Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/11901/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3949/24 Справа № 205/11901/23 Суддя у 1-й інстанції - Курбанова Н.М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря Драгомерецької А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2024 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту володіння частиною будинку на праві приватної власності, заінтересована особа: державний нотаріус Другої дніпровської державної нотаріальної контори Олехнович Лариса Юльянівна, Дніпровська міська рада,- В С Т А Н О В И В: В листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеною заявою, в обґрунтування якої посилався на те, що об`єктом, щодо якого потребується встановлення факту володіння на праві приватної власності, є частина домоволодіння АДРЕСА_1 , яка за відомостями КП «Дніпропетроське бюро технічної інвентаризації» зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , проте фактично знаходилася у володінні її батьків з 03.07.1987 року на підставі угоди купівлі-продажу та прийнята нею у спадщину після їх смерті. На час придбання ними половини житлового зазначеного будинку він мав двох співвласників: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та фактично складався з двох частин. Проте частина домоволодіння, яка належала ОСОБА_2 , після смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 була продана його єдиним спадкоємцем - онуком ОСОБА_4 її батькові ОСОБА_5 на підставі письмової угоди купівлі - продажу 03.07.1987 року, укладеної у простій письмовій формі. За угодою продаж вказаної частини будинку вчинено за 3500 руб., які ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_5 . Угода та передача грошей засвідчена ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та головою квартального комітету №34 ОСОБА_8 . Угода була виконана фактично обома сторонами і з вказаного часу - з 03.07.1987 року - її батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_9 стали володільцями цієї частини та усього домоволодіння. Володіючи на праві приватної власності усім домоволодінням, батьки об`єднали обидві частини житлового будинку, обладнали його одним входом, користувалися та доглядали весь житловий будинок. Вона як дочка проживала та користувалася разом з батьками усім житловим будинком та зареєстрована за вказаною адресою з 30.06.1981 року. Жодних спорів з приводу придбання чи володіння їх сім`єю цією частиною домоволодіння за весь час з 03.07.1987 року і до тепер не малось. Її батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті усім домоволодінням, у тому числі, і вказаною його частиною, продовжували володіти його дружина ОСОБА_9 та вона - їх дочка ОСОБА_1 .. Її мати ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті матері вона як єдина спадкоємиця першої черги прийняла спадщину, у тому числі, частину домоволодіння, яка на праві приватної власності, хоча і зареєстрована за ОСОБА_2 , належала її батькам. Прийняте нею спадкове майно, зокрема, складалося з усього домоволодіння АДРЕСА_1 . Перша частина домоволодіння належала її батькам, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 18.07.1962 року нотаріусом Третьої державної нотаріальної контори, та укладеного батьком ОСОБА_5 з продавцем - ОСОБА_3 21.07.1962р. частина домоволодіння АДРЕСА_2 зареєстрована в КП «Дніпропетроське бюро технічної інвентаризації» на праві приватної власності за ОСОБА_5 . Друга частина домоволодіння належала її батькам, як нажита за час шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного батьком ОСОБА_5 . 03.07.1987 року з ОСОБА_4 - онуком та єдиним спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . На зазначену першу частину домоволодіння 08.09.2023 року після смерті матері державним нотаріусом Другої дніпровської державної нотаріальної контори їй видано свідоцтво про право на спадщину за законом із реєстрацією її права приватної власності в Державному реєстрі речових прав, на другу частину домоволодіння нотаріус не може видати таке свідоцтво, оскільки право приватної власності її батьків на цю частину не оформлено та не зареєстровано належним чином. Спору про право зазначеною частиною домоволодіння немає, однак ухвалення судового рішення за цією заявою є єдиною можливістю як для реалізації її спадкових прав, так і для ефективного способу судового захисту її майнових прав. Титульний власник іншої половини домоволодіння ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його дружина ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , їх єдина дочка ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , єдиний син ОСОБА_1 та єдиний онук ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 . Будучи єдиним спадкоємцем після смерті бабусі ОСОБА_11 , ОСОБА_4 фактично прийняв спадщину, і хоча, і не оформив її та не мав правовстановлюючого документу, проте розпорядився нею 03.07.1987року на користь її батька ОСОБА_5 .. Просила встановити факт володіння її батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_9 на праві приватної власності частиною домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі укладеної 03.07.1987 року ОСОБА_5 з ОСОБА_4 угоди його купівлі - продажу. Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2024 року заяву залишено без розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. З посиланням на доводи, аналогічні доводам заяви, зазначає, що з наявних в матеріалах документів вбачається, що вона є спадкоємцем після смерті її батьків на домоволодіння АДРЕСА_1 , які протягом тривалого часу проживати в ньому та поліпшували його стан. Однак, Другою дніпровською державної нотаріальною конторою їй видано свідоцтво про право на спадщину за законом із реєстрацією її права приватної власності в Державному реєстрі речових прав тільки на частину домоволодіння, оскільки на іншу частину право власності її батьків не оформлено та не зареєстровано належним чином. Зокрема договір купівлі-продажу, який укладений між її батьком та єдиним спадкоємцем цієї частини домоволодіння - онуком ОСОБА_2 , був укладений у простій письмовій формі за присутності свідків та не зареєстрований у встановленому законом порядку. Тому вважає, що відсутній спір про право на спадщину у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті її батьків, оскільки родичі продавця не претендують на вказану частину будинку, а територіальна громада не має на його ніяких прав, оскільки спадщина не визнавалась відумерлою. Вона та її сім`я протягом тривалого часу (37 років) користується другою частиною домоволодіння, доглядає та підтримує його у належному господарському стані, а тому рада не має підстав для претензій на таке майно. Крім того вважає, що суд першої інстанції неправильно залучив Дніпровську міську раду, як заінтересовану особу та процесуально змусив її надати письмові заперечення на заяву ОСОБА_1 та визнав явку представника ради обов`язковою. При цьому вважає, що постійні неявки представника Дніпровської міської ради у судові засідання є свідченням відсутності інтересу до частини домоволодіння, а отже і відсутність спору. Також у порушення вимог процесуального права не були допитані свідки, клопотання про допит яких ОСОБА_1 надавала разом із заявою про встановлення факту. Зазначала, що будь-яких обмежень щодо неможливості розгляду в порядку окремого провадження справи про встановлення факту володіння будинком на праві власності, якщо він зареєстрований за іншою особою, законодавство не містить. А висновок суду про неможливість розгляду справи в порядку окремого провадження із посиланням на інших спадкоємців є необґрунтованим, оскільки їх наявність в рамках розгляду справи не встановлена, а отже і не має спору про право. В судове засідання з`явилась ОСОБА_1 та представник Дніпровської міської ради -Кузюр О.О.. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту володіння частиною домоволодіння АДРЕСА_1 на праві приватної власності, який залишився після смерті батька ОСОБА_5 .. Заявниці, відповідно до змісту заяви нотаріусом було пояснено, що неможливо видати свідоцтво про право на спадщину за законом на частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що належала померлому ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю права власності батьків заявниці на дану частину домоволодіння, не оформлено та не зареєстровано відповідно до норм законодавства. Залишаючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що вбачається спір про право, оскільки на спадщину також можуть мати права інші спадкоємці, а в разі їх відсутності орган місцевого самоврядування. Із такими висновками суду можливо погодитися з огляду на наступне. Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних цивільних прав фізичних осіб. Проте, не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з існуванням потреби вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Частиною четвертою статті 315 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян. Факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документа про право власності та про те, що на підставі цього документа жилий будинок належав йому на праві власності. Заяви про встановлення факту володіння будинком на праві власності не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, якщо будівництво не було закінчено і будинок не був прийнятий в експлуатацію або його збудовано самовільно чи зареєстровано за іншою особою. Звернувшись до суду із заявою про встановлення факту володіння її батьками на праві приватної власності частиною домоволодіння, яким користувались її батьки, ОСОБА_1 зазначала, що не може оформити право власності на себе у порядку спадкування у зв`язку із відсутністю у її батька належним чином оформлених правовстановлюючих документів, будинок зареєстровано за іншою особою. За змістом ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно залучив до участі у справі Дніпровську міську раду. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність спору та неможливість розгляду заяви в порядку окремого провадження, що зумовлює залишення заяви без розгляду. Згідно з ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Спір про право це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права. У постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. З огляду на наявні у матеріалах справи документи та доводи, на які посилається ОСОБА_1 , підставою звернення до суду стала неможливість оформлення права власності у порядку спадкування на частину домоволодіння, якою користувався її батько без належним чином оформлених правовстановлюючих документів та власником якої значиться третя особа, яка померла, а отже можуть вплинути на спадкові права інших осіб. Виходячи з наведених норм вбачається, що факт володіння частиною будинку на праві власності не може бути встановлений в окремому порядку та підлягає розгляду в порядку позовного провадження. У заяві ОСОБА_1 йдеться про встановлення юридичного факту, який пов`язується з наступним вирішенням спору про право наявність права власності, оскільки факту відсутності інших спадкоємців не доведено, а судове рішення відповідно до положень ст.81 ЦПК України не може ґрунтуватись на припущеннях. Щодо порушень процесуального права, на які вказує апелянт, то вони у розумінні положень ст.376 ЦПК України не є обов`язковою підставою для скасування правильного по суті судового рішення суду першої інстанції Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційних скарг і скасування судових рішень з ухваленням нових немає. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Керуючись ст. ст. 368, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 березня 2024 року. Судді: