Постанова Київський апеляційний суд № 757/55836/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 757/55836/19-ц Головуючий у 1 інстанції: Ільєва Т.Г. провадження №22-ц/824/12829/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 28 жовтня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Судді-доповідача: Олійника В.І., суддів: Кулікової С.В., Желепи О.В., при секретарі: Спеней О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди, - в с т а н о в и в : У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що слідчим Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області - Перепилицею Х.В. здійснюється досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №120171400600000940 від 09.03.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України. Вказував, що 27 червня 2019 року слідчим Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області - Перепилицею Х.В. було винесено постанову про закриття кримінального провадження №120171400600000940 у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Враховуючи те, що позивач не погодився з вказаною постановою, оскільки, на думку останнього слідчим у кримінальному провадженні не було вчинено всіх процесуальних дій, оскаржив дану постанову до Залізничного районного суду Львівської області. Так, за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 суд скасував постанову та направив матеріали кримінального провадження до Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області для продовження досудового розслідування. Таким чином, на думку позивача, дії, вчиненні слідчим Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області - Перепилецею Х.В. , є протиправними та такими, що завдали позивачу моральну шкоду, яка полягає у нервовому стресі, переживаннях, порушенням сну, через бездіяльність слідчого Перепилиці Х.В., який виніс постанову про закриття кримінального провадження, яку було в подальшому скасовано. З врахуванням зазначеного, позивач просив суд стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на його користь моральну шкоду в розмірі 250 000 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити. Скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди в розумінні ст.1176 ТІК України, оскільки не підтверджує порушення прав позивача, тоді як, у ч.6 ст.1176 ЦПК України зазначено протилежне, а саме, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Вказував, що діями слідчого Пшенички А.М. йому було завдано значної моральної шкоди, яка полягає у нервовому стресі, переживаннях, порушення режиму сну, через повну бездіяльність слідчого, його умисел на закриття кримінального провадження за нібито відсутністю ознак кримінального правопорушення, що негативно вплинуло на звичний ритм мого життя. Зазначав, що судом не правильно застосовано норми матеріального права при ухваленні рішення, а саме, cт.cт.1173, 1174 ЦК України, п.2 ч.1 cт.2 Закону України «Про порядок відшкодуванняшкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» і вони мали б узгоджуватися з Постановою Верховного Суду України від25.07.2018 року у справі №638/6944/16-ц, де викладена правова позиція у подібних правовідносинах, відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України. Крім того, судом проігноровано постанову Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Просудову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог, оскільки позивачем не надано, а судом не отримано жодних переконливих доказів у їх підтвердження. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що слідчим Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області - Перепилицею Х.В. здійснюється досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №120171400600000940 від 09.03.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України. 27 червня 2019 року слідчим Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області - Перепилицею Х.В. було винесено постанову про закриття кримінального провадження №120171400600000940 у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Встановлено, що позивач не погодився з вказаною постановою, оскільки, на його думку, слідчим у кримінальному провадженні не було вчинено всіх процесуальних дій, оскаржив дану постанову та за результатами розгляду його скарги, суд скасував постанову та направив матеріали кримінального провадження до Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області для продовження досудового розслідування. За частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. З врахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. За статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Таким чином, як вірно зазначив суд, моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне -за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 25травня 2016 року у справі №6-440 цс16, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Тому судом вірно критично оцінено твердження позивача щодо незаконності дій слідчого Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області - Перепилиці Х.В. внаслідок скасування постанови про закриття кримінального провадження ухвалою суду, оскільки наведені обставини не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, та позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що дії слідчого щодо прийняття такої постанови визнано незаконними. Крім того, постанова про закриття кримінального провадження, розцінена позивачем, як незаконна дія, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю осіб, уповноважених на здійснення функцій органу досудового розслідування. Разом з тим, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди в розумінні ст.1176 ЦК України, оскільки не підтверджує порушення прав позивача. Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного суду, яка викладена в постанові від 04 липня 2018 року у справі №641/2328/17. Також, Пленумом Верховного Суду України у пункті 5 Постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Колегія суддів на підставі викладеного приходить до висновку, що позивачем не надано суду жодних належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів нервового стресу, переживань, порушення сну, а також не доведено причинно-наслідкового зв`язку між такими моральними стражданнями та постановленням слідчим Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області - Перепилицею Х.В. постанови про закриття провадження від 27.06.2019 року. З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо необхідності відмови у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог, оскільки позивачем не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів на їх підтвердження. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 29 жовтня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: