Постанова Київський апеляційний суд № 757/8125/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/6134/2021 справа № 757/8125/20-ц П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 липня 2021 року Київський апеляційний суд в складі: Суддя - доповідач: Андрієнко А.М. Суддів: Соколової В.В. Поліщук Н.В. При секретарі Дроздовій Ж.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2020 року, постановлене суддею Вовком С.В. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Дельта Банк» , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» про визнання дій нечесною підприємницькою діяльністю, визнання кредитного договору недійсним, У С Т А Н О В И Л А : У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача АТ «Дельта Банк» про визнання дій відповідача нечесною підприємницькою практикою, визнання договору про споживчий кредит № 150101012834016 від 24.11.2010 року недійсним з моменту укладення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що, не дивлячись на те, що банком (в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT «Дельта Банк»), листом-вимогою вих. № 02.4.1/1912/18 від 19 листопада 2018 року припинено дію кредитного договору та визначена остаточна сума заборгованості в розмірі 347 615,65 грн., банк продовжує безпідставно нараховувати позивачу відсотки, щонайменше вже тричі збільшивши загальний розмір заборгованості. На переконання позивача, дії відповідача щодо ненадання інформації позивачу про дійсний розмір та період заборгованості, а також безпідставне неодноразове збільшення суми заборгованості за умови припинення дії кредитного договору з 19.11.2018 року не відповідає передбаченим частиною третьою статті 509 ЦК України та статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2020 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання дій нечесною підприємницькою діяльністю, визнання кредитного договору недійсним залишено без задоволення. Не погоджуючись з заочним рішенням суду, 10.02.2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про повне задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що оскаржуване рішення незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції не було досліджено обставини та обґрунтування позивача, зокрема вказує, що дії відповідача щодо ненадання інформації позивачеві про дійсний розмір та період заборгованості, а також безпідставне неодноразове збільшення суми заборгованості після припинення дії кредитного договору з 19.11.2018 року не відповідає ч. 3 ст. 509, ст. 627 ЦК України, що підтверджує, що дії відповідача є нечесною підприємницькою практикою, що є підставою для визнання правочину недійсним з моменту його вчинення. У суді апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, що викладені в ній. Представники правонаступника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не відповідають критеріям ознак нечесної підприємницької практики, визначеним ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», та відповідно не можуть слугувати підставою для визнання судом недійсним кредитного договору. Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 24 листопада 2010 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №150101012834016 у формі відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого позичальнику відкрито відновлювальну кредитну лінію та встановлено ліміт у розмірі 328 000,00 грн. з процентною ставкою 20,9% річних за користування кредитом строком до 24.11.2015 року, а позичальник зобов`язувався повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування отриманими кредитними коштами та комісію в порядку, розмірі та в строк, що передбачені Договором. 02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого АТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитними і пов`язаними з ними договорами, в тому числі право вимоги за кредитним договором укладеним між ПАТ «Астра банк» та ОСОБА_1 . На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте рішення від 02 березня 2015 року про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджена тимчасова адміністрація та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк». На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 2 жовтня 2015р. прийняте рішення № 181 «Про початок здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду Кадирова В.В., строком на 2 роки з 5 жовтня 2015р. до 4 жовтня 2017р. включно. Публікація відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відбулася 08.10.2015 в газеті «Голос України» №187 (6191). Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 20 лютого 2017р. №619, відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «ДЕЛЬТА Банк» на два роки до 04 жовтня 2019 року. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора АТ «ДЕЛЬТА БАНК» Кадирова Владислава Володимировича на два роки до 04 жовтня 2019 року. Згідно положень ч. 1 ст. 626, ст. 627 та ч. 1 ст. 638 Цивільного Кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільні в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити відсотки та інші платежі передбачені кредитним договором. Статтею 215 ЦК України передбачено, що правочин може бути визнаний судом недійсним лише з підстав, передбачених ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України. У відповідності до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману або є агресивним, не є вичерпним, однак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, а саме ненадання інформації позивачеві про дійсний розмір та період заборгованості, а також безпідставне неодноразове збільшення суми заборгованості після припинення дії кредитного договору, не відповідають критеріям ознак нечесної підприємницької практики, визначених ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», та відповідно не можуть слугувати підставою для визнання судом недійсним кредитного договору. Статтями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб`єктом господарювання інформації споживачеві послуг. У разі встановлення, що позичальнику не була надана повна та достовірна інформація про період та суму заборгованості, тобто дії, які не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», при відсутності достатніх даних для визнання решти умов і договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним у цілому. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц вказано, що "наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним". Нарахування відсотків після припинення договору є підставою для захисту позивача в інший спосіб, а не в спосіб визнання договору кредиту в цілому недійсним. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 14 липня 2021 року. Суддя - доповідач: Судді: