Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 308/4041/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 308/4041/20 пров. № А/857/8126/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З., а також сторін (їх представників): від позивача не з`явився; від відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Петюшки Романа Васильовича, діючого на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської обл. від 16.03.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Закарпатської обл. Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (суддя суду І інстанції: Данко В.Й.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 14 год. 00 хв. 16.03.2021р., м.Ужгород Закарпатської обл.), - В С Т А Н О В И В: 27.04.2020р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив поновити строк звернення до суду; визнати протиправними дії поліцейського взводу № 1 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції /УПП/ у Закарпатської обл. Департаменту патрульної поліції /ДПП/ сержанта поліції Рішко Я.М.; скасувати постанову серії ДПО18 № 744699 від 26.02.2020р. поліцейського взводу № 1 роти № 3 батальйону УПП у Закарпатської обл. ДПП сержанта поліції Рішко Я.М. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі; закрити провадження по адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП (а.с.1-7, 21-27). Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської обл. від 16.03.2021р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.65-69). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Петюшка Р.В., діючий на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду скасувати та ухвалити постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.71-77). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач 25.02.2020р. знаходився в автомобілі «Mazda 6», номерний знак НОМЕР_1 : НОМЕР_2 , який був припаркований поблизу будинку № 28 по вул.Дендеші в м.Ужгороді. Приблизно опівночі до нього під`їхав автомобіль патрульної поліції, з якого вийшов працівник поліції, підійшов до стоячого на обочині автомобіля і попросив пред`явити документи на автомобіль та на право керування автомобілем. Про причини вимоги поліцейський нічого не пояснив. Позивач пояснив поліцейському, що він не водій, не керував автомобілем, автомобіль стоїть припаркований і його вимога пред`явити вказані документи є безпідставними. Однак працівник поліції наполягав на пред`явленні документів, і він на його вимогу та на підтвердження своєї особи надав посвідчення учасника бойових дій. Після чого поліцейським було складено якийсь документ, з його слів протокол. Жодних документів на місці він не підписував і будь-яких копій документів йому не вручалося. Окрім цього, до підстав незаконності оскаржуваної постанови відносить порушення порядку розгляду справи, оскільки поліцейський всупереч вимогам ч.ч.2 і 3 ст.258, ст.283 КУпАП та ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» розглянув справу на місці зупинки (стоянки) транспортного засобу. Також здійснивши такий розгляд справи, поліцейський не забезпечив позивачу можливості скористатися правами, передбаченими ст.268 КУпАП, зокрема, правовою допомогою адвоката. Також звертає увагу на зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення, опис обставин, установлених під час розгляду справи (не встановлено час скоєння правопорушення, не визначені конкретні пункти Правил дорожнього руху /ПДР/ України, яких не дотримався позивач), призначене покарання за вчинення адміністративного правопорушення. Крім того, представлений відеозапис не може вважатися належним доказом, оскільки в оскаржуваній постанові, не зазначено: яким саме технічним засобом здійснено відеозапис: немає чіткої вказівки на камеру якогось конкретного поліцейського, ні серійного номеру камери, ні її відповідної сертифікації; представлені суду якісь відеозаписи в копії на диску, кількома файлами, без надання технічного засобу, яким вівся запис і первинного носія запису. За таких обставин, суд ґрунтуючись лише на бездоказових поясненнях відповідача, ігноруючи явні порушення вимог закону при розгляді справи відповідачем і складанні ним постанови, дійшов хибного висновку про доведеність в установленому порядку факту скоєння позивачем правопорушення, про яке зазначено в оскаржуваній постанові, а саме: порушення п.2.9«в» та п.2.1«а» ПДР України, та про обґрунтованість постанови про накладення адміністративного стягнення серії ДПО18 № 744699 від 26.02.2020р. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи (в тому числі оглянувши представлені відповідачем відеоматеріали) та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови серії ДПО18 № 744699 від 26.02.2020р., винесеної поліцейським взводу № 1 роти № 3 батальйону УПП у Закарпатської обл. ДПП сержантом поліції Рішко Я.М., о 00 год. 47 хв. 26.02.2020р., позивач ОСОБА_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами, керував легковим автомобілем марки «Mazda 6», номерний знак НОМЕР_1 : НОМЕР_2 , по вул.Дендеші, 28 у м.Ужгороді, в якому не освітлювався номерний знак в темну пору доби, чим порушив вимоги п.2.1«а» і п.2.9 «в» ПДР України. На підставі наведеного, відповідачем визнано позивача винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч.6 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП, і накладено на нього на підставі ч.2 ст.36 КУпАП адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. (а.