Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/4778/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2020 р. Справа № 520/4778/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Катунова В.В. , Кононенко З.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, по справі № 520/4778/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Харківській області, пенсійний орган, відповідач), в якому просив суд зобов`язати призначити та виплачувати пенсію за віком з 04.01.2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2019, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 04.01.2018 про призначення пенсії з прийняттям рішення в порядку частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак, на виконання вказаного рішення суду, відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії, з підстав ненадання позивачем документу на підтвердження реєстрації на території України за місцезнаходженням відповідача, вказавши при цьому, що документ, що посвідчує особу позивача не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії. Вважаючи таку відмову незаконною, позивач звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 року у справі № 520/4778/2020 адміністративний позов залишено без задоволення. Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на помилковість висновків суду та порушення норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 року у справі №520/4778/2020 та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, вказуючи, що у відповідача були відсутні підстави призначати позивачу пенсію на підставі наданих його представником до пенсійного органу документів. Пояснив, що подана до відповідача заява про призначення пенсії від 04.01.2018 року була посвідчена нотаріально та легалізована печаткою апостиль, особа позивача в момент підписання його заяви в Ізраїлі була верифікована ізраїльським нотаріусом на підставі ізраїльського посвідчення особи. Вказує, що разом з вказаною заявою до пенсійного органу було надано необхідні для призначення виплати пенсії оригінали документів, однак, у призначенні пенсії йому було відмовлено з огляду на ненадання, визначених п.2.9 Порядку № 22-1 оригіналів документів, які підтверджують особу позивача. Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що подання паспорту громадянина України є обов`язковою умовою для призначення пенсії, оскільки право особи на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист є його конституційним правом та відсутні чинні положення пенсійного законодавства, які б забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон. Крім того, паспорт громадянина України був вилучений у нього в момент його виїзду на постійне місце проживання за кордон. Додатково зазначив, що факт належності позивача до громадянства України підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листів Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 06.03.2017 та Міністерства закордонних справ України від 14.07.2020. З посиланням на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 18.09.2018 року у справі №199/5647/17, відповідно до якої право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні та держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами, при цьому документом, що посвідчує його особу є посвідчення особи, яке було пред`явлено нотаріусу в Ізраїлі для оформлення довіреності на його представника, який і встановив особу позивача. З огляду на викладене, враховуючи неправомірність дій Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області у спірних правовідносинах, вважає, що відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії та вказує, що нарахована йому пенсія має бути виплачена із проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів. У зв`язку з чим, посилаючись на ст.ст. 46, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 13, 17, 159, 293, 317 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 2, 24, 26, 56 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування ст. 8 Закону України Про звернення громадян, ст. 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів, рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року у справі № 25-рн/2009, ст.ст. 2, 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, ст.ст. 22, 25 Декларації прав людини 1948 року, ст.ст. 1, 14 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ст.ст. 2, 3 Протоколу №4 Конвенції, ратифікованої Україною 11.09.1997, вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, а позовні вимоги - задовольнити. Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на необгрунтованість апеляційної скарги з огляду на відсутність підстав для призначення позивачу пенсії з 04.01.2018 року, а також тотожність позовних вимог із вимогами по справі №520/11085/19, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 30.08.2016 року позивач через свого представника звернувся до уповноваженого УПФУ з приводу призначення пенсії за віком, однак рішенням УПФУ в Московському районі м. Харкова у формі протоколу від 06.09.2016 року у призначенні пенсії було відмовлено. Не погодившись з відмовою пенсійного органу призначити пенсію ОСОБА_1 оскаржив її до суду в межах справи №643/3377/17. Постановою Московського районного суду м. Харкова від 11.04.2017 року по справі №643/3377/17 позов ОСОБА_1 , в якому останній просив зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова призначити позивачу виплату пенсії за віком з 30.08.2016 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, залишено без задоволення. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Московського районного суду м. Харкова від 11.04.2017р. по справі № 643/3377/17 залишено без задоволення. Постанову Московського районного суду м. Харкова від 11.04.2017р. по справі № 643/3377/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, про зобов`язання вчинити певні дії залишено без змін (а.с.59-63). 04.12.2017 позивач в особі представника звернувся до УПФУ в Московському районі м.Харкова з приводу призначення пенсії за віком із заявою довільної форми та 04.01.2018 р. додав до звернення додаткові документи, зокрема, копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Протоколом комісії УПФУ в Московському районі м.Харкова від 12.01.2018 у призначенні пенсії позивачу відмовлено (а.с.74-75). Не погодившись із зазначеною відмовою пенсійного органу позивач звернувся до суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 року в задоволенні позовної заяви відмовлено. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 року по справі № 2040/6650/18 - скасовано. Прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.01.2018 року про призначення пенсії. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.78-80). 26.02.2019 року протоколом Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова у задоволенні заяви позивача про призначення пенсії відмовлено. Фактичними підставами для відмови слугували висновки владного суб`єкта про відсутність у заявника оригіналу документа про особу та належність до громадянства України (подано копію паспорту з закінченим строком дії), а також відсутність оригіналу трудової книжки (а.с.86-87). Не погодившись із відмовою у призначення пенсії, оформленою рішенням у вигляді протоколу від 26.02.2019 р., позивач звернувся до суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 у справі 520/11085/19 позов залишено без задоволення. Суд вийшов за межі позову. Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду у Московському районі м. Харкова з приводу неприйняття за зверненням ОСОБА_1 від 04.01.2018 року рішення у порядку частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.01.2018 р. про призначення пенсії з прийняттям рішення у порядку частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 27.01.2020 року рішенням пенсійного органу від № 969 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування згідно заяви від 04.01.2018 року (а.с. 90-91). Не погодившись з вказаним рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, оскільки при подачі документів про призначення пенсії позивачем не додано чинного документу, який посвідчує особу, що є порушенням вимог п.2.9, 2.22 Порядку №22-1. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Згідно із положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до статті 7 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. З огляду на наведені норми слід дійти висновку, що за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, якою, зокрема, передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. За визначенням абзацу 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління ПФУ 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1). Пунктом 1.1 Порядку №22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). Як вбачається з матеріалів справи, заяву від 04.01.2018 року про призначення пенсії подано уповноваженим представником позивача. При цьому разом з заявою серед іншого було надано копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 26.01.2006 року, термін його дії сплив 26.01.2016 року. Пунктом 2.1 Порядку №22-1 встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначенні пенсії, до яких віднесено : - документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; - документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, - для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 1 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення); у разі якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року (додаток 1). - документи про місце проживання (реєстрації) особи, та інші. За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування (пункт 2.22 Порядку №22-1). Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію. (пункт 2.23 Порядку №22-1). Згідно з пунктом 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік. Однак, надана представником позивача до УПФУ в Московському районі м.Харкова із заявою про призначення позивачу пенсії за віком, копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 26.01.2006 року свідчила про те, що термін дії паспорту сплив 26.01.2016 року. Згідно з абз. 1 п. 1 розділу V «Перехідні положення» Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов`язковій заміні. Підпунктом 2 п. 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 № 152, паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі закінчення строку його дії або прийняття рішення про його обмін до закінчення строку його дії. Доказів продовження строку дії паспорту для виїзду за кордон, звернення позивачем до відповідної закордонної дипломатичної установи України матеріали справи не містять, а позивачем або уповноваженим представником до суду не надано. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не дотримано положень п.2.9, 2.22 Порядку № 22-1 при подачі документів для призначення пенсії за віком, оскільки, на момент подання заяви про призначення пенсії сплинув строк дії паспорту для виїзду за кордон. Таким чином, позивачем при зверненні про призначення пенсії не надано належного документу до відповідача, який би посвідчував його особу, оскільки надана позивачем нотаріально засвідчена копія паспорту громадянина для виїзду за кордон не може бути належним документом, з огляду на втрату паспортом чинності 26.01.2016 року. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 21.12.2019 року у справі № 663/574/17, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що судом першої інстанції не було поставлено під сумнів громадянство позивача, а тому посилання апелянта на неправомірність висновків суду в цій частині є безпідставним. У рішенні суду першої інстанції було зазначено про те, що позивачем подано паспорт для виїзду за кордон, строк якого сплинув, що унеможливлює належне засвідчення особи та вказано, що обов`язковою умовою для призначення пенсії є наявність чинного документу, що посвідчує особу, а не наявність саме паспорту громадянина України. Доводи апеляційної скарги про те, що судовим рішенням по справі №2040/6650/18 було встановлено, що позивач є громадянином України, не спростовують його обов`язку у спірних відносинах надати при зверненні за призначенням пенсії документ, що посвідчує особу. Посилання апелянта на відсутність доказів скасування громадянства України, колегія суддів відхиляє, оскільки в даному випадку спірним є підтвердження особи позивача при зверненні із заявою про призначення пенсії, а не наявність або відсутність у позивача громадянства України. З приводу доводів апелянта про те, що посвідчення особи, видане позивачу Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль є належним документом, що посвідчує його особу, колегія суддів зазначає наступне. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 13 Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, відносяться паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 вказаного Закону до документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, належать посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист. З наведеного переліку документів, що посвідчують особу вбачається, що останній не містить такого виду документу як посвідчення особи, видане компетентним органом іншої держави. У зв`язку з чим доводи позивача про надання представником заявника до пенсійного органу достовірного документу, що посвідчує особу заявника є необгрунтованими. Щодо посилань апелянта на те, що всі подані до відповідача документи були засвідчені нотаріусом в державі Ізраїль, підпис та повноваження якого у свою чергу підтверджено печаткою апостиль, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном повинні прийматися нотаріусами за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Існує два способи засвідчення: консульська легалізація та проставлення апостиля. Легалізація документів та/або проставлення апостиля - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ. Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10.01.2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» та вступила в силу в Україні в 2003 році. Згідно ст. 1 Гаазької конвенції ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів. Отже, у силу приписів пункту «d» частини 2 статті 1 Гаазької конвенції довіреність, видана особою приватного права, є офіційним документом та на неї поширюються вимоги цієї конвенції. Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції. Відповідно до статті 4 Конвенції передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції. Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Ізраїлі та звільнення його від процедури консульської легалізації, він повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем. При цьому, у розумінні Закону України «Про нотаріат» нотаріус, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім`я, однак вказане положення Закону розповсюджується виключно на нотаріальні дії, вчинені нотаріусами та посадовими особами, які вчиняють такі дії на території України, та відповідно не можуть регулювати порядок вчинення нотаріальних дій відповідними особами інших держав (в даному випадку держави Ізраїль). Колегія суддів зазначає, що наявність на довіреності апостилю свідчить про оформлення довіреності належним чином, а апостиль на копіях документів свідчить про їх нотаріальне завірення, однак не спростовує факту ненадання позивачем документу, що встановлює особу заявника, як це передбачено Порядком № 22-1. Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апелянта про те, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом та відсутні чинні положення пенсійного законодавства, які б забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон, оскільки в даному випадку позивач не позбавлений права на призначення йому пенсії за віком та права повторно звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії з наданням відповідних підтверджуючих документів. Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №723/2676/14-а висловлена правова позиція, відповідно до якої призначення пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з встановленням особи, що звернулася за призначенням пенсії, та наявність визначеного переліку документів. Зазначена позиція Верховного Суду в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Посилання пенсійного органу на тотожність даних позовних вимог із вимогами по справі №520/11085/19, колегія суддів відхиляє, оскільки підставою для звернення позивача до суду по справі №520/11085/19 слугувала відмова пенсійного органу у призначенні позивачу пенсії від 26.02.2019 року, а у спірних відносинах - нове рішення пенсійного органу від 27.01.2020 року № 969, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування згідно заяви від 04.01.2018 року. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не дотримано норм Порядку № 22-1 щодо подання необхідних документів для призначення пенсії, а саме документу, що посвідчує особу. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що колегія суддів не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ч. 4 ст. 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 по справі № 520/4778/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов З.О. Кононенко