Постанова 4821 № 711/3122/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2021 року м. Черкаси Справа № 711/3122/19 Провадження № 22-ц/821/1801/21 категорія: 311020000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В., секретаря: Захарченко А. Д., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП», розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ярмака Генадія Миколайовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2021 року у справі за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Ярмака Генадія Миколайовича до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, у складі головуючої судді Кондрацької Н. М., повний текст рішення складено 12 лютого 2021 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати. Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.09.2010 у відповідності до наказу № 1 позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» на посаду директора Телешівської птахофабрики. З 06.12.2011 наказом № 25-к позивач був переведений на посаду директора ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП». З 22.11.2017 по 01.12.2007 ОСОБА_1 перебував на лікарняному. 30.11.2017 у відповідності до наказу № 306-к позивач був звільнений з займаної посади на підставі ст. 36 КЗпП України за згодою сторін. Зазначав, що вищенаведені факти трудових відносин підтверджуються записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 та іншими документами. Станом на 30.11.2017 загальна заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем складала 319 979,09 грн. Однак в день звільнення позивача 30.11.2017 відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив повну виплату належних коштів, що є порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Вказував, що позивач усно звернувся до відповідача з проханням надати детальний розрахунок по заробітній платі по сумам заборгованості та виплат. У зв`язку з тим, що відповіді відповідач не дав, позивач 29.01.2019 та 25.02.2019 двічі письмово звертався з таким самим проханням, які були залишені без відповіді. Позивачу сплачена компенсація за 111 днів відпуски із розрахунку 1 294,13 грн середньої заробітної плати за останні 12 місяці праці, всього 143 648,43 грн. Але відповідач повинен був сплатити компенсацію за 114 днів, тобто не сплатив компенсацію за 3 невикористані дні відпуски. У зв`язку з вищевикладеним просив стягнути з відповідача ТОВ «Інвестиційна компанія «Агосоюз-РП», на користь ОСОБА_1 , компенсацію за частину невикористаної щорічної відпустки в сумі 3 882,39 грн, та середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день винесення судового рішення, сума якого на дату подачі позову складає 682 476,05 грн. Уточнивши пункт 2 прохальної частини позову, остаточно просив стягнути з ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» компенсацію за частину невикористаної щорічної відпустки в сумі 3 882,39 грн та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що оскільки вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку належить до заробітної плати, тому позивач не обмежений будь-яким строком. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку, позивач не просить поновити пропущений ним тримісячний строк для звернення до суду. Відтак, позивачем пропущений встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду за захистом трудових прав, так як він з роботи звільнений 30.11.2017, а з вимогою про застосування ст. 117 КзпП України в суд звернувся лише 09.04.2019 (тримісячний строк сплинув 28.02.2018). Суд дійшов висновку, що розрахунок відповідача був проведений відповідно до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України, ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» та розділу ІІІ Порядку № 100, відповідає вимогам чинного законодавства, тому суд не прийняв розрахунок позивача щодо суми компенсації за невикористані відпустки при звільнені та дійшов висновку, що ця вимога не підлягає задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 26 серпня 2021 року, ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що ґрунтується на припущеннях, ухвалене із застосуванням норм права, які не регулюють спірні правовідносини та не застосовані норми права, які слід застосувати, просив суд скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Стягнути із ТОВ «Інвестиційна компанія «Агосоюз-РП» на користь ОСОБА_1 компенсацію за частину невикористаної щорічної відпустки в сумі 3 882,39 грн та стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, сума якого на дату подачі позову складає 682 476,05 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано правової оцінки тому, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, ні розрахунку кількості невикористаних днів відпустки, ні доказів про проведений розрахунок з позивачем після звільнення в частині виплат, як заробітної плати, так і виплат компенсацій за невикористану відпустку за 111 календарних днів, чи за іншу кількість днів. Зазначає, що в обґрунтування рішення суд послався лише на розрахунок днів використаної відпустки, який був зроблений ним самим на підставі документів. Проте, наявність такого розрахунку не є доказом фактичного розрахунку при звільнення працівника. Вважає, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Також зазначив, що перш ніж застосувати позовну давність, необхідно з`ясувати та зазначити в судовому рішенні чи порушено право або охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду, що не враховано судом. 