с.8). Під час судового розгляду справи відповідачем долучено до матеріалів справи CD-диск з фрагментом відеозапису з відеореєстратора поліцейського (а.с.46). Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідачем доведений, що стверджується належними доказами представленим відповідачем відеозаписом. Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п.2.9«в» та п.2.1«а» ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч.6 ст.121 та ч.4 ст.126 КУпАП, було прийняте рішення про складання адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_1 . При цьому, йому було роз`яснено права як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, всі його усні доводи було взято до уваги при розгляді справи про адміністративне правопорушення, однак письмових пояснень він не надав. При винесенні постанови та накладенні на правопорушника стягнення в розмірі 510 грн., позивача було ознайомлено зі змістом постанови, від підпису та отримання копії постанови він відмовився. Твердження ОСОБА_1 про те, що транспортний засіб не рухався, є хибними, оскільки таке спростовується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, на якому зафіксовано розмову поліцейського з ОСОБА_1 , де останній чітко вказує про те, звідки і куди він прямував за кермом автомобіля. Колегія суддів вважає наведені висновки про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, з наступних підстав. Відповідно до п.2.1«а» ПДР України, затв. постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001р., водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Згідно з п.2.9«в» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий. Відповідно до ч.6 ст.121 КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим, тягне за собою накладення штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з ч.4 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Із змісту спірної постанови слідує, що позивачем не дотримано обов`язку мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом, а також порушено заборону на керування транспортним засобом із номерним знаком, що неосвітлений (у темну пору доби). Системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення. Відповідно до матеріалів адміністративної справи протокол про вчинення адміністративного правопорушення як один із можливих доказів по справі не складався, однак відповідачем надані інші беззаперечні докази вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.6 ст.121. ч.4 ст.126 КУпАП. Стосовно представленого під час судового розгляду справи відеозапису (а.с.46) колегія суддів враховує наступне. Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015р. «Про Національну поліцію» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Згідно з ст.31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Водночас, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Належність представленого відповідачем доказу слідує з приписів ст.251 КУпАП, відповідно до яких доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Таким чином, чинним законодавством не передбачено особливих вимог до доказів, на яких зафіксовано вчинення водієм порушення вимог ПДР. Водночас, такий доказ повинен бути повністю ідентифікований, зокрема, інспектору повинні бути відомі ідентифікаційний номер приладу, яким проведено відеозапис. Оцінюючи вказані докази, колегія суддів вважає їх належними, хоча такі помилково не відображені в спірній постанові. Зафіксовані на них обставини не викликають обґрунтованого сумніву в тому, що саме позивач ОСОБА_1 не дотримався обов`язку водія мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом, а також порушив заборону на керування транспортним засобом із номерним знаком, що неосвітлений (у темну пору доби). Зокрема, представлений відеозапис фіксує обставини вказаних правопорушень (місце та час вчинення вказаного порушення сторонами не заперечується), із якого убачається, що після зупинки працівниками поліції транспортного засобу марки «Mazda 6», номерний знак НОМЕР_1 : НОМЕР_2 , позивач, який вийшов із місця водія, визнав факт керування автомобілем, зазначивши, що повертається додому. Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні в ході розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують порушення позивачем вимог, передбачених п.2.1«а» і п.2.9 «в» ПДР України, та його винуватість у вчиненні передбачених ч.6 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП адміністративних правопорушень. Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані, які б підтверджували, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом і був зупинений працівниками поліції, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними в матеріалах справи та наведеними вище доказами, у тому числі й відеозаписом із місця події, із якого вбачається, що коли працівники поліції підійшли до транспортного засобу марки «Mazda 6», номерний знак НОМЕР_1 : НОМЕР_2 , позивач вийшов із місця водія та визнав факт керування автомобілем, зазначивши, що повертається додому. Водночас, колегія суддів враховує, що відносно позивача 26.02.2020р. було складено протокол за ч.2 ст.130 КУпАП. Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської обл. від 21.05.2020р. в справі № 308/2172/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП. Згідно постанови Закарпатського апеляційного суду від 17.02.2021р. апеляційну скаргу, яку подав захисник ОСОБА_1 адвокат Петюшка Р.