Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/12357/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2026 р. Справа № 520/12357/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.11.25 по справі № 520/12357/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду звернулася позивач з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області(надалі також - відповідач, ГУПФУ в Житомирській області) , в якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 204150007321 від 02.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 29.07.1980 по 24.01.1983, з 22.05.1985 по 15.10.1985, з 12.06.1986 по 03.05.1990, з 05.04.1983 по 08.06.1983, з 28.06.1983 по 22.09.1984, з 17.03.1986 по 26.05.1986 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.01.1983, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.04.2025. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.25 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №204150007321 від 02.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 29.07.1980 по 24.01.1983, з 22.05.1985 по 15.10.1985, з 12.06.1986 по 03.05.1990, з 05.04.1983 по 08.06.1983, з 28.06.1983 по 22.09.1984, з 17.03.1986 по 26.05.1986 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.01.1983 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.04.2025. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Не погодившись з вказаним рішенням, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.25 у справі №520/12357/25 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 01.01.1983: - з 29.07.1980 по 24.01.1983, в російській федерації та з 22.05.1985 по 15.10.1985, з 12.06.1986 по 03.05.1990 в Республіці Узбекистан, оскільки відсутня інформація в заяві про неотримання пенсійних виплат за зазначені періоди; - з 05.04.1983 по 08.06.1983, оскільки виправлено номер, дату наказу на звільнення та неможливо ідентифікувати печатку організації на записі про звільнення; - з 28.06.1983 по 22.09.1984, неможливо ідентифікувати дату наказу на звільнення та не ідентифікується печатка організації; - з 17.03.1986 по 26.05.1986, оскільки виправлено дату запису на прийняття та неможливо ідентифікувати печатку організації на записі про звільнення. Таким чином, підтверджено належними документами страховий стаж 25 років 07 місяців 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, тому ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії. Позивач не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч.4 стаття 304 відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 25.04.2025 звернулася до територіального органу ПФУ за місцем реєстрації із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 02.05.2025, винесено рішення №204150007321 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 через відсутність необхідного страхового стажу - 32 роки. Відповідно до рішення про відмову у призначенні пенсії від 02.05.2025 №204150007321, страховий стаж ОСОБА_1 становить 25 років 07 місяців 26 днів. Не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 01.01.1983:- з 29.07.1980 по 24.01.1983, оскільки робота в російській федерації та з 22.05.1985 по 15.10.1985, з 12.06.1986 по 03.05.1990 в Республіці Узбекистан, оскільки відсутня інформація в заяві про неотримання пенсійних виплат за зазначені періоди; - з 05.04.1983 по 08.06.1983, оскільки виправлено номер, дату наказу на звільнення та неможливо ідентифікувати печатку організації на записі про звільнення; - з 28.06.1983 по 22.09.1984, неможливо ідентифікувати дату наказу на звільнення та не ідентифікується печатка організації; - з 17.03.1986 по 26.05.1986, оскільки виправлено дату запису на прийняття та неможливо ідентифікувати печатку організації на записі про звільнення. Позивач, не погодившись із вищевказаним рішенням, звернулася до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що належними та допустимими доказами, а саме трудовою книжкою позивача, підтверджується, що позивач має право на включення до страхового стажу періодів роботи з 29.07.1980 по 24.01.1983, з 22.05.1985 по 15.10.1985, з 12.06.1986 по 03.05.1990, з 05.04.1983 по 08.06.1983, з 28.06.1983 по 22.09.1984, з 17.03.1986 по 26.05.1986 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.01.1983. Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком. Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування /частина друга статті 24 Закону №1058-IV/. Згідно з частинами першою, другою статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. У силу абзацу другого частини четвертої статті 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. У разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Судовим розглядом встановлено, що предметом спору є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Тобто необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону № 1058 становить 32 роки. Пенсійний орган за заявою позивача про призначення пенсії за віком обчислив його страховий стаж тривалістю 25 років 07 місяців 26 днів та дійшов висновку, що цього стажу недостатньо для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком. При цьому відповідач при обчисленні стажу позивача не врахував окремі періоди, а саме: - з 29.07.1980 по 24.01.1983, оскільки робота в російській федерації та з 22.05.1985 по 15.10.1985, з 12.06.1986 по 03.05.1990 в Республіці Узбекистан, оскільки відсутня інформація в заяві про неотримання пенсійних виплат за зазначені періоди; - з 05.04.1983 по 08.06.1983, оскільки виправлено номер, дату наказу на звільнення та неможливо ідентифікувати печатку організації на записі про звільнення; - з 28.06.1983 по 22.09.1984, неможливо ідентифікувати дату наказу на звільнення та не ідентифікується печатка організації; - з 17.03.1986 по 26.05.1986, оскільки виправлено дату запису на прийняття та неможливо ідентифікувати печатку організації на записі про звільнення. Отже, оцінюючи доводи пенсійного органу щодо підстав неврахування окремих періодів при обчисленні страхового стажу позивача, колегія суддів виходить з такого. Щодо незарахування до стажу періоду з 29.07.1980 по 24.01.1983, в російській федерації та з 22.05.1985 по 15.10.1985, з 12.06.1986 по 03.05.1990 в Республіці Узбекистан, зазначив, що відсутня інформація в заяві про неотримання пенсійних виплат за зазначені періоди. Тобто, з матеріалів справи вбачається, що фактично позивачу було відмовлено в зарахуванні спірного періоду, оскільки позивачем не надавались відомості про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації та Республіки Узбекистан. Відповідно до частини 3 статті 44 Закону України № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. У контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів. У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача. Колегія суддів вказує, що пенсійний орган, аналізуючи надані особою документи, перш за все має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми, адже органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і необґрунтованих перешкод для реалізації особами їх прав. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17. А тому, сам лише факт не зазначення позивачем у заяві про призначення пенсії про неотримання пенсії на території російської федерації та в Республіці Узбекистан не є достатньою підставою для відмови у зарахуванні до його стажу періоду роботи з 29.07.1980 по 24.01.1983, з 22.05.1985 по 15.10.1985, з 12.06.1986 по 03.05.1990 р. При цьому суд також враховує, що матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про необхідність подання пенсійному органу заяви про неотримання пенсії на території російської федерації та в Республіці Узбекистан. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що трудова книжка позивачки містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про періоди роботи позивачки з 29.07.1980 по 24.01.1983, з 22.05.1985 по 15.10.1985, з 12.06.1986 по 03.05.1990 р., а тому дані періоди підлягають зарахуванню. Щодо зарахування до стажу періоду роботи з 05.04.1983 по 08.06.1983, з 28.06.1983 по 22.09.1984, з 17.03.1986 по 26.05.1986 суд виходить з такого. Згідно із п.п. 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р. № 162 (яка діяла на час заповнення трудової книжки позивачки), заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Обов`язок щодо заповнення трудової книжки покладався на керівника підприємства, установи організації, а не на працівника. Таким чином, певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 р. в справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 р. в справі №159/4315/16-а. Суд апеляційної інстанції вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв`язку з чим відповідачем протиправно не зараховані до трудового стажу період роботи позивачки з 05.04.1983 по 08.06.1983, з 28.06.1983 по 22.09.1984, з 17.03.1986 по 26.05.1986 до загального страхового стажу позивача, якій підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.01.1983 р. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). У постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі №826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. У постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №420/14943/21 зазначено, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 29.07.1980 по 24.01.1983, з 22.05.1985 по 15.10.1985, з 12.06.1986 по 03.05.1990, з 05.04.1983 по 08.06.1983, з 28.06.1983 по 22.09.1984, з 17.03.1986 по 26.05.1986 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.01.1983 та повторний розгляд заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.04.2025. Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 по справі № 520/12357/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко