Постанова 4817 № 607/2273/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/2273/19Головуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М. Провадження № 22-ц/817/70/20 Доповідач - Сташків Б.І. Категорія - 311000000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 лютого 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Костів О. З., Щавурська Н. Б., за участю секретаря Сович Н.А. та сторін позивача ОСОБА_1 його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ТзОВ Техномістбуд Холдинг Ковальчука М.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 607/2273/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2019 року, ухваленого суддею Грицак Р.М.,повний текст рішення складено 07 листопада 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномістбуд Холдинг" про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИВ: У січні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом в суд до відповідача ТзОВ «Техномістбуд Холдинг» про поновлення його на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що з 17 липня 2018 року він перебував у трудових відносинах з ТзОВ «Техномістбуд Холдинг» на посаді електрогазозварника ІІ розряду у відділі головного механіка. Наказом ТзОВ «Техномістбуд Холдинг» від 21 грудня 2018 року №140-к його було звільнено з вказаної посади з 26 грудня 2018 року у зв`язку із скороченням чисельності працівників у даному підприємстві на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП. За два місяці до фактичного звільнення, а саме 26 жовтня 2018 року, його було повідомлено про звільнення та вказано дату звільнення 26 грудня 2018 року. 26 грудня 2018 року він написав заяву про надання йому невикористаної щорічної відпустки кількістю 12 календарних днів в період з 26 грудня 2018 року по 06 січня 2019 року, однак вказану заяву він не мав змоги подати, оскільки посадові особи відділу кадрів відмовили у її прийнятті, надавши для ознайомлення наказ про звільнення від 21.12.2018 року на якому він зробив відмітку де зазначив, що від нього не прийняли заяву про надання перед звільненням відпустки з 26 грудня 2018 року по 06 січня 2019 року. Вважав, що його звільнено із займаної посади незаконно, без права скористатися невикористаною щорічною відпусткою. Враховуючи наведене, з метою поновлення його права на можливість піти у щорічну відпустку, просив суд поновити його на роботі та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 грудня 2018 року до дня постановлення рішення суду, виходячи з розрахунку середнього заробітку за день роботи в розмірі 216 грн. 56 коп. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномістбуд Холдинг» про поновлення на роботі на посаді електрогазозварника ІІ розряду та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду від ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга, в якій позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. У доводах апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, не врахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновків про не бажання позивача поновлюватися на роботі та не врахував його бажання піти у відпустку. Позивач зазначає, що ним було написано заяву про надання відпустки, що свідчить про то, що він проявляв бажання піти у відпустку. Також вказує, що законодавством не встановленні строки або обмеження у часі щодо подання такої заяви, а тому на його думку він мав право у останній робочий день подати заяву і отримати щорічну, оплачувану відпустку . Крім того позивач зазначає, що зарахування коштів на його зарплатну карточку при звільненні не свідчить про отриману від нього згоду на отримання компенсації замість відпустки. Також апелянт вказує, що 26.12.2018 року, після обідньої перерви його не було допущено до робочого місця, про що свідчить рапорт поліції. Вказує, що доводи про те, що він був відсутнім на робочому місці з власної ініціативи, спростовуються вказаними документи, які свідчать про те, що приміщення було зачинене. Окрім того, вказує що відповідач у справі повинен був вчасно повідомити Центр зайнятості про масове вивільнення на підприємстві, склавши відповідну відомість Форми 4-ПН, що є обов`язковим зобов`язанням підприємства. Однак, підприємство цього не зробило, що на думку позивача є порушенням з боку відповідача процесу вивільнення його у зв`язку із скороченням штату. На апеляційну скаргу поступив відзив від ТзОВ "Техномістбуд Холдинг", в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Зокрема вказує, що у зв`язку з прийняттям рішення про скорочення чисельності та штату працівників 26.10.2018 року ОСОБА_1 було особисто повідомлено про скорочення працівників на товаристві шляхом надання йому письмового повідомлення із зазначенням орієнтованої дати вивільнення працівників, що підлягають скороченню. В попередженні № 86 позивача було поінформовано про відсутність на товаристві вакантних посад, які б відповідали його кваліфікації та професійним навивкам, та на які він міг би бути переведеним. Відповідач вказує, що у період з 26.10.2018 року по 26.12.2018 року на товаристві не звільнилися вакантні місця, які б відповідали кваліфікації та професійним новикам позивача . Також зазначає, що позивача було ознайомлення із наказом про його звільнення; видано йому особисто трудову книжку; виплачено заробітню плату за весь відпрацьований час; виплачено середньомісячний заробіток у зв`язку з скороченням, а також г компенсацію за невикористану відпустку. Щодо розміру виплачених сум відповідач вказує, що жодних претензій претензій чи зауважень позивач не висловлював. Вважає, що при звільненні позивача було дотримано порядок звільнення праці передбачений КЗпП України, а отже його звільнення є законним. Також відповідач вказує, що розрахунок усіх сум, що було виплачено позивачу, відображено в розрахунковому листі за грудень 2018 року, а апелянтом було отримано в день звільнення . Відповідач також зазначає, що протягом усього часу розгляду справи ОСОБА_1 не вказував про те, що якісь кошти або ж якусь виплату відповідачем здійснено не в повному обсязі, у відповіді на відзиви не надавав жодних заперечень щодо твердження товариства про виплату йому вихідної допомоги. Окрім того, відповідач вказує, що з врахуванням того, що апелянт пропрацював на товаристві менше шестимісячного терміну, відповідачем не порушено норми трудового законодавства, щодо виконання обов`язку надання позивачу щорічної відпустки. Вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо обставин звернення про отримання відпустки, оскільки зазначає, що відпустка не може бути надана працівнику, який не перебуває в трудових відносинах з установою. В засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній мотивів. Представник відповідача ТзОВ Техномістбуд Холдинг Ковальчук М.О. у судовому засіданні просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Заслухавши суддю- доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача не було порушено норми трудового законодавства, оскільки його було належним чином повідомлено про скорочення чисельності штату працівників ТзОВ Техномістбуд Холдинг та про наступне звільнення з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України 26 жовтня 2018 року і позивач не скористався можливістю отримати відпустку із своєї вини, так як подав заяву в день звільнення після прийняття наказу про його звільнення, отримав трудову книжку і розрахунок по заробітній платі, в тому числі і грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 12 днів в день звільнення. З такими висновками суду погоджується судова колегія, оскільки він узгоджується з вимогами закону та відповідає матеріалам справи. Відповідно до частини першої статті З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається лише таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Згідно зі ст 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожен має право будь- якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно до статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї". У відповідності до частини 1 статті76, частини1 статті 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу статті 79 цього кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в порядку статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Тобто, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У частині першій статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам, зазначеним у частині другій цієї статті. Такий порядок та процедура звільнення працівника з підстав пункту 1 статті 40 КЗпП України узгоджується з висновками Верховного Суду від 20 січня 2019 року у справі за №753/22893/17та від 27 листопада 2019 року у справі за 3676/1869/18-ц. Судом встановлено, що 17 липня 2018 року ОСОБА_1 на підставі наказу №98-к від 16 липня 2018 року прийнятий на посаду електрогазозварника ІІ розряду у відділ головного механіка на ТзОВ «Техномістбуд Холдинг», що підтверджується трудовою книжкою позивача серії АН№561812(а.с.7). Наказом ТзОВ «Техномістбуд Холдинг» №55 від 26 жовтня 2018 року ухвалено скоротити такі посади і вивести їх із штатного розпису ТзОВ «Техномістбуд Холдинг»: у виробничо-технічному відділі - економіст з договірних та претензійних робіт (1 чол.); бухгалтерія - заступник головного бухгалтера (1 чол.); виробничі дільниці - виконавець робіт (1 чол.); у відділі головного механіка скоротити чисельність працівників за професією «електрогазозварника ІІ розряду» (1 чол.). Крім того, вказаним наказом ухвалено відповідно до чинного законодавства України, не пізніше ніж за 2 (два) місяці, ознайомити та попередити працівників про можливе їх вивільнення та запропонувати всім працівникам, що підпадають під скорочення штату і чисельності переведення за їх згодою на інші вакантні посади. У разі відмови від переведення або браку вільних посад підготувати документи для скорочення відповідних працівників та звільнення їх за п.1 ст.40 КЗпП України(а.с.31). 26 жовтня 2018 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням за №86 про звільнення його з посади електрогазозварника ІІ розряду у відділі головного механіка ТзОВ «Техномістбуд Холдинг» після закінчення 2-х місячного терміну з моменту отримання цього попередження за п.1 ст.40 КЗпП України з одночасною виплатою вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку та про відсутність вакантних посад, які могли б бути запропоновані йому взамін. Наказом від 21 грудня 2018 року №140-к ОСОБА_1 І ОСОБА_3 , електрозварника ІІ розряду у відділі головного механіка звільнено з роботи з 26 грудня 2018 року у зв`язку із скороченням чисельності працівників за п.1 ст.40 КЗпП України та одночасно встановлено виплатити вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку та компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 17 липня 2018 року по день звільнення, тривалістю 12 календарних днів. Копію вказаного наказу про звільнення позивачу ОСОБА_1 вручено 26 грудня 2018 року, що підтверджується підписом позивача у графі наказу про його отримання(а.