В., залишено без задоволення, а постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.05.2020р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.130 КУпАП, - без змін. Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Отже, вказаними судовими рішення також підтверджено факт керування 26.02.2020р. ОСОБА_1 транспортним засобом. Також згідно вказаних судових рішень ОСОБА_1 протягом календарного року (до часу вчинення розглядуваних правопорушень) притягувався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП (14.12.2018р. складено протокол, на підставі якого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської обл. прийнято рішення, яке Закарпатським апеляційним судом 25.09.2019р. залишено в силі, про накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу в розмірі 10200 грн із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік). Звідси, станом на 26.02.2020р. позивач був позбавлений права керування транспортними засобами в установленому порядку. Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Спірна постанова серії ДПО18 № 744699 від 26.02.2020р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідає вимогам ст.283 КУпАП. Із змісту вказаної норми слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку. Отже, за наведених обставин колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що дійсно о 00 год. 47 хв. 26.02.2020р., позивач ОСОБА_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами, керував легковим автомобілем марки «Mazda 6», номерний знак НОМЕР_1 : НОМЕР_2 , по вул.Дендеші, 28 у м.Ужгороді, в якому не освітлювався номерний знак в темну пору доби, чим порушив вимоги п.2.1«а» і п.2.9 «в» ПДР України. На підставі наведеного, відповідачем правомірно визнано позивача винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч.6 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП, і накладено на нього на підставі ч.2 ст.36 КУпАП адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не визнає вину і зазначає, що не керував транспортним засобом, а отже не є суб`єктом відповідальності за вказані правопорушення, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеним вище. Зважаючи на викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції позивач ОСОБА_1 обґрунтовано визнаний винним у порушенні вимог, передбачених п.2.1«а» і п.2.9 «в» ПДР та, відповідно, у вчиненні передбачених ч.6 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП адміністративних правопорушень; адміністративне стягнення на нього накладено із дотриманням вимог ч.2 ст.36 КУпАП та в межах санкції ч.6 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП, і є таким, що відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, а також передбаченій ст.23 КУпАП меті адміністративного стягнення. Стосовно доводів позивача щодо порядку порушення розгляду справи про адміністративне правопорушення колегія суддів враховує, що згідно представленого відзиву на позов поліцейським Рішко Я.М. були роз`яснені позивачу його права та обов`язки згідно вимог КУпАП, при цьому будь-яких клопотань (в тому числі щодо використання права на правову допомогу) від нього не поступало. Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які би давали підстави вважати, що поліцейський ОСОБА_2 був упереджений під час проведення розгляду справи та винесення спірної постанови, що в нього були підстави для обмови ОСОБА_1 та фальсифікації матеріалів адміністративної справи, що він зацікавлений у результатах розгляду справи. Водночас, позивачем не було долучено до постанови відповідача будь-яких письмових клопотань, зауважень та заяв; стосовно дій відповідача ним не подавалися жодні скарги в органи Національної поліції або прокуратури. Щодо місця розгляду справи про адміністративне правопорушення колегія суддів враховує, що відповідно до ч.1 ст.276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Згідно приписів п.2.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2015 від 26.05.2015р. у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.276 КУпАП вбачається, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні ч.1 ст.276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Проте, Законом України № 596-VII від 14.07.2015р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» внесено зміни до ст.258 КУпАП, зі змісту яких вбачається, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст.283 КУпАП. Таким чином, судом апеляційної інстанції не можуть бути прийняті до уваги доводи позивача з приводу неналежного місця розгляду справи про адміністративне правопорушення. Додатково колегія суддів враховує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloranand Francis v. The United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилено. Таким чином, відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.6 ст.121, ч.4 ст.126 КУпАП, а відтак заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що не підлягає до задоволення. За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.ст.271, 272, 286, 310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника адвоката Петюшки Романа Васильовича, діючого на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської обл. від 16.03.2021р. в адміністративній справі № 308/4041/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 14.07.2021р.