Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/1255/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" липня 2021 р. Справа№ 911/1255/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Скрипки І.М. суддів: Михальської Ю.Б. Тищенко А.І. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 04.08.2020 (повний текст складено 04.08.2020) у справі № 911/1255/20 (суддя Чонгова С.І.) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про стягнення 56 428,48 грн. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про стягнення 56 428,48 грн. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу №2259/1718-ТЕ-17 від 06.10.2017 в частині оплати за поставлений природний газ у встановлений договором строк. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Київської області від 04.08.2020 у справі №911/1255/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Благоустрій Крюківщини» Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 14 566,95 грн. пені, 11 118,60 грн. 3% річних, 16 166,42 грн. інфляційних втрат, а також 2 102,00 грн. витрат, понесених на оплату позову судовим збором. В іншій частині позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що позивач виконав свої зобов`язання за договором постачання природного газу №2259/1718-ТЕ-17 від 06.10.2017 належним чином, надав передбачені договором послуги, проте відповідач здійснював оплату поставленого природного газу несвоєчасно, а відтак АТ "НАК "Нафтогаз" правомірно нарахував КП "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області пеню, 3% річних, інфляційні втрати та звернувся із даним позовом до суду. Проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про зменшення суми пені, яка підлягає стягненню на 50% у розмірі 14 566,95грн. та відмову у стягненні 9,56 грн. 3% річних у зв`язку з тим, що позивачем не враховано, що 25.12.2017 було вихідним днем, останнім днем виконання зобов`язання було 26.12.2017, а тому прострочення виконання зобов`язання починається з 27.12.2017. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 14 566, 95 грн. пені та 9,56 грн. 3 % річних скасувати та прийняти нове рішення про повне задоволення позову. Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного: - апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, і вважає, що судом не враховано усі обставини справи та не досліджено і не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам; - апелянт зазначає, що в момент підписання договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору, боржник не звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за будь-яких обставин. Виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема кінцевих споживачів природного газу; - апелянт зазначає, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, отже, зменшення судом першої інстанції розміру пені суперечить принципам розумності, справедливості, добросовісності, що призводить до зловживання з боку боржника; - щодо незгоди з відмовою у стягненні 9,56 грн. 3% річних зазначає, що нарахування штрафних санкцій відбувалося у відповідності до умов договору. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на його обґрунтованість щодо наявності підстав для зменшення пені до 50%. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 06.10.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (постачальник) та Комунальним підприємством «Благоустрій Крюківщини» Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (споживач) було укладено договір №2259/1718-ТЕ-17 постачання природного газу (далі - договір). Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України. За умовами договору, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (п.1.1 договору). Згідно з п.1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Відповідно до п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 газ обсягом до 410,0тис. куб. м. Згідно з п.5.1 договору, ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін. Відповідно до п. 5.2 договору, ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладення договору становить 4 942,00грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) -20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40грн. Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступним за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків цим договором. У відповідності до п.8.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1 договору). Додатковою угодою №1 від 11.01.2018 сторони внесли зміни зокрема до п. 6.1 договору, а саме: «Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором». Крім того, виклали п. 8.2 у наступній редакції: «У разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведених споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256». На виконання п. 2.1 договору, позивач поставив протягом жовтня 2017 - березня 2018 років, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1 669 579,60грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких долучено до матеріалів справи. Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором, а також чинним законодавством за прострочення виконання зобов`язання. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, а також з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи з викликом осіб, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався. Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010). Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України. Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступним за місяцем поставки газу. Проте, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, за природний газ, поставлений протягом жовтня 2017 - березня 2018 років, розрахувався з порушенням встановленого договором строку. Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Оскільки зобов`язання з оплати природного газу виконані не у встановлений договором строк відповідач є таким, що допустив порушення зобов`язання. Позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 16166,42грн за період з 28.11.2017 по 29.11.2017; з 26.12.2017 по 29.01.2018; з 26.01.2018 по 27.02.2018; з 27.02.2018 по 29.03.2018; з 27.03.2018 по 29.05.2018; з 26.04.2018 по 19.09.2019 та інфляційних втрат у розмірі 11 128,16грн за період з 01.04.2018 по 30.04.2018; з 01.05.2018 по 31.08.2019; Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтею 253 ЦК України передбачено перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до ч. 1, ч.3 та ч.5 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступним за місяцем поставки газу. Позивач не врахував, що 25 грудня 2017 відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів» від 16.11.2017 від 2211-VIII є вихідним днем, а отже останнім днем виконання зобов`язання є 26.12.2017, тому прострочення виконання зобов`язання починається з 27.12.2017. Виходячи з викладеного, за розрахунком суду сума 3% річних, яка підлягає стягненню становить 11118,60грн; вимога щодо стягнення 9,56грн 3% річних задоволенню не підлягає. За розрахунком суду розмір інфляційних втрат складає 16313,64грн, однак відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а тому приймає до уваги розрахунок інфляційних втрат позивача у розмірі 16166,42грн, який підлягає задоволенню. Також, позивачем заявлені вимоги про стягнення пені у розмірі 29 133,90грн з 28.11.2017 по 29.11.2017; з 26.12.2017 по 29.01.2018; з 26.01.2018 по 27.02.2018; з 27.02.2018 по 27.02.2018; з 29.03.2018; з 27.03.2018 по 29.05.2018; з 26.04.2018 по 25.10.2018. В силу ч.1 ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України). У відповідності до п.8.