27 вересня 2021 року від ТОВ «Інвестиційна компанія «Агосоюз-РП» надіслано відзив на апеляційну скаргу. Товариство зазначає, що заперечує проти апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано наслідки пропуску строку позовної давності звернення до суду з позовом. Щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку, зазначив, що позивач під час обрахунку днів відпустки невірно надав дані, не вказавши одного строку відпустки, а саме з 03.03.2015 по 16.03.2015, що підтверджено належними та допустимими доказами. Просило суд апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ярмака Г. М. залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2021 року без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до трудової книжки, 24.09.2010 ОСОБА_1 на підставі наказу № 1 був прийнятий на роботу в ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» на посаду директора Телешівської птахофабрики (т.1 а.с. 8 зворот). Згідно з наказом № 16-к, ОСОБА_1 переведений на посаду директора Телешівської та Мліївської птахофабрики (т.1 а.с. 8 зворот). З 06.12.2011 наказом № 25-к ОСОБА_1 був переведений на посаду директора ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» на підставі протоколу загальних зборів Учасників ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» № 6 від 06 грудня 2011 року (т.1 а.с. 8 зворот, 125-127). Відповідно до наказу ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» від 01 липня 2014 року № 102-к, зокрема, ОСОБА_1 надано основну відпустку із збереженням заробітної плати на 6 днів з 01.07.2014 по 06.07.2014. Підстава: заява ОСОБА_1 від 01.07.2014 (т.1 а.с. 129). Згідно з наказом ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» № 28 від 27 лютого 2015 року у березні 2015 року ОСОБА_2 (головний технолог) заміщав ОСОБА_1 (директора ТОВ «ІК «Агросоюз-РП») під час його відпустки та виконував додатково його обов`язки, а саме з 03.03.2015 по 16.03.2015 (т.1 а.с. 130). 07.08.2015 ОСОБА_1 подав заяву про надання йому відпустки з 10.08.2015 по 14.08.2015 (т.1 а.с. 131). Відповідно до наказу ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» від 10.08.2015 № 115 к, зокрема, ОСОБА_1 надано основну відпустку із збереженням заробітної плати на 5 днів з 10.08.15 по 14.08.15. Підстава: заява ОСОБА_1 від 07.08.2015 (т.1 а.с. 132). Зі змісту службової записки директора ТОВ «ІК «Агросоюз-РП» Магдалюка І. В. вбачається, що він повідомив відділ кадрів про те, що відбуває у відпустку з 12.08.2016 по 25.08.2016 за період роботи 2011-2012, на час його відсутності обов`язки директора з правом підпису поклав на головного технолога ОСОБА_2 (т.1 а.с. 133). Відповідно до наказу ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» від 12 серпня 2016 року № 104-к, зокрема, ОСОБА_1 надано основну відпустку із збереженням заробітної плати на 14 днів з 12.08.2016 по 25.08.2016. Підстава: заява ОСОБА_1 від 01.08.2016 (т.1 а.с. 134). Згідно відомості на виплату грошей №227 за серпень 2017 року ОСОБА_1 виплачено 32 576,88 грн, відомості № 191 за червень 2017 3 0571,57 грн, відомості № 179 за червень 2017 2 500 грн, відомості № 156 за червень 2017 року 5 000 грн, відомості № 210 за липень 2017 року 30 573,67 грн, відомості № 181 за липень 2017 року 6 874,55 грн, з відомості № 258 за жовтень 2017 року 10 000 грн, відомості № 257 за жовтень 2017 року 22 588,70 грн, відомості № 237 за вересень 2017 року 5 000 грн, відомості № 246 за вересень 2017 року 26 097,23 грн, відомості № 270 за листопад 2017 року 148 196,49 грн (т.1 а.с. 136-157). 28.11.2017 ОСОБА_1 подав заяву про звільнення його із посади директора ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» з 30.11.2017 за згодою сторін (т.1 а.с. 128). Відповідно до Протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» від 29.11.2017, вирішено на підставі п.п. в) п. 6.5 Статуту ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» відкликати виконавчий орган Товариства директора Товариства та звільнити ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» 30.11.2017 згідно поданої ним заяви від 28.11.2017 (т.1 а.с. 9). Згідно з наказом № 306-к від 30.11.2017, ОСОБА_1 звільнений з посади директора ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» за угодою сторін на підставі Протоколу загальних зборів учасників Товариства. При звільненні надати компенсацію 111 календарних днів невикористаної щорічної відпустки (т.1 а.с. 10). З 22.11.2017 по 01.12.2017 позивач перебував на лікарняному, що підтверджується копією листа непрацездатності (т.1 а.с. 11). Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків ДФС України про суми виплачених доходів стосовно ОСОБА_1 , за період з 01.10.2017 по 31.03.201, останній за вказаний період отримував заробітну плату в ТОВ «Агросоюзснаб», ТОВ «Вектор-Агро ЛТД», ТОВ «Світ ласощів» (т.1 а.с. 71-72). Відповідно до відомостей головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, ОСОБА_1 мав за період з грудня 2017 року по липень 2019 року настуний дохід: 12.2017 24 150 грн, 01.2018 2 305 грн, 02.2018 23 050 грн, 03.2018 22 250 грн, 04.2018 15 039,48 грн, 05.2018 12 918,67 грн, 06.2018 12 867,92 грн, 07.2018 - 12 458,43 грн, 08.2018 15 750 грн, 09.2018 12 875,09 грн, 10.2018 12 875,09 грн, 11.2018 12 609,14 грн, 12.2018 13 033,42 грн, 01.2019 23 902,50 грн, 02.2019 23 902,50 грн, 03.2019 36 119 грн. 04.2019 26 119 грн, 05.2019 36 119 грн, 06.2019 36 119 грн, 07.2019 28 136,76 грн (т. 1 а. с. 90-91). Згідно з бухгалтерської довідки № 27 від 13.04.2020 співробітнику ОСОБА_2 до нарахування за березень 2015 року включений додатковий вид нарахувань з типом «за суміщення посад» в сумі 7 500 грн. Доплата здійснювалась на підставі наказу від 27.02.2015 № 28 у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 заміщав ОСОБА_1 (директора) під час його відпустки та виконував додатково його обов`язки (т.1 а.с. 180).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається лише таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За змістом ст. ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Трудові спори розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (п. 2 ч. 1 ст. 221 КЗпП України). З матеріалів справи вбачається, що предметом даного спору є незгода позивача із остаточним розрахунком при звільненні, а саме в частині розміру компенсації за невикористану відпустку, у зв`язку з чим просив стягнути на його користь відповідну суму компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно з ст. 94, 97 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Відповідно до ст. 21, 22 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працiвником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цiй статтi строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Частиною 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про відпустки»). Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення. Тягар доведення відсутності вини у нездійсненні розрахунку зі звільненою особою покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган). Встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з посади 30.11.2017 (наказ № 306-к по ТОВ «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» від 30.11.2017 за підписом керівника підприємства Магдалюком І. В.), компенсація за невикористану відпустку роботодавцем при звільненні нарахована за 111 календарних днів, проте спірним, за твердженням позивача, залишилася кількість днів, за які відповідач повинен був здійснити дану компенсацію. Позивачем неодноразово надавались розрахунки днів невикористаної відпустки, які різнились між собою, зокрема 57 та 58 отриманих днів відпустки. Разом з тим, відповідач, спростовуючи доводи позивача, надав належні докази того, що він повністю розрахувався із позивачем при звільненні. Крім того, відповідач надав належні докази того, що у період (з 03.03.2015 по 16.03.2015) ОСОБА_1 перебував у відпустці 14 днів, про що не було зазначено у позовній заяві та не взято цей період до розрахунків. Крім того, із наданих документів вбачається, що позивач ОСОБА_1 особисто підписував службову записку, накази про покладення на ОСОБА_2 посадових обов`язків на період його ж відпустки, що не було спростовано останнім. Тобто, ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах із відповідачем, у відпустці був наступну кількість днів: з 15.08.2011 по 28.08.2011 - 14 днів, з 01.07.2014 по 07.07.2014 - 7 днів, з 03.03.2015 по 16.03.2015- 14 днів, з 12.08.2016 по 25.08.2016 - 14 днів, з 04.09.2017 по 25.09.2017 - 22 дні, загалом 71 день. За викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, за наявних в матеріалах справи доказів, що з позивачем був проведений розрахунок у повному обсязі. Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення належних позивачу виплат слід зазначити наступне. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що пред`явлення вимог про стягнення компенсації невикористаної відпустки не обмежено часом, проте права позивача не є порушеними. Разом з тим, відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час затримки в розрахунку, районний суд керувався тим, що позивач звернувся із даною вимогою поза межами тримісячного строку позовної давності, тобто застосував позовну давність до даної вимоги ОСОБА_1 . Проте, апеляційний суд не погоджується із даними висновками, виходячи з наступного. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що підставою для відмови у позову може бути одночасно встановлення відсутності порушення права позивача через його необґрунтованість та сплив позовної давності. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно із ч. 3 та ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Встановлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Проаналізувавши зміст ч. 2 ст. 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. У постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 306/930/19 (провадження № 61-13430св20) Верховний Суд дійшов висновку, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов`язання її виплатити не обмежується будь-яким строком». Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін. Сплив строку звернення до суду є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави. Постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 466/10419/19 (провадження № 61-12135ск21). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, вірно дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку з підстав наявності доказів повного розрахунку з позивачем при звільненні. Разом з тим, вимога про стягнення компенсації за невикористану відпустку є основною вимогою, а про стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку похідною, тому встановивши, що права позивача не є порушеними, тобто відсутні правові підстави для задоволення основної позовної вимоги, то відсутні підстави для задоволенні і похідної вимоги, що не було враховано судом першої інстанції. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє інші доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог у повному обсязі. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 2) ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, враховуючи вищевикладене апеляційний суд дійшов висновку про зміну оскаржуваного рішення, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Враховуючи, що рішення суду змінюється в частині мотивації, судові витрати необхідно залишити за сторонами. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ярмака Генадія Миколайовича задовольнити частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 лютого 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 09 листопада 2021 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: О. В. Карпенко Л. В. Нерушак