Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/382/20

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Ткача І. В. у справі № 9901/382/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа - Президент України Зеленський Володимир Олександрович, про визнання протиправними та скасування рішень за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2020 року (суддя Соколов В. М.) Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаємо окрему думку. Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду 16 червня 2021 року, розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі за його позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - Президент України Зеленський Володимир Олександрович, про визнання протиправними та скасування рішень, Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу залишила без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. У цій справі ОСОБА_1 просив визнати протиправними та скасувати рішення ВРП про внесення подання про призначення на посади суддів осіб, строк повноважень яких закінчився. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, зазначив, що оскаржувані рішення є актами індивідуальної дії, прийняті в правовідносинах між ВРП, Президентом України і суддями, строк повноважень яких закінчився, та адресовані виключно цим суддям. Оскільки ОСОБА_1 не є учасником (суб`єктом) правовідносин з внесення ВРП подання Президентові України про призначення на посаду суддів, строк повноважень яких закінчився, прийняті в цих правовідносинах рішення не породжують для позивача юридичних наслідків, а відтак і права на захист від застосування таких наслідків, тобто права на звернення з адміністративним позовом щодо їх оскарження. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що, на переконання ОСОБА_1 , такі подання ВРП є протиправними, оскільки прийняті всупереч положенням частини другої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», незважаючи на наявність негативного висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) щодо суддів, вказаних у цих поданнях, та відсутність рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів (далі - ВККС), підтриманих не менше ніж одинадцятьма її членами про підтвердження здатності таких суддів здійснювати правосуддя у відповідних судах. Однак зазначила, що право на оскарження рішення ВККС, прийнятого за результатами кваліфікаційного оцінювання, передбачено лише для судді. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскаржувані подання ВРП є актами індивідуальної дії, оскільки не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані наслідки щодо призначення на посади суддів осіб, строк повноважень яких закінчився. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що ОСОБА_1 не є учасником (суб`єктом) правовідносин між ВРП, Президентом України та суддями, строк повноважень яких закінчився, та дійшла висновку, що такі подання ВРП не породжують для позивача права на захист, тобто права на звернення до суду із цим позовом. Причини незгоди з висновками Великої Палати Верховного Суду Вважаємо такі висновки Великої Палати Верховного Суду помилковими і такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства. Статтею 55 Конституції Українивстановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Конституційний Суд України (далі - КСУ), вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Обов`язковою умовою надання судового захисту є наявність між сторонами справи матеріально-правових відносин, у межах яких виник спір. Тому задля перевірки наявності в позивача права на звернення до суду необхідно встановити, чи в межах матеріально-правових відносин оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень впливають на права, свободи та/або законні інтереси позивача. КСУ в Рішенні від 24 червня 2020 року № 6-р(II)/2020 наголосив, що метою правосуддя є захист порушених, оспорюваних прав, свобод, які належать безпосередньо особі, що звертається до суду щодо їх захисту. Тому реалізацію гарантованого частиною другою статті 55 Конституції України права на звернення до суду щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень має бути забезпечено відповідно до вказаної мети правосуддя. Водночас зазначене право пов`язане з тим, що кожній особі має надаватися можливість обґрунтувати перед судом свою переконаність у неправомірності втручання суб`єктів владних повноважень у її права та свободи. Відмовляючи у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 про оскарження рішень ВРП щодо внесення подання Президентові України про призначення судді, суд першої інстанції виходив з того, що такі рішення прийняті в межах правовідносин між ВРП, Президентом України та суддями, натомість ОСОБА_1 не є учасником цих відносин. Водночас скаржник вважає, що оскаржувані рішення стосуються його прав та інтересів як члена, уповноваженого представника та координатора ГРД, оскільки саме висновки ГРД призвели до ненабрання чинності рішеннями колегій ВККС. Також своє звернення до суду ОСОБА_1 обґрунтовує необхідністю захисту гарантованого міжнародними актами та Конституцією України права на справедливий суд та пов`язаного з правом на справедливий суд законного інтересу позивача, що полягає у формуванні легальної та легітимної судової системи. На наше переконання, оцінюючи доводи скаржника про порушення оскаржуваними рішеннями відповідача його прав та інтересів як члена, уповноваженого представника та координатора ГРД, Велика Палата Верховного Суду повинна була врахувати відповідне законодавче регулювання та доводи скаржника. Щодо прав та інтересів позивача як члена, уповноваженого представника та координатора ГРД Відповідно до частин першої та другої статі 87 Закону № 1402-VIII ГРД утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. ГРД складається з двадцяти членів. ГРД надає ВККС інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає ВККС, за наявності відповідних підстав, висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) (пункти 2-4 частини шостої статті 87 Закону № 1402-VIII). Згідно із частиною першою статті 88 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККС може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами. Відповідно до підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням ВККС від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент ВККС), інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) (далі - інформація) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається до Комісії ГРД не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (далі - співбесіда). Висновок або інформація розглядаються Комісією під час співбесіди на відповідному засіданні в порядку, визначеному цим Регламентом та Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (підпункт 4.10.3 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС). Уповноважений представник ГРД під час співбесіди має право: 1) оголосити попередньо надану Комісії інформацію або висновок щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надавати пояснення стосовно наданої Комісії інформації або висновку щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) з дозволу головуючого ставити запитання судді (кандидату на посаду судді) в межах наданої Комісії інформації або висновку щодо судді (кандидата на посаду судді); 4) надавати відповіді на поставлені запитання (підпункт 4.10.4 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС). Згідно з підпунктом 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС за результатами співбесіди Комісія у складі колегії ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. У разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку ухвалюється протокольне рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII. Рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає чинності з дня ухвалення цього рішення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII або у разі надходження до Комісії рішення ГРД про скасування відповідного висновку до моменту його розгляду Комісією у пленарному складі. У разі надання ГРД до Комісії рішення про скасування висновку до моменту його розгляду Комісією у пленарному складі питання щодо набрання чинності рішенням про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді розглядається Комісією відповідно до абзацу першого підпункту 4.13.3 пункту 4.13 цього Регламенту. Відповідно до підпункту 4.10.6 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС на засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, висновок та пояснення судді (кандидата на посаду судді), обставини, документи та матеріали, які були предметом розгляду під час співбесіди. Питання розглядається шляхом заслуховування члена Комісії - доповідача, який інформує присутніх на засіданні членів Комісії про ухвалене Комісією у складі колегії рішення, зокрема про зміст висновку та пояснення судді (кандидата на посаду судді). ГРД здійснює свою діяльність, зокрема, у такій організаційній формі, як участь уповноваженого представника ГРД у засіданні ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) (пункт 3 частини першої статті 4 Регламенту ГРД, схваленого рішенням ГРД від 23 листопада 2016 року № 1/2016 (далі - Регламент ГРД). Координатор Ради: 1) забезпечує комунікацію Ради з ВККС; 2) скликає збори Ради і головує на них, якщо збори не визначать іншого головуючого; 3) координує діяльність секретаріату Ради; 4) підписує письмові рішення (висновки) та звернення від імені Ради, організовує їх оприлюднення або надсилання адресату, передає рішення (висновки) щодо суддів (кандидатів на посаду судді) до ВККС; 5) інформує про результати зборів членів Ради; 6) здійснює представництво Ради з організаційних питань; 7) координує і здійснює особисто діяльність щодо забезпечення безоплатного та повного доступу членам Ради до відкритих державних реєстрів (частина перша статті 11 Регламенту ГРД). Відповідно до статті 24 Регламенту ГРД Рада на зборах або колегія Ради, яка готувала висновок (рішення), визначають уповноваженого представника (представників) Ради для участі у засіданнях ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання суддів. Повноваження уповноваженого представника підтверджується письмовим рішенням Ради, прийнятим на зборах Ради або на засіданні колегії. Уповноважений представник Ради на засіданнях ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання суддів: 1) представляє рішення і висновки Ради; 2) з дозволу головуючого на засіданні може: задавати питання особі, яка проходить кваліфікаційне оцінювання, стосовно наданої ВККС інформації; надавати додаткову інформацію з питань, які були предметом висновку чи інформації щодо кандидата; висловлювати думку стосовно врахування висновку або наданої ВККС інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) (стаття 25 Регламенту ГРД). 17 грудня 2018 року зборами представників громадських об`єднань, які були визначені Комісією такими, що відповідають вимогам Закону № 1402-VIII і можуть брати участь у зборах з метою створення ГРД, призначено членів ГРД, зокрема ОСОБА_1 . Як слідує з матеріалів справи, позовну заяву в цій справі сформовано в системі «Електронний суд» 11 грудня 2020 року. Водночас відповідно до протоколу автоматизованого розподілу вона була розподілена 14 грудня 2020 року. Відтак станом на час подачі позову в цій справі ОСОБА_1 мав статус члена ГРД. Згідно з рішенням, затвердженим ГРД 17 березня 2019 року, ОСОБА_1 делеговано як уповноваженого представника ГРД для участі в засіданнях ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання суддів, щодо яких ГРД надала висновок чи інформацію. Нормативне регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, мети створення ГРД, її повноважень, а також наявність у ОСОБА_1 станом на момент звернення із цим позовом статусу члена та уповноваженого представника ГРД у засіданнях ВККС підтверджують право та легітимний інтерес скаржника на участь у засіданнях ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді, у тому числі право надавати пояснення стосовно інформації або висновку щодо судді (кандидата на посаду судді). Отже, право представника ГРД на участь у засіданнях ВККС охоплює як участь у співбесіді, так і участь у засіданні ВККС у пленарному складі відповідно до підпункту 4.10.6 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС. Щодо можливості порушення інтересів члена й уповноваженого представника ГРД рішеннями ВРП про внесення подання про призначення на посаду судді Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом. За результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням ВРП за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (абзац шостий пункту 13 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII). Підпунктом 3 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 04 червня 2020 року № 679-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» (далі - Закон № 679-IX) установлено, що ВРП у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді. Серед підстав позову в цій справі ОСОБА_1 зазначив, зокрема, те, що судді, щодо яких прийнято оскаржувані рішення ВРП, не можуть вважатись такими, що пройшли кваліфікаційне оцінювання, та визнаватися такими, що відповідають займаній посаді, через відсутність рішення ВККС у пленарному складі. Водночас, приймаючи оскаржувані рішення, відповідач, на думку позивача, перебрав на себе повноваження ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання. Отже, наведена позивачем підстава пов`язана з процедурою оцінки уповноваженим суб`єктом владних повноважень висновку ГРД про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що законодавче визначення абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ свідчить про те, що якщо в процесі кваліфікаційного оцінювання з`являється таке правове явище чи обставина, як висновок ГРД, тоді закон імперативно й безальтернативно визначає, коли рішення колегії ВККС про здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному суді набирає сили остаточного, а також хто, яким чином та якою кількістю голосів має підтримати таке рішення. Із цього законодавчого формулювання висновується, що саме ВККС у пленарному складі на своєму засіданні може оцінити слушність висновку ГРД і дати відповідь на інші питання, пов`язані із цим висновком, серед іншого й на ті, що стосуються не тільки змісту (суті), але й стосовно його дійсності, достовірності, об`єктивності, правдивості, дотримання форми, строку та порядку затвердження і подання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справах № 9901/381/19 та 9901/489/19). Окрім цього, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 9901/556/19, надання оцінки висновку ГРД належить до виключних повноважень ВККС. Такі повноваження реалізуються в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді. Вірним є висновок суду першої інстанції, що оскаржувані рішення ВРП прийняті в правовідносинах між ВРП, Президентом України і суддями, строк повноважень яких закінчився, та адресовані виключно цим суддям. Водночас із системного аналізу нормативно-правового регулювання спірних правовідносин слідує, що законодавець, шляхом змін у Законі № 1402-VІІІ, наділяючи ВРП повноваженням щодо прийняття рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, не виключив норму абзацу другого частини першої статті 88 цього Закону щодо необхідності підтримання рішення про підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді (за наявності негативного висновку ГРД) не менше ніж одинадцятьма членами ВККС. Отже, після набрання чинності Законом № 679-IX обсяг повноважень ГРД та її членів не був зменшений. Відповідно й інтерес члена ГРД брати участь у процесі оцінювання судді до прийняття остаточного рішення про його здатність здійснювати правосуддя є законним та обґрунтованим. Відповідно до пункту 45 Резолюції Європейського Парламенту від 11 лютого 2021 року щодо імплементації Угоди про асоціацію ЄС з Україною (2019/2202 (INI)) Європейський Парламент шкодує з приводу того, що раніше ВККС не враховувала думку ГРД при кваліфікаційному оцінюванні суддів, і закликав її робити це в майбутньому, щоб заповнити вакансії в місцевих судах суддями, які виконують етичні стандарти та норми доброчесності, які повністю відповідають Висновку № 969/2019 Венеціанської комісії. Отже, чинне нормативно-правове регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання, у тому числі мети діяльності ГРД, формує в члена/уповноваженого представника ГРД легітимні очікування щодо участі в засіданні компетентного органу під час розгляду інформації/висновку ГРД, а також щодо надання пояснень стосовно такої інформації/висновку та відповідну їх оцінку. За позицією КСУ, в законодавчому регулюванні слід уникати заборон або обмежень щодо реалізації кожною особою права оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у тому числі шляхом визначення на законодавчому рівні вичерпного переліку осіб, які мають право на таке оскарження, оскільки невключення особи до цього переліку унеможливлює доведення нею в суді її переконаності в потребі захисту своїх порушених прав, свобод цими рішеннями, діями чи бездіяльністю. Саме наявність такої переконаності в кожної особи є сутнісною властивістю її права на звернення до суду щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, а отже, необхідною передумовою здійснення цього права (Рішення КСУ від 24 червня 2020 року № 6-р(II)/2020). Водночас ані Закон № 1798-VIII, ані КАС України не визначають вичерпного переліку осіб, що мають право на оскарження рішень ВРП про внесення подань про призначення на посаду суддів. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Відтак доводи скаржника про те, що станом на момент звернення з позовною заявою він був членом, уповноваженим представником та виконував функції координатора ГРД, а оскаржені рішення були внесені відповідачем стосовно суддів, щодо яких ГРД затвердила висновки про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики, є обґрунтованими. Отже, статус ОСОБА_1 , а також предмет оскарження (рішення про внесення подання про призначення суддів, щодо яких існував негативний висновок ГРД та було відсутнє рішення ВККС у пленарному складі) підтверджують наявність охоронюваного законом інтересу скаржника в матеріально-правових відносинах та наділяють його правом на звернення до суду в цій справі. Тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 є помилковим. З огляду на зазначене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити; ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2020 року скасувати; справу за позовом ОСОБА_1 до ВРП, третя особа - Президент України Зеленський Володимир Олександрович, про визнання протиправними та скасування рішень направити до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду. Судді: Т. О. Анцупова В. В. Британчук К. М. Пільков Ю. Л. Власова В. В. Пророк Л. М. Лобойко І. В. Ткач М. І. Гриців