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення. Відповідно до п. 8.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018 у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведених споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256». Виходячи з викладеного, за розрахунком суду, з урахуванням вірної початкової дати нарахування, розмір пені, яка підлягає стягненню становить 29081,62грн. Відповідач, заперечуючи проти позову, просить суд максимально зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій. Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічні принципи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17, від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 01.08.2019 у справі №922/2932/18. Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 31.10.2019 у справі № 924/243/19. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем природний газ використовувався виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі, що підтверджується фінансовим звітом суб`єкта малого підприємництва, де станом на 31.03.2020 на кінець звітного періоду непокритий збиток дорівнює 349,5тис. грн. Позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору. Станом на день звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем в повному обсязі здійснена оплата отриманого згідно з договором №2259/1718-ТЕ-17 від 06.10.2017 природного газу і заборгованість відповідача за вказаним договором відсутня. Відповідачем у матеріали справи наданий фінансовий звіт за 1 квартал 2020 року, яким підтверджена зростаюча збитковість підприємства. Суд приймає до уваги, що основною діяльністю відповідача є надання комунальних послуг. Тобто, у відповідача обмежена можливість отримання прибутку. Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про зменшення суми пені, яка підлягає стягненню на 50%, а саме у розмірі 14566,95грн. Крім того, відповідач зазначає, що заборгованість за природний газ у відповідача виникла у зв`язку із несвоєчасною оплатою населення за отримані послуги з централізованого опалення, а тому відсутня вина відповідача у простроченні платежів за газ. Судом не прийнято до уваги вказані заперечення з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Як передбачено ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання, аналогічну норму містить ст. 625 ЦК України. Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому, відповідно до ч. 2 вказаної статті не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Крім того, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю, тому у випадках порушення грошового зобов`язання не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України) (див. п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України у від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань"). Таким чином, судом не приймаються до уваги заперечення щодо несвоєчасного виконання третіми особами зобов`язань перед відповідачем з відшкодування вартості вироблення теплової енергії, оскільки такі факти не звільняють відповідача від відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на неправомірне зменшення судом першої інстанції пені, що підлягала стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання. Вказані доводи колегією суддів відхиляються виходячи з наступного. Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки (штрафу), суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо. Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013). Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (ч. 6 ст. 3 ЦК України). Правова

позиція Верховного Суду "Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій" (п. 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. При вирішенні питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню, судом взято до уваги, що Комунальне підприємство "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку, відповідачем природний газ використовувався виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі, що підтверджується фінансовим звітом суб`єкта малого підприємництва, де станом на 31.03.2020 на кінець звітного періоду непокритий збиток дорівнює 349,5тис. грн., відповідачем повністю оплачено поставлений Позивачем природний газ. Крім того, судом першої інстанції враховано, що Позивачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що він зазнав суттєвих збитків у зв`язку із несвоєчасним виконанням Комунальним підприємством "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області основного зобов`язання або мало місце погіршення матеріального стану АТ "НАК "Нафтогаз України" саме у зв`язку з порушенням Відповідачем умов Договору. При вирішенні справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (аналогічна правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013). Відтак судом першої інстанції враховано, що Комунальне підприємство "Благоустрій Крюківщини" Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області повністю виконало свої договірні зобов`язання та оплатило вартість поставленого АТ "НАК "Нафтогаз України" природного газу. При цьому строки порушення зобов`язання є незначними. За таких обставин, проаналізувавши встановлені обставини у своїй сукупності, колегія суддів, враховуючи інтереси обох сторін, співрозмірність неустойки та ступеню виконання зобов`язання відповідачем, співвідношення розміру пені і понесених позивачем збитків у зв`язку з порушенням відповідачем свого зобов`язання, не прибутковість відповідача, а також те, що заборгованість за спожитий природний газ відповідачем сплачена в повному обсязі, погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені до 50%. Доводи позивача про те, що при зменшенні розміру пені суд мав врахувати майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь у зобов`язанні, колегією суддів враховуються під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, однак не тягнуть за собою скасування цілком законного та обґрунтованого рішення в частині визначення пені, що підлягає стягненню з відповідача. Доводи апелянта про нарахування 3% річних у відповідності до умов договору, і як наслідок неправомірності відмови у стягненні 9,56 грн. 3% річних, колегією суддів відхиляються, оскільки місцевим господарським судом було вірно встановлено неврахування позивачем того, що 25 грудня 2017 відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів» від 16.11.2017 від 2211-VIII є вихідним днем, а отже останнім днем виконання зобов`язання є 26.12.2017, тому прострочення виконання зобов`язання починається з 27.12.2017. Доводи апелянта щодо нез`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду, а також стосовно невідповідності висновків суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції. Виходячи з правил ч. 4 ст. 11 ГПК України, апеляційний суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 , серія А, №303-А, п.29). За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позову. Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 04.08.2020 у справі № 911/1255/20. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 04.08.2020 у справі № 911/1255/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 04.08.2020 у справі № 911/1255/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1255/20 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Головуючий суддя І.М. Скрипка Судді Ю.Б. Михальська А.І. Тищенко