Постанова 4851 № 520/28043/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2026 р. Справа № 520/28043/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 року (ухвалене суддею Ніколаєва О.В.) в справі № 520/28043/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.05.2024 р. №204450016181 про відмову позивачці в поновленні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву позивачці про поновлення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату пенсії позивачці з моменту припинення її нарахування та виплати, а також сплатити заборгованість, яка виникла з часу припинення нарахування та виплати пенсії. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирський області від 09.05.2024 р. №204450016181 про відмову ОСОБА_1 в поновленні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирський області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт вважає спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову в поновленні пенсії за віком правомірним та не підлягає скасуванню. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком по списку №2 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 01.09.1992 р. по 31.01.2006 р. З 01.02.2006 р. знята з обліку в зв`язку з вибуттям в м. Алушту. Паперову пенсійну справу ОСОБА_1 вислано за місцем вибуття. По 31.01.2014 р. отримувала пенсію за віком на території Автономної Республіки Крим - м. Алушта. Відповідно до Витягу з реєстру Височанської територіальної громади від 01.03.2025 р. з 27.04.2023 р. ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 р. в справі №520/28190/23, зокрема зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.06.2023 р. про призначення пенсії по інвалідності Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.05.2024 р. №204450016181 позивачці було повідомлено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано період роботи з 17.06.1991 р. по 01.04.1992 р. згідно трудової книжки б/н від 14.07.1961 р., оскільки виправлено дату наказу на прийняття та відсутній номер наказу на звільнення. До матеріалів пенсійної справи долучено Довідку МСЕК Серії МСЕ №046259 від 09.02.2005 р., що "видається інваліду", Виписка з акту(ів) огляду МСЕК відсутні. За даними реєстру застрахованих осіб періоди трудової діяльності відсутні. Страховий стаж особи становить: 19 років 00 місяців 00 днів. Інші документи передбачені пунктом 3 Порядку №637 та пунктами 2.2, 2.8 Порядку №22-1 відсутні. Особа матиме право на пенсійну виплату при наданні необхідних документів. Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 30 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивачка вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови в поновленні пенсії за віком, звернулась до суду з цим позовом. Задовольняючі частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішення пенсійного органу прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки відсутність паперової справи не є підставою для відмови в поновленні пенсії та з метою належного захисту прав позивачки, зобов`язав пенсійний орган повторно розглянути заяву позивачки про поновлення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в подальшому - Закон №1058-IV). Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Статтею 9 Закону №1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном; у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин"; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; в інших випадках, передбачених законом. З урахуванням наведеного, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом та припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону. Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону №1058-IV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. Відповідно до ст. 46 Закону №1058-IV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Судовим розглядом встановлено, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.05.2024 №204450016181 про відмову у поновленні позивачці пенсії за віком мотивована тим, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 17.06.1991 р. по 01.04.1992 р. згідно трудової книжки б/н від 14.07.1961 р., оскільки виправлено дату наказу на прийняття та відсутній номер наказу на звільнення. До матеріалів пенсійної справи долучено Довідку МСЕК Серії МСЕ №046259 від 09.02.2005 р., що "видається інваліду", Виписка з акту(ів) огляду МСЕК відсутні. За даними реєстру застрахованих осіб періоди трудової діяльності відсутні. Інші документи передбачені п. 3 Порядку №637 та п.п. 2.2, 2.8 Порядку №22-1 відсутні. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком з наступних підстав. Щодо не зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 17.06.1991 р. по 01.04.1992 р. згідно трудової книжки б/н від 14.07.1961 р., у зв`язку з виправленням дати наказу про прийняття та відсутність номеру наказу про звільнення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Судовим розглядом встановлено, що згідно записів №19-20 трудової книжки позивачки б/н від 14.07.1961 р. підтверджується, що з 17.06.1991 р. по 01.04.1992 р. позивачка працювала на посаді експедитором в НПП «Стройдартех». Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Суд апеляційної інстанції зазначає, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у первинних документах про її трудову діяльність, що таким чином не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. У цих спірних правовідносинах пенсійним органом не наведено обставин щодо здійснення ним заходів по встановленню інформації щодо спірного трудового періоду позивачки. Крім того, записи у трудові книжці у періоду роботи позивачки з 17.06.1991 р. по 01.04.1992 р. на посаді експедитор в НПП «Стройдартех» зроблено чітко з зазначенням наказів про прийняття та звільнення, не містить виправлень та засвідчено відповідними печатками підприємства, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем підтверджено факт перебування у трудових відносинах з 17.06.1991 р. по 01.04.1992 р. у НПП «Стройдартех», відтак, вищевказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки. Посилання відповідач на те, що органи Пенсійного фонду України позбавлені можливості здійснити до органів Пенсійного фонду російської федерації запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації не може слугувати підставою для відмови у поновленні виплати пенсії позивачці, оскільки пенсійним органом не підтверджено жодним доказом отримання позивачем пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Відповідно ч. 2 ст. 49 Закону №1058-IV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України визначає Закон України від 15.04.2014 р. №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в подальшому - Закон № 1207-VII). Згідно ч. 2 ст. 1 Закон № 1207-VII, Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року. Частинами 1-2 статті 4 Закону № 1207-VII передбачено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. За приписами ч. 1 ст. 5 Закону №1207-VІІ, Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. До основного напряму захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях відноситься захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини (п. 1 ч. 2 ст. 5 Закону №1207-VІІ). Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 1207-VII, у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна. Статтею 18 Закону № 1207-VII закріплено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону №1207-VІІ, для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 р. № 234 затверджено Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (в подальшому - Порядок №234, чинний на час прийняття спірного рішення). Відповідно до п.п. 3 та 4 Порядку № 234, особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон). Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Суд апеляційної інстанції зазначає, що позиція Пенсійного органу суперечить принципу верховенства права, оскільки витребування пенсійної справи позивача з органу Пенсійного фонду за попереднім місцем проживання (реєстрації) покладається саме на орган, що призначає (поновлює) пенсію, а позбавлення управління можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи не може слугувати підставою для відмови у поновленні пенсії. Право на поновлення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування пенсійної справи й отримання атестату про припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації. Така позиція узгоджується із висновками Верховному Суду, викладеними в постанові від 22.09.2021 р. в справі №308/3864/17, відповідно до яких відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення. Постановою правління Пенсійного фонду України від 20.04.2023 р. № 21-1 (яка набрала чинності 31.05.2023 р.) було внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (в подальшому - Порядок № 22-1). Пунктом 1.1 розділу І Порядку № 22-1 передбачено, що заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший; заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання; заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію). Перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії або поновлення виплати раніше призначеної пенсії, визначений у розділі II Порядку №22-1. Відповідно до п. 2.8, п. 2.9 Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Згідно із п. 2.9 Порядку №22-1, під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред`являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). Особи, які тимчасово проживають за кордоном, надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному пунктом 2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою. В заявах зазначається інформація про місце проживання, для підтвердження якої особа може надати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні. Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання. Відповідно до п.2.22 Порядку №21-1, для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні. Згідно із п. 2.23 Порядку №21-1, при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Пунктом 4.1 Порядку №22-1 визначено, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Судовим розглядом встановлено, позивачка є громадянкою України, не проживає на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, з 27.04.2023 р. фактичним місцем проживання/перебування ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , тому посилання в спірному рішенні, як підставу для відмови у поновленні нарахування та виплати позивачці пенсії по інвалідності відповідно п. 2.8 Порядку №22-1, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки п. 2.8 Порядку №22-1 визначає порядок поновлення виплат пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим, та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, який на позивачку не поширюється. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачка виконала усі умови, встановлені Порядком №22-1, та надала до пенсійного органу всі необхідні документи. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачка як громадянка України має право на отримання пенсії, призначеної їй відповідно до законодавства України, за місцем реєстрації фактичного проживання. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирський області від 09.05.2024 р. №204450016181 про відмову ОСОБА_1 в поновленні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирський області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 в справі № 520/28043/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич