Постанова Харківський апеляційний суд № 953/4556/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2021 року м. Харків справа № 953/4556/21 провадження № 22-ц/818/4286/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В., суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: заявник: ОСОБА_1 , ззаінтересована особа: Третя Харківська міська державна нотаріальна контора розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особи: Третя Харківська міська державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2021 року у складі судді Губської Я.В., - в с т а н о в и в: 15 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт його проживання з матір`ю ОСОБА_2 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартирі АДРЕСА_1 на час смерті спадкодавця. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2021 року у відкритті окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Третя Харківська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність постановленої ухвали, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначає, що судом на підставі припущень зроблено висновок про існування спору про право та про можливу наявність інших спадкоємців. Вказує, що він є сином ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , та спадкоємцем першої черги, на момент смерті матері постійно здійснював за нею догляд, тобто у даному випадку судом не вирішуватиметься спір про право. Вирішення питання про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем необхідно йому, так як іншим способом підтвердити статус особи, яка постійно проживала зі спадкодавцем є не можливим. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Перевіряючи законність і обґрунтованість відмови у відкритті окремого провадження, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам закону, з огляду на таке. Відмовляючи у відкритті окремого провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту заяви вбачається спір щодо підтвердження права заявника на спадщину після померлої ОСОБА_2 , а отже дане питання суд вважав таким, що повинно вирішуватись в порядку позовного провадження, з необхідним залученням всіх можливих спадкоємців (в тому числі і 1 черги спадкоємців, спадкоємців, які постійно проживали з померлим, спадкоємців з обов`язковою долею на спадкування та інші) до участі у справі та з`ясування наявності чи відсутності їх заперечень щодо вимог заявника. Суд першої інстанції вважав, що лише одне посилання на відсутність інших спадкоємців без надання підтверджуючих доказів не може свідчити про відсутність спору про право в даному випадку. Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Частиною 1 ст. 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. На відміну від позовного провадження, окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність і прикладну значущість, і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Безспірність слід розуміти лише як відсутність спору про суб`єктивне матеріальне право, але не відсутність спору про існування факту, що встановлюється. Слід врахувати, що важливою є не тільки конкретна мета встановлення факту, а його зв`язок із певним суб`єктивним матеріальним правом. Згідно вимог ч.4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2009 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд на підставі частини шостої статті 235 ЦПК України залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Відповідно до п.23 вказаної постанови у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Як вбачається зі змісту заяви про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, підставою відмови у оформленні спадкових прав заявника є відсутність доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлення такого факту не суперечить закону. Відповідно до положень ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Матеріали справи не містять відомостей про осіб, що прийняли спадщину, а тому, за відсутності доказів наявності інших спадкоємців, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність спору про право. Встановлення факту проживання разом зі спадкодавцем на час його смерті надає заявнику можливість оформити спадщину у нотаріуса. Також, за відсутності інших спадкоємців слід з`ясувати коло заінтересованих осіб. Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права є обґрунтованими, оскільки суд дійшов передчасного висновку про наявність в даних правовідносинах спору про право на отримання спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п 4 ч 1 ст 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на вищенаведене, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі. Питання щодо розподілу судових витрат відповідно до положень частини 13 статті 141 ЦПК України підлягає вирішенню одночасно з ухваленням остаточного вирішення справи по суті. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.п.3,4 ч. 1 ст.379, ст. ст. 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 19 березня 2021 року скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук Повне судове рішення складено 16 липня 2021 року.