 56 903,60 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 06.04.2020 по 20.10.2020 37 636 грн. 74 коп. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Екосистема» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період із 1 січня 2010 року по 5 квітня 2013 року та з 5 серпня 2013 року по 6 квітня 2020 року у розмірі 43 687 грн 28 коп., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 6 квітня 2020 року по 20 жовтня 2020 року 12 000 грн, а всього стягнути 55 687 грн 28 коп., із відрахуванням роботодавцем із цієї суми податків та обов`язкових платежів. При цьому, суд встановив, що загальна кількість днів щорічної основної відпустки позивача становить 238 днів. При середньоденній зарплаті ОСОБА_1 за рік до звільнення в розмірі 183,56 грн., суд стягнув з відповідача компенсацію за невикористану щорічну відпустку позивача в розмірі 43 687,28 грн. З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, враховуючи баланс інтересів позивача як найманого працівника директора, а також відповідача як роботодавця, суд вважав за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 39 219,12 грн. до 12 000 грн. Рішення оскаржено сторонами в апеляційному порядку. Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди з рішенням в частині зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На переконання позивача, суд не обґрунтував, в чому полягає баланс інтересів позивача та відповідача, задля якого зменшено середній заробіток за час затримки розрахунку. Суд не навів розрахунок, з якого виходив, зменшуючи розмір середнього заробітку. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення в частині відмовлених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Екосистема» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки за час розрахунку при звільненні за період з 06.04.2020 по 20 жовтня 2020 року в розмірі 39219,12 грн., а всього стягнути 82906,40 грн. із відрахуванням роботодавцем із цієї суми податків та обов`язкових платежів. В апеляційній скарзі ТОВ «Екосистема» не погоджується з рішенням в цілому, вважаючи, що позивач як керівник виконавчого органу ТОВ «Екосистема» повинен був надавати собі відпустки та/або нараховувати і сплачувати компенсацію за їх невикористання. Відповідач вважає, що невиплата належних при звільненні сум за невикористану відпустку є наслідком бездіяльності самого позивача, що виключає вину товариства. З позивачем був проведений розрахунок при звільненні, йому було перераховано 30000,00 грн. Просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Екосистема» позивач зазначає, що відпустка йому не надавалась, оскільки власники товариства не надавали згоди на відпустку та призначення виконуючого обов`язків директора на час перебування позивача у відпустці. 30000,00 грн., які отримав позивач, були передбачені для оплати зарплати сторожам та за амортизацію автомобіля позивача, але не за невикористану відпустку. Просить апеляційну скаргу ТОВ «Екосистема» залишити без задоволення, а апеляційну скаргу позивача задовольнити відповідно до прохальної частини скарги позивача. На апеляційну скаргу позивача надійшов відзив, в якому відповідач з підстав, аналогічних доводам його апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу позивача безпідставною. Додатково зазначено, що після звільнення позивача та до подання позову відповідач не отримував вимог щодо сплати будь-яких сум, пов`язаних з його трудовою діяльністю. Відповідач не знав, що позивач має претензії щодо виплати компенсації за невикористану відпустку. Працівник повинен добросовісно діяти щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ТОВ «Екосистема» задовольнити відповідно до прохальної частини скарги відповідача. Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та справедливим, таким, що враховує інтереси обох сторін, за таких міркувань. З матеріалів справи встановлено такі фактичні обставини. Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 22 грудня 2003 року його було прийнято на посаду заступника директора ТОВ «Екосистема»; 15 січня 2009 року переведено на посаду директора цього товариства, а 05 квітня 2013 року звільнено з посади директора за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 6-8). 05 серпня 2013 року ОСОБА_1 було зараховано на роботу на посаду директора ТОВ «Екосистема». 06 квітня 2020 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 корпоративні права (100 % статутного капіталу) ТОВ «Екосистема», що підтверджується Договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Екосистема» (а.с. 96-97). Згідно з п. 4.8 цього договору продавець несе всю відповідальність за дії товариства, які були здійснені товариством до моменту продажу покупцю частки у статутному капіталі товариства та зобов`язується компенсувати покупцю всі збитки та витрати, які будуть понесені товариством у зв`язку з діяльністю товариства, які здійснювались до моменту продажу частки у статутному капіталі товариства покупцю. Зазначені витрати та збитки повинні бути відшкодовані продавцем покупцю протягом 5 робочих днів з моменту отримання відповідного повідомлення. Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 26 листопада 2020 року кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Екосистема» є ОСОБА_3 , розмір статутного капіталу 200.000 грн; основний вид діяльності «мисливство, відловлювання тварин і надання пов`язаних із ними послуг», керівник ОСОБА_4 (а.с. 24) Відповідно до наказу № 1-02 від 6 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора ТОВ «Екосистема» 06 квітня 2020 року за власним бажанням згідно із ст. 38 КЗпП України (а.с. 9, 92, 102). В матеріалах справи відсутні докази про проведення розрахунку з позивачем за невикористані ним дні відпустки в день звільнення. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України). Статтею 2 Закону України «Про оплату праці», визначено таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Крім того, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з пунктом 2.2.12 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.001.2004 року № 5, компенсація за невикористану відпустку входить до фонду додаткової заробітної плати. Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Статтею 83 КЗпП України, статтею 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вказано, що, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Згідно з пунктом 2 Порядку виплата компенсації за невикористані відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Згідно з пунктом 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що за всі роки перебування у трудових відносинах з відповідачем він не використав своє право на щорічну відпустку. При звільненні з роботи компенсацію за невикористану відпустку не отримував, тому претендує на стягнення з відповідача компенсацію за невикористані 310 днів відпустки в сумі 56903,60 грн. Відповідач, заперечуючи проти таких вимог, доказів проведення розрахунку зі звільненим працівником за невикористану відпустку не надав, в тому числі і в межах сум, які роботодавець не оспорює. Заперечення проти підстав для стягнення компенсації за невикористану відпустку зводяться лише до посилань на відсутність вини у товариства, оскільки позивач як директор повинен був сам собі нарахувати та виплатити компенсацію. Крім того, відповідач посилається на те, що колишній власник товариства перерахував 30 000 грн. Однак, колегія суддів не бере до уваги такі твердження з огляду на їх безпідставність та недоведеність належними доказами. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»). Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення. Тому апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про те, що статтею 80 Кодексу законів про працю України та статтею 11 Закону України «Про відпустки» заборонено ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд. У зв`язку з чим, відповідач вважає, що не існувало виняткових умов для перенесення відпусток. Такі доводи скарги відповідача не мають значення, оскільки при звільненні працівнику компенсуються всі дні невикористаної відпустки відповідно до ст. 83 Кодексу законів про працю України. Суд першої інстанції, надавши оцінку поданим позивачем доказам, дійшов правильного висновку про те, що позивач невірно обрахував кількість днів невикористаної щорічної основної відпустки, встановивши, що загальна кількість невикористаної відпустки становить 238 днів, а не

310. Установивши, що заробітна плата за останні 12 календарних місяців роботи, що передують виплаті компенсації за не використані відпустки, тобто з квітня 2019 року по березень 2020 року включно, що становить 67 000 грн., а середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 183 грн 56 коп. (67 000грн/365 днів у році), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що грошова компенсація за невикористані ОСОБА_1 238 днів щорічної відпустки становить 43 687 грн 28 коп. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18 (провадження № 61-9549св19) зроблено висновок, що «згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум». Відповідач не довів відсутність підстав для заявленої позивачем компенсації невикористаної ним відпустки за весь період роботи у відповідача. ТОВ «Екосистема» власних розрахунків розміру такої компенсації не надало, розрахунки позивача з урахуванням висновків суду не спростувало. А тому, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення в цій частині. У справі, що переглядається, суд першої інстанції установив факт несвоєчасної сплати роботодавцем позивачу всіх належних йому при звільненні сум, однак застосував принцип співмірності та зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку. Апеляційний суд погоджується з таким рішенням суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зроблено висновок, що «встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця». Колегія суддів перевірила порядок розрахунку судом першої інстанції середнього заробітку за час затримки розрахунку з працівником, підстав для незгоди з таким розрахунком не встановлено, районний суд надав розгорнутий детальний алгоритм, за яким правильно визначено середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 в розмірі 292 грн. 68 коп., кількість робочих днів за період з 07.04.2020 до 20.10.2020 в кількості 134 дня, та відповідно розмір сукупного середнього заробітку в сумі 39 219,12 грн. (134 днів х 292,68 грн.) Зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 39 219,12 грн. до 12 000 грн., районний суд врахував, що: - позивач працював на посаді директора ТОВ «Екосистема», за його словами, мав у підпорядкуванні найманих працівників, у тому числі й бухгалтера, а тому міг організувати та проконтролювати проведення з ним розрахунку при звільненні; - позивач звернувся з вимогою до відповідача про проведення розрахунку не одразу після звільнення, а лише 09.09.2020; - новий власник товариства ОСОБА_3 з моменту звільнення позивача з посади з 06.04.2020 не вжив заходів щодо повного розрахунку з позивачем при звільненні. Крім того, апеляційний суд враховує, що позивачем визнається, що при звільненні не було затримано інших належних йому виплат, середній заробіток стягується лише у зв`язку з тим, що роботодавець вчасно не розрахувався за невикористану відпустку, про що своєчасно при звільненні не заявив позивач. Відтак, зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 39 219,12 грн. до 12 000 грн. цілком відповідає принципу співмірності та враховує баланс інтересів обох сторін. З огляду на викладене, обидві апеляційні скарги не підлягають до задоволення, оскільки не спростували висновки обґрунтованого та справедливого оскаржуваного рішення. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, судові витрати, понесені сторонами за оскарження рішення в апеляційному порядку, залишаються за стороною, яка їх понесла. Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Екосистема» адвоката Денисюка Олега Івановича залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді