Постанова Житомирський апеляційний суд № 283/1862/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №283/1862/20 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О. Категорія 47 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Галацевич О.М., суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №283/1862/20 за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України та прокуратури Житомирської області про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Малинського районного суду Житомирської області, ухвалене 06 квітня 2021 року суддею Тимошенком А.О. у м. Малині, повний текст рішення складено 11 квітня 2021 року, в с т а н о в и в : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Житомирської області, у якому просив: стягнути з державного бюджету шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державного казначейства України на його користь в рахунок завданої моральної шкоди 500000 грн. В обґрунтування позову послався на те, що в період з 1982 по 1991 рік він без відповідної правової підстави перебував під кримінальним переслідуванням понад 100 місяців (8 років 4 місяці), у зв`язку з чим згідно ч.ч.2 та 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен день перебування під слідством та судом. Незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та пред`явленням обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 84, ст. 172 КК УРСР (1961 року), були зганьблені його честь і гідність, порушились нормальні життєві зв`язки, були утруднені спілкування і стосунки з оточуючими людьми. Його було виключено з членів КПРС, а це на той час свідчило про неможливість будь-якого кар`єрного росту. У зв`язку з засудженням його також було звільнено з роботи, і він змушений був піти на некваліфіковану низькооплачувану роботу. По вироку суду з нього були стягнені певні грошові суми, у зв`язку з чим його сім`я опинилася у складному матеріальному становищі. Понад 8 років 5 місяців йому довелося докладати додаткових зусиль для доведення своєї невинуватості та організації свого життя. Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 06 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог. Послався на неврахування судом ст.ст. 55, 56 Конституції УРСР, ст.ст. 440, 443 ЦК УРСР, Інструкції по застосуванню положення про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Послався на висновки Європейського суду з прав людини у справі «Ромашов проти України», згідно якого моральна шкода у даній категорії справ завдана самим фактом правопорушення. Також у своїх доводах послався на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №216/3521/16 від 01.09.2020, якою визначено, що згідно ст. ст. 16, 23 ЦК України та змісту права відшкодування моральної шкоди, компенсація повинна відбуватися у будь-якому випадку право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. У відзиві на апеляційну скаргу прокурор Житомирської обласної прокуратури просив залишити її без задоволення, посилаючись на її безпідставність. Зазначив, що згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.05.2020 у справі №336/2509/17, при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди необхідно з`ясувати, коли виникли правовідносини сторін та коли була завдана моральна шкода. На його думку, суд першої інстанції правильно вказав, що Закон 266/94 введений в дію постановою Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 01.12.1994 №267/94 діє з 17.01.1995. Крім того, згідно п. 2 вказаної постанови громадяни мають право на відшкодування шкоди відповідно до положень Закону 266/94, якщо умови, зазначені у частині першій статті першій цього закону, виникли після набрання ним чинності. Тому, вважає, що оскільки слідство відносно ОСОБА_1 здійснювалось до 10.01.1991, то останній не має права на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону 266/94. Крім того, чинне на той час законодавство України не передбачало відшкодування моральної шкоди. В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, прокурор не визнав. Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що вироком народного суду Малинського району Житомирської області від 09 лютого 1983 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 84 та ст. 172 КК УРСР до 2 років позбавлення волі з конфіскацією ј частини належного йому майна в дохід держави з позбавленням права займати посади майстра в будівельних організаціях строком на 3 роки. На підставі ст. 251 КК УРСР дане вважалось умовним з обов`язковим залученням ОСОБА_1 до праці (а.с. 6-8). Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Житомирського обласного суду від 14 березня 1983 року вищевказаний вирок залишений без змін (а.с. 12). Постановою президії Житомирського обласного суду від 15 квітня 1983 року вирок і ухвалу змінено. Призначено ОСОБА_1 покарання у виді 1 року виправних робіт без позбавлення волі з відрахуванням в дохід держави 20% від заробітку (а.с. 12). Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного суду УРСР від 15 листопада 1990 року протест заступника Прокурора УРСР задоволено. Вирок Малинського районного народного суду від 09 лютого 1983 року, ухвалу судової колегії в кримінальних справах Житомирського обласного суду від 14 березня 1983 року та постанову президії Житомирського обласного суду від 15 квітня 1983 року скасовано, а справу направлено на нове розслідування (а.с. 12-14). Після нового розслідування 10 січня 1991 року слідчий прокуратури Малинського району Житомирської області виніс постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за відсутністю складу злочину (а.с. 18-19), а 22 травня 1991 року постанову про відшкодування заподіяної матеріальної шкоди (а.с. 15-16). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що слідство відносно ОСОБА_1 здійснювалось до 10 січня 1991 року, тому він не має права на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", який був введений в дію постановою Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року № 267/94-ВР з 17.01.1995 та згідно п. 2 вказаної постанови розповсюджується на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності. Окрім того, суд зазначив, що у відповідності до указу Президії Верховної Ради СРСР «Про відшкодування збитків, заподіяних громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також посадовими особами при виконанні ними службових обов`язків» від 18 травня 1981 року № 4892-X, позивачу була відшкодована майнова шкода, проте цей Указ не передбачав виплату особі моральної шкоди за час перебування її під слідством чи судом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дослідив докази і надав їм належну оцінку. Доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вважає безпідставними з огляду на наступне. Нормами законодавства, які діяли на час спірних правовідносин, зокрема, ст.ст.440, 443 ЦК УРСР, не було передбачено відшкодування моральної шкоди. Зокрема за змістом ст. 443 ЦК УРСР шкода, заподіяна громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування взяття під варту як запобіжного заходу, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в порядку, встановленому законом. Такий порядок передбачала Інструкція по застосуванню Положення про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду від 02.03.1982, затверджена Міністерством юстиції СССР, Прокуратурою СССР і Міністерством фінансів СССР за погодженням з Верховним Судом СССР, Міністерством внутрішніх справ СССР і Комітетом державної безпеки СССР, яка діяла на час спірних правовідносин. Зазначена Інструкція також не містила положень, що передбачали відшкодування моральної шкоди, а лише положення, які передбачали відшкодування майнової шкоди (п.1 цієї Інструкції). Нормою ст. 440-1 ЦК УРСР, яка передбачала відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Кодекс було доповнено статтею згідно з Законом №3188-12 від 06.05.1993. Отже, враховуючи, що чинне на час спірних правовідносин законодавство, у тому числі норми ст.ст. 55, 56 Конституції УРСР, на які посилається ОСОБА_1 , не передбачало відшкодування моральної шкоди, підстави для відшкодування такої позивачеві відсутні. Судом апеляційної інстанції не приймаються посилання ОСОБА_1 на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16, та висновки Європейського суду з прав людини у справі «Ромашов проти України», оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від фактичних обставин справи, що переглядається. Інші наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування суд апеляційної інстанції не вбачає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Малинського районного суду Житомирської області від 06 квітня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 16 липня 2021 року.