с.8,33). Із книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ТзОВ «Техномістбуд Холдинг» розпочатої 03 січня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав трудову книжку 26 грудня 2018 року про що розписався у книзі обліку(а.с.39,40). Згідно розрахункового листка за грудень 2018 року ТзОВ «Техномістбуд Холдинг» виплатило ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7 590,02 грн. до складу яких входять наступні суми: 2 815,28 грн. - оплата по годинному тарифу, 1 779,84 грн. - компенсація відпустки (12 днів), 69,16 грн. - індексація зарплати, 4 764,32 грн. - доплата. Заявою ОСОБА_1 датованою 26 грудня 2018 року підтверджується факт звернення до товариства із проханням надати щорічну оплачувану відпустку тривалістю 12 календарних днів з 26 грудня 2018 року до 06 січня 2019 року з наступним звільненням по скороченню(а.с.34). 26 грудня 2018 року складено та засвідчено працівниками товариства акт про те, що електрогазозварник ОСОБА_1 після того як йому було надано наказ про його звільнення написав заяву про надання йому щорічної відпустки з 26 грудня 2018 року до 06 січня 2019 року(а.с.35). Згідно рапорту Тернопільського районного ВП Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області вбачається, що 26 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся на лінію 102, повідомивши поліцію про конфлікт з керівництвом ТзОВ «Техномістбуд Холдинг» під час подання заяви про надання відпустки, яку посадові особи відмовляються прийняти(а.с.9-13). Листом від 28.12.2012 року за підписом начальника ТРПТВП ГУНП в Тернопільській області, ОСОБА_1 інформовано про те, що за результатами перевірки його звернення порушень КК України виявлено не було, та вирішення його питання відноситься до сфери цивільно-правових відносин(а.с.14). Наказом №52 від 01 жовтня 2018 року затверджено штатний розпис та встановлено посадові оклади працівників ТзОВ «Техномістбуд Холдинг» згідно яких на товаристві наявна посада електрогазозварника ІІ розряду у відділі головного механіка, яка закріплена за ОСОБА_1 з годинною тарифною ставкою 27,07 грн. та посадовим окладом в розмірі 4497,41 грн. Наказом №56 від 31 жовтня 2018 року затверджено штатний розпис та встановлено посадові оклади працівників ТзОВ «Техномістбуд Холдинг», які введені в дію з 02 листопада 2018 року та згідно яких на товаристві наявна посада електрогазозварника ІІ розряду у відділі головного механіка, яка закріплена за ОСОБА_1 з годинною тарифною ставкою 27,07 грн. та посадовим окладом в розмірі 4497,41 грн. Із 01 січня 2019 року наказом №67 від 29 грудня 2018 року введено в дію новий штатний розпис та посадові оклади працівників ТзОВ «Техномістбуд Холдинг» згідно яких на товаристві відсутня посада електрогазозварника ІІ розряду у відділі головного механіка і відповідно не встановленні тарифні ставки та посадові оклади для вказаної посади(а.с.45-53). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з положеннями статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів» роз`яснено, що розглядаючи трудовий спір, пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору згідно з пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України може бути скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови дотримання власником вимог частини 2 статті 40, статтей 42, 49-2 КЗпП України. Суди встановили, що причиною скорочення чисельності працюючих на підприємстві стало зменшення обємів виробництва в ТОВ Техноміст Холдинг. Нормами трудового законодавства не передбачено право суду перевіряти доцільність скорочення працівників, оскільки власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників, ці питання стосуються суто внутрішньої господарської діяльності окремого суб`єкта господарювання і не є предметом доказування у судових спорах. Вказана позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі за № 442/61/16, а також в ухвалі Верховного Суду України від 28 січня 2009 року у справі № 6-14292св08. Встановивши, що у відповідача дійсно мало місце скорочення чисельності та штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, вакантні посади на момент звільнення відсутні, наказ про звільнення виданий повноважною особою в межах визначеної статутом компетенції, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства та без порушень його прав. Так, судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 було ознайомлено з попередженням про його про звільнення у зв`язку із скороченням чисельності штатів. 26 жовтня 2018 року за №86 йому вручено попередження, яким його офіційно попереджено, що після закінчення двох місячного терміну з моменту цього попередження він підлягає звільненню з роботи по п.1статті 40 КЗпП України. З даним попередженням ОСОБА_1 ознайомився поставивши свій підпис. Цієї обставини він не заперечує в судових засіданнях першої та апеляційних інстанцій. Наявність вакантних посад, які б відповідали кваліфікації позивачеві судами не встановлено і позивачем ці обставини також не оспорюються. Частиною 3 ст. 49 2 КЗпП та ч. 3 п. 4 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI покладено обов`язок на підприємства попереджати державну службу зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників не пізніше ніж за два місяці. У такому попереджені зазначаються підстави вивільнення, в даному випадку скорочення чисельності працівників, строки вивільнення, найменування професій (спеціальностей), кваліфікація вивільнюваних працівників, розмір оплати їх праці. Звітність про заплановане вивільнення працівників подається до державної служби зайнятості за формою № 4-ПН (план), затвердженою наказом Мінпраці від 19.12.2005 р. №

420. Одночасно із попередженням працівників до районного центру зайнятості направляється відповідне спеціальне повідомлення про можливі звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП. Доводи апелянта про те, що товариством Техномісбуд Холдинг не було подана звітність про заплановане масове вивільнення працівників у звязку із змінами в організації виробництва і праці не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовані представником Товариства в поясненнях поданих у судовому засіданні зіславшись на письмові підтвердження звітності та відповідної інформації. Не підлягають до задоволення і доводи позивача про те, що він користується певними гарантіями при скороченні чисельності штату працівників, як особи направленого на роботу Центром зайнятості і не може бути звільненим з роботи протягом року, оскільки товариство не отримувало компенсацію у розмірі єдиного соціального внеску сплаченого за працевлаштованого безробітного, як це передбачено статтею 26 Закону України №5067 від 05 липня 2012 року Про зайнятість населення, в якій визначені певні категорії громадян, що мають преференції у працевлаштуванні. Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мін`юсту та Мінсоцзахисту від 29.07.93 р. № 58, запис про звільнення працівника вносять до його трудової книжки у день звільнення. В день звільнення працівника згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 58, до його трудової книжки слід внести запис про звільнення, який має точно відповідати тексту наказу (розпорядження) керівника підприємства, та видати її працівникові. В трудовій книжці зазначається порядковий номер запису, дата та підстава звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, запис про звільнення ОСОБА_1 з роботи була внесена в трудову книжку 26 грудня 2018 року, з яким позивача було ознайомлено, про що в книзі запису він зробив свій підпис(а.с.40). Відповідно до частин першої та третьої статті 2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. Згідно із статтею 3 Закону України "Про відпустки", за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. За умовами частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період перебування працівника у відпустці. Згідно із ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Статтею 79 КЗпП України та ст.10 Закону України «Про відпустки» передбачений порядок і умови надання щорічних відпусток. Відповідно до зазначених норм , щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості. Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Зміна термінів надання відпусток, відображених у графіку, може бути проведена за узгодженням сторін трудового договору і за умови виникнення обставин, що змушують перенести щорічну відпустку. В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 26 грудня 2018 року звільнений з посади електрогазозварника ІІ розряду у відділі головного механіка ТзОВ «Техномістбуд Холдинг» після закінчення 2-х місячного терміну з моменту отримання попередження, за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з відсутністю вакантних посад, які могли б бути запропоновані йому взамін, з одночасною виплатою вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку та грошової компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Судом встановлено, що позивач був звільнений з роботи на підставі наказу від 21 грудня 2018 року за №140-к з 26 грудня 2018 року у звязку із скороченням чисельності працівників, на підставі п.1 статті 40 КзпП України. З даним наказом позивач ознайомився після його прийняття і після чого зробив в наказі відмітку про те що подав заяву про надання щорічної оплачувальної відпустки. На момент звільнення 26 грудня 2018 року, тривалість безперервної роботи позивача у ТзОВ «Техномістбуд Холдинг» становила менше 6 місяців та за загальним правилом (ст. 79 КЗпП України) черговість надання відпустки позивачу повинна була визначена графіками відпусток в період з 17 січня 2019 року за умови відпрацювання до вказаного терміну. Відтак відповідачем не порушено норми трудового законодавства, щодо виконання обов`язку надання позивачу щорічної відпустки. Заяву про надання невикористаної відпустки позивач ОСОБА_1 подав відповідачу 26 грудня 2018 року в день звільнення з роботи. Факт подачі заяви про отримання відпустки саме 26 грудня 2018 року, тобто у день звільнення підтверджується показами свідків, про що було складено відповідний акт(а.с.35). Позивач ОСОБА_1 будь-яких дій, які б свідчили про його бажання отримати відпустку в період часу з 26 жовтня 2018 року по 26 грудня 2018 року не вчиняв, належних доказів цього не надав, позицію відповідача не спростував. Крім цього, при подачі заяви на відпустку порушив встановлений порядок вирішення цього питання, так як відповідно до Інструкції з діловодства у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України документи/заяви, що стосуються кадрових питань (у тому числі й з приводу надання працівникам відпусток), мають подаватися виключно до відділу кадрів відповідача, а оригінал даної заяви не зареєстрований у відділі кадрів, а позивач в судовому засіданні пояснював що він звертався в різні структури товариства з цього питання уже після видачі наказу в день звільнення. Посилання позивача, що на момент звільнення 26 грудня 2018 року він перебував у відпустці, суд вважає безпідставним, оскільки до моменту звільнення заяви про надання відпустки позивач не подав та товариством йому така не надавалась. У постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі за №522/5656/16-ц, на яку посилається позивач як на приклад розгляду спору з подібними правовідносинами, колегія не приймає до уваги, оскільки висновок у вказаній справі стосувався інших фактичних обставин справи, які не є тотожними з цією справою, стосуються звільнення під час тимчасової непрацездатності в тому числі і в період перебування у відпустці. Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до ч.1ст.83 КЗпП Україниу разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Статтею 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Аналогічне положення міститься в статті 83 КЗпП України. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частинами 1, 4 статті 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданих працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. В судовому засіданні встановлено, що ТзОВ «Техномістбуд Холдинг», виплатили ОСОБА_1 коштів в сумі 1 779,84 грн. як компенсації за невикористані дні відпустки (12 днів) підтверджується розрахунковим листком за грудень 2018 року(а.с.38). Позивач в суді апеляційної інстанції не заперечує факту отримання цих коштів, і колегія суд відхиляє твердження позивача про те, що він не знав що це за кошти, оскільки він був ознайомлений з розрахунковим листом, де конкретно зазначався розрахунок компенсації за відпустку і дані кошти були перераховано на його розрахунковий рахунок. Виплативши позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, у відповідача відсутній обов`язок у наданні відпустки позивачу з 26 грудня 2018 року по 06 січня 2018 року, враховуючи, що 26 грудня 2018 року є днем звільнення позивача та, відповідно, останнім днем його роботи, відтак відпустка не може бути надана працівнику, який не перебуває в трудових відносинах з установою. Така позиція узгоджується з ухвалою Вищого адміністративного суду від 09 березня у справі за №806/617/15 . Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні її позовних вимог не урахував, що компенсація невикористаної відпустки грошовими коштами проводиться при звільненні працівника за умови, що станом на дату звільнення він не реалізував право на використання такої відпустки, тоді як наказ про звільнення позивача №140-к від 21 грудня 2018 року року був виданий 26 грудня 2018 року, тобто на 5 днів раніше, що позбавило її можливості реалізувати своє право на відпустку є неспроможними, оскільки відповідно до вимог статті 24 Закону України «Про відпустки», статей 47, 83 КЗпП України, частини першої статті 116 КЗпП України, на власника чи уповноваженого ним органу покладається обов`язок виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку в день звільнення працівника, незалежно від прохання працівника про виплату такої компенсації. Відповідно до ст. 21Закону України "Про відпустки", заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку, що дає підстави вважати, що наказ про надання відпустки потрібно видати не пізніше ніж за тpи дні до початку відпустки, адже працівник в зазначені терміни повинен отримати зарплату за час відпустки. Таке підтвердження міститься у розясненнях в листі Міністерства праці та соціальної політики за № 13/116-09 від 26 червня 2009 року. Таким чином, компенсація за невикористані дні відпустки грошовими коштами проводиться при звільненні працівника за умови, що станом на дату звільнення він не реалізував право на використання такої відпустки. Обов`язок по виплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про виплату такої компенсації. Установивши, що на підставі наказу про звільнення від 21 грудня 2018 року року №140-к, ОСОБА_1 була виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку за період з 17 липня 2018 року по 26 грудня 2018 року тривалістю 12 днів, що не заперечувалось позивачем, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що немає підстав до скасування наказу про звільнення від 21 грудня 2018 року року №140-к, і не має підстав для надання відпустки ОСОБА_1 тривалістю 12 календарних днів за період роботи з 17 липня 2018 року по 26 грудня 2018 року, так як позивач вже отримав грошову компенсацію. Така позиція узгоджується із постановою Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі за №753/12165/17. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що порушень судами норм матеріального та процесуального права, при вирішенні спірного питання, не допущено, правова оцінка обставин дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. При цьому, судова палата Апеляційного суду враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та залишення без змін рішення суду першої інстанції. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня 2019 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного тексту постанови - 12 лютого 2020 року. Головуючий: Сташків Б.І. Костів О.З. Судді: Щавурська Н.Б.