Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/854/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/854/21 пров. № А/857/9962/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М., за участю секретаря Герман О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року (ухвалене головуючим суддею Дору Ю.Ю. у м. Ужгород) у справі № 260/854/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 29950, 37 грн. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/371/20 від 29.04.2020, яке набрало законної сили 29.05.2020 Головним управлінням ПФУ в Закарпатській області здійснено перерахунок пенсії з 01.01.2018 у розмірі 86% грошового забезпечення, як при первинному призначенні. Розмір перерахованої пенсії (з урахуванням виплачених сум) за період з 29.05.2020 по 30.06.2020 склала 1650, 43 грн, однак різницю яка склала за період з 01.01.2018 року по 28.05.2020 у сумі 29950, 37 грн включено до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачена після виділення коштів УПФУ в межах наявних бюджетних призначень ПФУ на цю мету в порядку, затвердженому. Постановою КМУ від 22.08.2018 № 649. 01.02.2021 позивач повторно звернувся з заявою до державного виконавця відділ ПВР УЗПВР у Закарпатській області Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з пред`явленням до виконання виконавчий лист по справі 260/371/20. Однак, державним виконавцем винесено повторну постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП 64338851 від 24.02.2021 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Також зазначено виконавцем, що повернутий виконавчий документ на підставі ч. 1, 2 ст. 23, п. 20, 29, ст. 116 Бюджетного кодексу України. 23.02.2021 звернувся з заявою до Головного управління ПФУ в Закарпатській області щодо здійснення ОСОБА_1 виплату нарахованої до виплати пенсії на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/370/20 - різницю пенсії яка склала за період з 01.01.2018 по 28.05.2020 у сумі 29950, 37 грн оскільки Постанова КМУ від 22.08.2018 № 649 скасована Окружним адміністративним судом м. Києва. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 29950, 37грн. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку сторонами не заперечується та відповідно визнається відповідачем право позивача на отримання пенсії, проте відповідач посилається на відсутність порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду. Однак суд не прийняв до уваги вказані посилання відповідача, оскільки положеннями статей 9 та 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що вони жодним чином не ухиляються від виконання рішення суду, оскільки останнім вчиненні всі можливі й залежні від нього дії, спрямовані на таке виконання. Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що відповідно до рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/371/20 від 29.04.2020, яке набрало законної сили 29.05.2020р. Головним управлінням ПФУ в Закарпатській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 у розмірі 86% грошового забезпечення, як при первинному призначенні. Розмір перерахованої пенсії (з урахуванням виплачених сум) за період з 29.05.2020 по 30.06.2020 склала 1650,43 грн, однак різницю яка склала за період з 01.01.2018 по 28.05.2020 у сумі 29950,37 грн включено до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачена після виділення коштів УПФУ в межах наявних бюджетних призначень ПФУ на цю мету в порядку, затвердженому Постановою КМУ від 22.08.2018 №649. 01.02.2021 позивач повторно звернувся з заявою до державного виконавця відділ ПВР УЗПВР у Закарпатській області Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з пред`явленням до виконання виконавчий лист по справі 260/371/20. Однак, державним виконавцем винесено повторну постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП 64338851 від 24.02.2021 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Також зазначено виконавцем повернутий виконавчий документ на підставі ч. 1,2 ст. 23, п.20, 29, ст. 116 Бюджетного кодексу України. 23.02.2021 ОСОБА_1 звернувся з заявою до Головного управління ПФУ в Закарпатській області щодо здійснення позивачу виплати нарахованої до виплати пенсії на підставі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/370/20 - різницю пенсії яка склала за період з 01.01.2018 по 28.05.2020 у сумі 29950, 37 грн оскільки Постанова КМУ від 22.08.2018 № 649 скасована Окружним адміністративним судом м. Києва. 05.03.2021 року відповідач листом відмовив у здійсненні такої виплати, оскільки орган Пенсійного фонду України фінансують вказані види пенсійних виплат за рахунок коштів Державного бюджету, та посилається на ст. 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 116 Бюджетного кодексу України яким забороняється використання коштів ПФУ на цілі не передбачені цим Законом. Таким чином, зазначена сума боргу 29950, 37 грн буде виплачена після виділення коштів з Державного бюджету України. Позивач вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом. Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон України № 1058-IV). Частиною 3 ст. 4 Закону України № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Статтею 5 Закону України № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування. Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону України № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом. Тобто, як підкреслив Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 у справі № 243/5451/17, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Однак, як свідчить аналіз положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону. Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Таким чином, не виплачуючи позивачу пенсію в повному розмірі за попередній період за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право останнього на її отримання. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно до ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012). Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Крім цього, у Рішенні від 15.05.2019 №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006, заява № 30779/04). Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду. На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, безсумнівним є те, що судове рішення має бути виконано. Відповідно до рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/371/20 від 29.04.2020, яке набрало законної сили 29.05.2020. Головним управлінням ПФУ в Закарпатській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 у розмірі 86% грошового забезпечення, як при первинному призначенні. Розмір перерахованої пенсії (з урахуванням виплачених сум) за період з 29.05.2020 по 30.06.2020 склала 1650,43 грн, однак різницю яка склала за період з 01.01.2018 по 28.05.2020 у сумі 29950, 37 грн включено до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачена після виділення коштів УПФУ в межах наявних бюджетних призначень ПФУ на цю мету в порядку, затвердженому Постановою КМУ від 22.08.2018 №649. В даному випадку сторонами не заперечується та відповідно визнається відповідачем право позивача на отримання пенсії, проте відповідач посилається на відсутність порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду. Суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги такі посилання відповідача, оскільки положеннями статей 9 та 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Відтак, колегією суддів не встановлено правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам позивачу. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що невиплату пенсії в повному розмірі позивачу з 01.01.2018 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом України №1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним та про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої суми боргу за період з 01.01.2018 по 28.05.2020 у сумі 29950, 37 грн. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 260/854/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді В. З. Улицький Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 15 липня 2021 року