Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 918/720/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2020 року Справа №918/720/20 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І. , суддя Павлюк І.Ю. без повідомлення (виклику) учасників справи розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2020 р. у справі №918/720/20 (суддя Торчинюк В.Г., повний текст рішення складено 30.09.2020 р.) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства Костопільської міської ради "Костопількомуненергія" про стягнення 9 424 грн. 40 коп. ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Рівненської області від 29.09.2020 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 237,71 грн. пені, 1 462,54 грн. три проценти річних, 502,82 грн. інфляційних та 2 102,00 грн. компенсації по сплаті судового збору. Відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 5221,33грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 5221,33 грн та ухвалити нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 5221,33 грн, у стягненні яких було відмовлено - задоволити. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не мав права застосовувати до спірних правовідносин ст.233 ЦК України, не з`ясувавши всіх обставин, з`ясування яких передбачене згаданою нормою. Зазаначає, що рішення суду першої інстанції не містить обґрунтованого покликання на будь-які докази, які б підтверджували скрутне матеріальне становище Відповідача Апелянт посилається на те, що Відповідачем не доведено реального фінансового стану, а тому положення ГПК України щодо обов`язку доказування не дотримано, адже Відповідач не надав жодного доказу для того, щоб можна було зробити висновок про скрутний фінансовий стан Відповідача, суд першої інстанції лише із формулювання про скрутний матеріальний стан зробив висновок про те, що фінансове становище Відповідача є саме таким. А тому апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені на 70% суперечить як положенням законодавства, так і матеріалам справи, у зв`язку з чим оскаржуване рішення в цій частині є незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2020 року поновлено строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2020 р. у справі № 918/720/20, запропоновано позивачу надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання скаржнику в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України. 10.11.2020 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2020 р. у справі № 918/720/20 залишити без змін. Згідно з частиною 13 статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У ході апеляційного розгляду даної справи Північно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, розглянувши в письмовому провадженні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 квітня 2019 року між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - Постачальник) та Комунальним підприємством "Костопількомуненергія" (надалі - Споживач) укладений договір постачання природного газу №7337/18-БО-28 (надалі - договір, а.с. 22-30). Додатковими угодами №1 від 23 жовтня 2018 року, №2 від 29 жовтня 2018 року, №3 від 05 листопада 2018 року, №4 від 29 листопада 2018 року №5 від 13 березня 2019 року, №6 від 20 березня 2019 року, №7 від 29 березня 2019 року, №8 від 24 квітня 2019 року змінювалися умови договору, зокрема, щодо ціни газу, кількості та якості газу, а також умови оплати за отриманий газ. Відповідно до предмету укладеного між сторонами договору, Постачальник зобов`язався поставити Споживачу у 2018 році природний газ, а Споживач зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах договору. Відповідно до п. 2.1. договору Постачальник передає Покупцю у період з 01 жовтня 2018 року по 17 жовтня 2018 року природний газ в обсязі 25 тис.куб.м. Згідно п. 5.4 договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу. Розділом 2 пункту 3.1 договору Сторони погодили, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Позивачем на виконання умов договору у жовтні було поставлено, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 4 169 296 грн. 20 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 49 - 55). Відповідач сплатив основний борг за спожитий природний газ, що підтверджується довідками про операції та сальдо (а.с. 56 - 60) та не заперечується позивачем. Як вбачається з матеріалів справи предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача 9 424 грн. 40 коп., з яких: 1 462 грн. 54 коп. 3% річних, нарахованих за травень, червень, липень, серпень 2019 року на суму заборгованості по проданому відповідачу природному газу за договором, 502 грн. 82 коп. інфляційних втрат нарахованих за травень, червень, липень, серпень 2019 року на суму заборгованості по проданому відповідачу природному газу за договором, а також вимога про стягнення пені у сумі 7 459 грн. 04 коп. на підставі п. 8.2 договору за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати отриманого газу та порушення п. 6.1 договору. Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних, інфляційних та пені, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилається на те, що платежі відповідачем здійснювались з порушення останнім строку виконання зобов`язання. Розглянувши позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з Комунального підприємства Костопільської міської ради "Костопількомуненергія" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2 237,71 пені, 1 462,54 коп. - три процента річних, 502,82 коп. інфляційних втрат та 2 102 грн. компенсації по сплаті судового збору. В частині стягнення пені господарський суд Рівненської області встановив, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 7 459,04 грн. Також, судом першої інстанції було встановлено, що основний борг відповідачем погашений до подачі позову до суду, прострочка носила нетривалий характер, а плата за спожитий природний газ залежала від сплати коштів за теплову енергію громадянами. Наявність збитків, заподіяних в результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язання, позивачем документально не доведено. Крім того, стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є способом захисту майнового права та інтересу позивача, що фактично відшкодовує його матеріальні втрати від знецінення грошових коштів, внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зважаючи на наведені вище обставини справи, суд першої інстанції, враховуючи інтереси обох сторін, співрозмірність неустойки та ступеню виконання зобов`язання відповідачем, співвідношення розміру пені і понесених позивачем збитків у зв`язку з порушенням відповідачем свого зобов`язання, а також те, що заборгованість за спожитий природний газ відповідачем сплачена в повному обсязі, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру пені на 70% до 2 237,71 грн. (7 459,04 - 5 221,32). А тому, в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 5 221,32 грн. відмовив. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені на 70% враховуючи наступне. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Частина 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачає, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу. Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За приписами статті 654 цього ж Кодексу, зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Пункт 1 статті 653 Цивільного кодексу України визначає, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору постачання природного газу №7337/18-БО-28 від 03.10.2018р. року. Предметом спору у даній справі є матеріально-правові вимоги Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з Відповідача 9 424 грн. 40 коп., з яких: 1 462 грн. 54 коп. 3% річних, нарахованих за травень, червень, липень, серпень 2019 року на суму заборгованості по проданому відповідачу природному газу за договором, 502 грн. 82 коп. інфляційних втрат нарахованих за травень, червень, липень, серпень 2019 року на суму заборгованості по проданому відповідачу природному газу за договором, а також вимога про стягнення пені у сумі 7 459 грн. 04 коп. на підставі п. 8.2 договору за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати отриманого газу та порушення п. 6.1 договору. Як вже зазначалося вище, Відповідачем основний борг було погашено до подання Позивачем позову до Господарського суду Рівненської області. З матеріалів справи вбачається, що умови договору по сплаті за отриманий газ виконувались Відповідачем періодично та в міру надходження коштів. Окрім того, допущений Відповідачем період прострочення є незначним. Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на те, що діями Відповідача щодо здійснення невчасної оплати за отриманий природний газ завдано збитки Позивачу. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що основною метою інституту неустойки є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Враховуючи, що судом першої інстанції було встановлено відсутність завданих збитків Позивачу зі сторони Відповідача, враховано майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, ступінь виконання Відповідачем зобов`язання, а також інші обставини які унеможливлювали належне виконання Відповідачем умов Договору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо зменшення розміру пені. Тобто, господарським судом Рівненської області було встановлено всі обставини, з`ясування яких передбачено ст. 233 ГК України. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, №924/754/18 від 18.06.2019, №912/1703/18 від 27.03.2019. А тому, посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не мав права застосовувати до спірних правовідносин статтю 233 ГК України, колегія суддів вважає безпідставними. Інші доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29). Статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи все вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2020 р. у справі №918/720/20 в частині відмови у стягненні 5 221,32 грн. пені прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права та з врахуванням обставин справи, а тому відсутні правові підстави для його скасування. Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги, у зв`язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2020 р. у справі №918/720/20 в частині відмови у стягненні з відповідача 5 221,32 грн. пені - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 29.09.2020 р. у справі №918/720/20 в частині відмови у стягненні з відповідача 5 221,32 грн. пені - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Справу №918/720/20 повернути до господарського суду Рівненської області. Повний текст постанови складений "04" грудня 2020 р. Головуючий суддя Демидюк О.О. Суддя Савченко Г.І. Суддя Павлюк І.Ю.