Постанова 4818 № 638/8242/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «16» липня 2021 року м. Харків справа № 638/8242/19 провадження № 22ц/818/4044/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «Харківобленерго», відповідач - ОСОБА_1 , особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2021 року в складі судді Аркатової К.В. в с т а н о в и в: У червні 2019 року Акціонерне товариство «Харківобленерго» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за спожиту електричну енергію. Позовна заява мотивована тим, що відповідачка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та споживає електричну енергію для власних потреб. Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ім`я ОСОБА_1 . Зазначив, що відповідачка систематично нехтує обов`язку щодо оплати вартості спожитої електричної енергії, внаслідок чого у неї утворилася заборгованості, яка за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року становить 9248,15 грн. За вказаний період на особовий рахунок № НОМЕР_1 надійшли платежі на загальну суму 528,64 грн, що враховані при розрахунку позовної суми. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Харківобленерго» заборгованість за спожиту електричну енергію за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року в розмірі 9248,15 грн та суму судового збору в розмірі 1921,00 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2021 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Харківобленерго» - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Харківобленерго» заборгованість за спожиту електричну енергію за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року в розмірі 9248,15 грн та суму сплаченого судового збору в розмірі 1921,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції незаконно відмовлено йому у залученні його до участі у справі в якості співвідповідача. При цьому, судом не враховано, що рішення у справі стосується його прав як проживаючої особи у квартирі і яка несе такі ж обов`язки як і основний квартиронаймач. Вважав, що рішення суду в частині встановлення обставин може мати преюдиціальне значення і може бути враховано у випадку подання позову підприємством до нього про стягнення суми боргу як споживача електричної енергії. Посилався на те, що позивач не надав якісні та в повному обсязі послуги. Вказав, що рішенням суду вирішено питання про його законний інтерес щодо якості та обсягу надання йому послуг з постачання електричної енергії. 16 червня 2021 року до суду апеляційної інстанції від Акціонерного товариства «Харківобленерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу - необґрунтованою. При цьому зазначив, що ОСОБА_2 не є відповідачем у справі, а тому не має права оскаржувати рішення суду в апеляційному порядку, оскільки спір між сторонами виник з приводу не оплати вартості фактично спожитої електричної енергії у квартирі ОСОБА_1 . Посилався на те, що особовий рахунок по квартирі відкрито саме на ім`я ОСОБА_1 , про права та обов`язки інших осіб у справі судом першої інстанції питання не вирішувались, у зв`язку з чим оскаржуваним рішенням суду не порушуються права ОСОБА_2 . Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідачка не виконує свого обов`язку по оплаті вартості фактично спожитої електричної енергії, тому наявні підстави для стягнення з неї заборгованості. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що як вбачається з довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 06 червня 2019 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , які є споживачами послуг, що надає Акціонерне товариство «Харківобленерго» (а.с.16). Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ім`я ОСОБА_1 (а.с.4). У відповідності до затверджених тарифів позивач щомісячно виставляв відповідачці рахунки на оплату фактично спожитої електричної енергії, однак вона не виконувала належним чином свої обов`язки з своєчасного внесення в повному обсязі плати за отримані комунальні послуги, в результаті чого утворилася заборгованість, яка за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року становить 9248,15 грн (а.с.4). Відповідно до статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Відповідно до статті 5 вказаного Закону до житлово-комунальних послуг належать: 1)житлова послуга-послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім, обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 7 вказаного Закону передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Частиною 1 статті 10 вказаного Закону передбачено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Пунктом 10 частини другої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені. Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов`язання, зокрема, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань. Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто, у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Згідно з частинами першою, четвертою статті 26 Закону України «Про електроенергетику» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач електроенергії несе відповідальність згідно із законодавством за порушення умов договору та Правил користування електроенергією, затверджених Кабінетом Міністрів України. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , тому є споживачами послуг, які надає Акціонерне товариство «Харківобленерго», проте свої зобов`язання щодо сплати за спожиту електроенергію не виконують, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року становить 9248,15 грн. Акціонерним товариством «Харківобленерго» з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року надавалась послуга з постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим споживачі повинні оплатити надані послуги. З розрахунку суми заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 , який відкрито на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року включно підприємством нараховувалася щомісячно плата за надані послуги, але відповідачкою оплата послуг здійснювалася не в повному обсязі, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 9248,15 грн. Будь-яких доказів на спростування розміру заборгованості ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не надано. Також відсутні докази укладення між учасниками справи договору про реструктуризацію заборгованості відповідачки за надані послуги з електричної енергії. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за надані послуги з електричної енергії відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачці, матеріали справи не містять. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки відповідачка фактично отримувала житлово-комунальні послуги, тому позовні вимоги є обґрунтованими. При цьому, слід зазначити, що оскільки відомості щодо власника квартири АДРЕСА_1 відсутні, а особовий рахунок відкрито на ім`я ОСОБА_1 , тобто договірні відносини склались саме між Акціонерним товариством «Харківобленерго» та ОСОБА_1 , Акціонерне товариство «Харківобленерго», скориставшись своїм правом пред`являти позов або до одного споживача, або до всіх споживачів, якщо житло є неприватизованим, пред`явив позов до ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 16 липня 2021 року.