Постанова 4855 № 826/6751/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6751/18 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), у якому просила про: - визнання дій Правобережного ОУ ПФУ щодо відмови у призначенні пенсії з 17.11.2017, - протиправними; - призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) з 17.11.2017. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2019 року позов задоволено частково. Визнано дії Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії з 17.11.2017, - протиправними. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з прийняттям відповідного рішення і з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позову було відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення від 07 листопада 2019 та прийняти нове, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що позивачка має право на призначення пенсії, і таке право не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. На думку апелянта, суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги, не в повній мірі захистив права позивача, що є порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Також, апелянт, зокрема, вказує на те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 17.11.2017 звернулась до відповідача із заявою, в якій просила призначити їй пенсію за віком. Крім того, позивачем було надано копію паспорта громадянина для виїзду за кордон, копію ідентифікаційного номера, копію трудової книжки та копію довіреності. На вказане звернення відповідачем направлено лист позивачу, в якому вказано, зокрема, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Разом з тим, позивачу рекомендовано звернутись на прийом до спеціаліста пенсійного органу особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, при собі мати такі документи, як паспорт, реєстраційний номер облікової картки (ідентифікаційний код), трудову книжку (завірену копію). Трактуючи таку відповідь пенсійного органу як відмову в призначенні пенсії, вважаючи свої права порушені, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. Частиною 5 ст. 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ 25 листопада 2005 року № 22-1 Пунктом 1 Порядку № 22-1 визначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління пенсійного фонду України у районі, місті, а також у місті та районі , що призначає пенсію за місцем проживання (реєстрації). Тобто, вказаним Порядком, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась із відповідною заявою, на якій проставлений особистий підпис позивача, достовірність якого сторонами по справі під сумнів не ставилася. За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок відповідача, щодо необхідності позивачу особисто звернутися з заявою про призначення пенсії. Відповідно до положень п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою . Згідно з п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі . Відповідно до положень п.4.3 Порядку№22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України . Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (п.4.7 Порядку № 22-1). Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства, яким врегульовано спірні відносини, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку №22-1. З наведених норм права слідує, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи визначені п. 2.1 Порядку, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Одночасно, орган, що призначає пенсію може здійснювати перевірку достовірності таких документів і зазначених у них відомостей, що узгоджується з пунктом 4.2 Порядку № 22-1. Разом з тим, згідно з абз. 1 п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» визначено, що документами, які підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 20.11.2012 р. документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України є: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів не може погодитись з доводами пенсійного органу, що позивач повинен надати документи, які підтверджують місце його реєстрації в України, оскільки виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа. Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно відхилено посилання відповідача на обов`язковість документів, які підтверджують місце реєстрації позивача в Україні. Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем фактично не приймалось рішення про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу, а у межах вимог Порядку № 22-1 здійснено розгляд питання прийняття поданих позивачем документів. За наслідком розгляду апеляційної скарги, суд констатує, що відповідач у своїх листах неправомірно не прийняв до розгляду подану позивачем заяву та додаткові документи до неї, та не прийняв рішення по суті заяви. Тобто, відповідач в межах його повноважень, зобов`язаний був розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, визначити їх на достатність або відсутність підстав для призначення пенсії. Доводи апелянта стосовно порушення судом першої інстанції норм матеріального права в частині неправильного трактування дискреційних повноважень пенсійного органу, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено статтею 245 КАС. При цьому, аналіз викладених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення. У випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення. Разом з тим, дійсно існують випадки, у яких суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень діяти певним чином, зокрема у випадку, коли останній вправі діяти на власний розсуд. Таким чином, колегія суддів зазначає, що дискреційними повноваженнями є такі, що передбачають право обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку, дійсно, суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов`язку та, відповідно, факт порушення прав позивача. Втручання суду в повноваження суб`єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Оскільки прийняття рішення про призначення пенсії є дискреційним обов`язком органів Пенсійного фонду, та враховуючи ту обставину, що відповідач фактично не прийняв рішення по суті розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком, суд позбавлений можливості встановити чи виконав позивач всі приписи законодавства для прийняття рішення про призначення такої пенсії. Правову позицію, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв`язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії висловлено також Верховним Судом у постанові від 7 березня 2018 року у справі № 233/2084/17. Разом з тим, приписи ч. 2 ст. 5 КАС України передбачають, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність у даному випадку для захисту прав позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з прийняттям відповідного рішення з урахуванням висновків суду. Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, врахував, що відповідачем фактично не приймалось рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, а у межах вимог Порядку №22-1 здійснено розгляд питання прийняття поданих документів. Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи те, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, дотримано норми матеріального та процесуального права, а зміна судового рішення в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії на визнання неправомірними дій відповідача щодо не розгляду заяви позивача по суті не призведе до відновлення порушеного права позивача, колегія суддів вважає, що таке рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя: Судді: