Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/432/19

Дата документу 13.07.2021 Справа № 334/432/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/432/19 Головуючий у 1 інстанції: Козлова Н.Ю. Провадження № 22-ц/807/2300/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «13» липня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, ВСТАНОВИВ: В січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «МетаБанк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 07 вересня 2007 року між ним та Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», укладено кредитний договір № 604000502847А на споживчі цілі - придбання житла (оплата за укладеним із ВАТ «Запорізький домобудівний комбінат» договором будівництва) у сумі 31 601 доларів США, на строк 240 місяців по 07.09.2027 року включно, шляхом зарахування коштів на рахунок Позичальника, відкритий в Банку № НОМЕР_1 , зі сплатою відсотків за користування кредитною ставкою 14,5 % річних. 16 травня 2008 року між ним та АБ «Металург» був укладений іпотечний договір №9040005028403, предметом іпотеки є квартира за адресою: АДРЕСА_1 . В порушення пункту 1.1. кредитного договору в день укладення кредитного договору банком було видано грошові кошти не в сумі 31601,00 доларів США, а в сумі 154845 грн., тобто в валюті, відмінній від валюти, зазначеної в кредитному договорі. Грошових коштів в доларах США він не отримував, рахунок в банку для отримання Кредиту в іноземній валюті не відкривав. Отримавши позовну заяву банку про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, йому стало відомо із розрахунку заборгованості, що розрахунки по кредиту (проценти, пеня) відповідач здійснює у доларах США. Вважав, що видача кредитних коштів в валюті, відмінній від валюти, зазначеної в кредитному договору суперечить як умовам договору так і законодавству України, та є проявом нечесної підприємницької практики. На підставі зазначеного просив визнати недійсним кредитний договір № 604000502847А від 07 вересня 2007 року, укладений між ним та АБ «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк». Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що кредит був отриманий в національній валюті, чим порушено умови кредитного договору, про порушення своїх прав дізнався після отримання 05 лютого 2019 року позовної заяви банку про стягнення заборгованості, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно із пунктом другим частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦК України). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та звернення позивачем до суду з пропуском строку позовної давності. Колегія суддів частково не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції. Матеріалами справи підтверджено, що 07 вересня 2007 року між АБ «Металург» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 604000502847А (далі кредитний договір) на споживчі цілі придбання житла (оплата за укладеним із ВАТ «Запорізький домобудівний комбінат» договором будівництва) у сумі 31601,00 доларів США на строк 240 місяців по 07 вересня 2027року включно шляхом зарахування коштів на рахунок позичальника, відкритий в Банку № НОМЕР_1 , зі сплатою відсотків за користування кредитною ставкою 14,5% річних (а.с.39). Згідно з п.1.2 кредитного договору позичальник здійснює погашення частини кредиту та сплату відсотків за користування кредитом шляхом внесення на картрахунок № НОМЕР_2 суми 405 доларів США, щомісячно в період з 1 по 7 число кожного місяця, що також визначено у Додатку № 1 до договору (а.с.39,41). У п. 8 кредитного договору ОСОБА_1 своїм підписом засвідчив, що до підписання цього договору він письмово ознайомлений з усіма умовами кредитування; попереджений про те, що у разі порушення ним строків повернення кредиту та сплаті щомісячних платежів він повинен буде сплатити штрафні санкції, розмір яких у 3 та більше разів може перевищувати встановлену цим договором відсоткову ставку; особисто отримав один з двох рівнозначних примірників цього договору (а.с.40). Згідно Статуту АТ «МетаБанк», погодженого Національним Банком України 29 листопада 2018 року, АТ «МетаБанк» є правонаступником всіх прав, обов`язків та зобов`язань Акціонерного банку «Металург» (а.с.36-37). 07 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та АБ «Металург» укладений договір № 100500083740 про обслуговування карткового рахунку фізичної особи і надання та використання платіжних карток та ОСОБА_1 подана заява про відкриття поточного рахунку в іноземній валюті (долар США) (а.с.54). В провадженні Комунарського районного суду м. Запоріжжя перебуває цивільна справа № 333/7673/15-ц за позовом ПАТ «МетаБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа ПАТ «Запорізький домобудівний комбінат», про стягнення заборгованості (а.с.77). Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Положеннями статей 626-628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За приписами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей. Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Відповідно до положень, закріплених у частині першій пункті 7 частини третьої, частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Згідно із частиною другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15. Конституційний Суд України у справі № 15-рп/2011 зазначав, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через установлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Установивши, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договорів не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови; зміст договору містить повну інформацію щодо умов кредитування, вартості кредиту, процентної ставки, порядку погашення кредиту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним. При цьому матеріали справи не містять відомостей про звернення позичальника до банку з приводу порушення його прав як споживача, недостатності наданої банком інформації про умови кредитування саме в момент укладення оспорюваного правочину. Колегія суддів також враховує, що позивачем не заперечується той факт, що укладений між сторонами договір частково виконувався позичальником (частина перша статті 82 ЦПК України), а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач фактично не згоден із діями банку щодо нарахування боргу за спірним кредитним договором, однак оцінка цих дій може мати місце у випадку наявності спору щодо виконання умов договору, натомість питання щодо дійсності правочину стосується наявних між сторонами правовідносин на час його укладення, а не під час його виконання. Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Врахувавши зазначені вимоги закону та умови кредитного договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що правові підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для визнання кредитного договору недійсним відсутні, оскільки банк перед укладенням кредитного договору повідомив позичальника та ознайомив з усіма умовами договору, а також надав позивачу інформацію щодо сукупної вартості кредиту, з урахуванням відсоткової ставки за ним та її складових. Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» зводяться до переоцінки доказів та невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства. Такі доводи правильно оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження. Згідно з меморіальним валютним ордером №CFL/157161 від 07 вересня 2007 року кредит було надано шляхом перерахування коштів в розмірі 30 601 доларів США на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , що спростовує посилання ОСОБА_1 на не отримання кредиту у валюті, передбаченої умовами договору (а.с.38). Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач за цим позовом не довів своїх вимог з приводу недійсності кредитного договору. Саме недоведеність вимог і є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви. Суд першої інстанції, додатково зазначаючи про пропуск строку позовної давності, не врахував, що згідно з роз`ясненням, викладеними в п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", встановивши, що строк для звернення до суду з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Отже, наслідки спливу позовної давності застосовуються лише в тому випадку, якщо порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України). Зазначене порушення норм матеріального права суду першої інстанції не призвело до неправильного вирішення останнім цієї справи по суті, а тому не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення. В зв`язку з наведеним рішення суду згідно з п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає зміні з виключенням із мотивувальної частини рішення посилання на застосування строків позовної давності. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2021 року у цій справі змінити, виключити з мотивувальної частини рішення посилання на застосування строку позовної давності. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 16 липня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова