Постанова 4851 № 520/298/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2021 р. Справа № 520/298/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2020, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, по справі № 520/298/20 за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Харківській області, пенсійний орган, відповідач), в якому просила суд визнати бездіяльність відповідача щодо непоновлення пенсії ОСОБА_1 - протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладене в протоколі відповідача від 23.10.2019 року та зобов`язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вчинити певні дії провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. В обґрунтування позову зазначено, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.10.2019 року про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , мотивоване ненаданням оригіналу документу, що засвідчує особу та її місце проживання (паспорту), є незаконним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 року у справі № 520/298/20 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов.) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, через свого представника, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на помилковість висновків суду та порушення норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 року у справі №520/298/20 та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, вказуючи, що у відповідача були відсутні підстави призначати позивачу пенсію на підставі наданих його представником до пенсійного органу документів. Пояснив, що подана до відповідача заява про призначення пенсії від 08.09.2019 року була посвідчена нотаріально та легалізована печаткою апостиль, особа позивача в момент підписання його заяви в Ізраїлі була верифікована ізраїльським нотаріусом на підставі ізраїльського посвідчення особи. Вказує, що разом з вказаною заявою до пенсійного органу було надано необхідні для призначення виплати пенсії оригінали документів, однак, у призначенні пенсії їй було відмовлено з огляду на ненадання оригіналів документів, що підтверджують належність позивача до громадянства України, які підтверджують особу позивача, місце проживання та вік, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що подання паспорту громадянина України є обов`язковою умовою для призначення пенсії, оскільки право особи на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист є його конституційним правом та відсутні чинні положення пенсійного законодавства, які б забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон. Крім того, паспорт громадянина України був вилучений у нього в момент його виїзду на постійне місце проживання за кордон. Додатково зазначив, що факт належності позивача до громадянства України підтверджується наявною в матеріалах справи копією листа Управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 29.10.2019. З посиланням на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 18.09.2018 року у справі №199/5647/17, відповідно до якої право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні та держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами, при цьому документом, що посвідчує його особу є посвідчення особи, яке було пред`явлено нотаріусу в Ізраїлі для оформлення довіреності на його представника, який і встановив особу позивача. З огляду на викладене, враховуючи неправомірність дій Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області у спірних правовідносинах, вважає, що відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії та вказує, що нарахована йому пенсія має бути виплачена із проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів. У зв`язку з чим, посилаючись на ст.ст. 46, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 13, 17, 159, 293, 317 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 2, 24, 26, 56 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування ст. 8 Закону України Про звернення громадян, ст. 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів, рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року у справі № 25-рн/2009, ст.ст. 2, 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, ст.ст. 22, 25 Декларації прав людини 1948 року, ст.ст. 1, 14 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ст.ст. 2, 3 Протоколу №4 Конвенції, ратифікованої Україною 11.09.1997, вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, а позовні вимоги - задовольнити. Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначив, що рішенням комісії з розгляду спірних питань, які виникають під час призначення (перерахунку) пенсій та виплати пенсій відділу з питань перерахунків пенсій № 27 було відмовлено позивачу в поновленні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», оскільки заява та документи для поновлення виплати їй пенсії подані з порушенням чинного законодавства України. Щодо вимог позивача зобов`язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року, посилаючись на приписи ч.1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якими передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, стверджує про відсутність підстав для задоволення вимог в цій частині, оскільки днем звернення позивача за довіреністю є день прийняття заяви про поновлення виплати пенсії з усіма необхідними документами, а саме 15.10.2019. Вимоги позивача про поновлення та виплату пенсії за віком з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів відповідач вважає передчасними, оскільки перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 здійснено не було, а в силу положень ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація повинна виплачуватися лише у випадку нарахування пенсії і подальшої затримки в її виплаті. Крім того, доказів того, що відповідач в разі проведення перерахунку пенсії позивача не здійснить її індексації позивачем не надано. Також звертає увагу суду, що позивачем було пропущено шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ч.2 ст. 122 КАС України, оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду в січні 2020 року, а в позові просить зобов`язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року, при цьому жодної причини пропуску такого строку не вказує. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по досягненню пенсійного віку та наявності 39 років страхового стажу, призначена пенсія за віком. Також судом встановлено, що 24.11.1998 року позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, в зв`язку із чим виплату пенсії було припинено з 1999 року. 11.10.2019 представник позивачки, діючи на підставі нотаріальної довіреності, звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою щодо поновлення пенсії за віком, з дати припинення, як не працюючому пенсіонеру, з врахуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України. До заяви представником позивача долучено копії документів: - копія довіреності представників від 08.09.2019 на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ТОВ "В. Меламед Юридичний офіс (Ізраїль-Україна); - копія ізраїльського посвідчення особи ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , виданого відділенням МВС в м. Рехвот 07.12.1998 року; - апостильована особиста заява про поновлення пенсії ОСОБА_1 ; - реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 (оригінал); - копія трудової книжки ОСОБА_1 ; - копія свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; - копія свідоцтва про зміну імені ОСОБА_1 . Протоколом про розгляд спірних питань, які виникають під час призначення (перерахунку та виплати пенсії) від 23.10.2019 було відмовлено ОСОБА_1 в поновленні пенсії за віком, у зв`язку із ненаданням оригіналу документів, що підтверджує її належність до громадянства України, засвідчує особу, місце проживання та вік (паспорт), відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Не погодившись із зазначеною відмовою пенсійного органу позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, оскільки позивачкою при звернення до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії порушено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в частині ненадання до пенсійного органу оригіналів документів, що засвідчують особу та місце її проживання. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Згідно із положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до статті 7 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. З огляду на наведені норми слід дійти висновку, що за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, якою, зокрема, передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. За визначенням абзацу 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління ПФУ 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1). Пунктом 1.1 Порядку №22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). Як вбачається з матеріалів справи, заяву від 08.09.2019 року про призначення пенсії подано уповноваженим представником позивача. Пунктом 2.1 Порядку №22-1 встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначенні пенсії, до яких віднесено : - документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; - документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, - для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 1 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення); у разі якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року (додаток 1). - документи про місце проживання (реєстрації) особи, та інші. За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування (пункт 2.22 Порядку №22-1). Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію. (пункт 2.23 Порядку №22-1). Згідно з пунктом 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік. З аналізу наведених норм слідує, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи,, зокрема, такі, що засвідчують особу та її місце проживання (паспорт), подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, представником позивача до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення позивачу пенсії за віком, не було надано ані копії паспорту громадянина України, ані паспорту громадянина України для виїзду за кордон, ані довідки відповідного органу з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недотримання позивачем положень п.2.9, 2.22 Порядку № 22-1 при подачі документів для призначення пенсії за віком. Таким чином, позивачем при зверненні про призначення пенсії не надано належного документу до відповідача, який би посвідчував його особу та місце проживання. Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що судом першої інстанції не було поставлено під сумнів громадянство позивача, а тому посилання апелянта на неправомірність висновків суду в цій частині є безпідставним. У рішенні суду першої інстанції було зазначено про те, що надане позивачем посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане органом МВС в м. Рехевот від 07.12.1998, не відповідає положенням п.п. 2.9, 2.22 Порядку №22-1. Посилання апелянта на відсутність доказів скасування громадянства України, колегія суддів відхиляє, оскільки в даному випадку спірним є підтвердження особи позивача при зверненні із заявою про призначення пенсії, а не наявність або відсутність у позивача громадянства України. З приводу доводів апелянта про те, що посвідчення особи, видане позивачу Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль є належним документом, що посвідчує його особу, колегія суддів зазначає наступне. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 13 Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, відносяться паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 вказаного Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист. З наведеного переліку документів, що посвідчують особу вбачається, що останній не містить такого виду документу як посвідчення особи, видане компетентним органом іншої держави. У зв`язку з чим доводи позивача про надання представником заявника до пенсійного органу достовірного документу, що посвідчує особу заявника є необґрунтованими. Щодо посилань апелянта на те, що всі подані до відповідача документи були засвідчені нотаріусом в державі Ізраїль, підпис та повноваження якого у свою чергу підтверджено печаткою апостиль, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном повинні прийматися нотаріусами за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Існує два способи засвідчення: консульська легалізація та проставлення апостиля. Легалізація документів та/або проставлення апостиля - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ. Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10.01.2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» та вступила в силу в Україні в 2003 році. Згідно ст. 1 Гаазької конвенції ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів. Отже, у силу приписів пункту «d» частини 2 статті 1 Гаазької конвенції довіреність, видана особою приватного права, є офіційним документом та на неї поширюються вимоги цієї конвенції. Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції. Відповідно до статті 4 Конвенції передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Ізраїлі та звільнення його від процедури консульської легалізації, він повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем. При цьому, у розумінні Закону України «Про нотаріат» нотаріус, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім`я, однак вказане положення Закону розповсюджується виключно на нотаріальні дії, вчинені нотаріусами та посадовими особами, які вчиняють такі дії на території України, та відповідно не можуть регулювати порядок вчинення нотаріальних дій відповідними особами інших держав (в даному випадку держави Ізраїль). Колегія суддів зазначає, що наявність на довіреності апостилю свідчить про оформлення довіреності належним чином, а апостиль на копіях документів свідчить про їх нотаріальне завірення, однак не спростовує факту ненадання позивачем документу, що встановлює особу заявника, як це передбачено Порядком № 22-1. Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апелянта про те, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом та відсутні чинні положення пенсійного законодавства, які б забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон, оскільки в даному випадку позивач не позбавлений права на призначення йому пенсії за віком та права повторно звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії з наданням відповідних підтверджуючих документів. Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №723/2676/14-а висловлена правова позиція, відповідно до якої призначення пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з встановленням особи, що звернулася за призначенням пенсії, та наявність визначеного переліку документів. Зазначена позиція Верховного Суду в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Доводи відповідача про пропуск позивачем строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Колегія суддів зазначає, що пенсія призначається конкретній особі та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни. У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів. Таким чином, у разі, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 30.07.2020 по справі № 461/5775/16-а. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не дотримано норм Порядку № 22-1 щодо подання необхідних документів для призначення пенсії, а саме документу, що посвідчує особу та місце проживання. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що колегія суддів не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ч. 4 ст. 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 по справі № 520/298/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій