Постанова 4850 № 263/1886/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2021 року справа №263/1886/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 квітня 2021 року у справі № 263/1886/20 (головуючий суддя І інстанції Ковтуненко В.О.), складене у повному обсязі 01 квітня 2021 року у м. Маріуполь Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до інспектора 1 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Донецькій області молодшого лейтенанта поліції Бевзик Ернеста Альбертовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,- ВСТАНОВИВ: 10 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до інспектора 1 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Донецькій області молодшого лейтенанта поліції Бевзик Ернеста Альбертовича про: - визнання дій відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності протиправними; - скасування постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 3377287, винесену 03 листопада 2020 року відповідачем про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, закриття справи (а.с. 1-5). Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 квітня 2021 року відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 46-48). Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 квітня 2021 року у справі № 263/1886/20 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що позивач надав інспектору письмові пояснення відносно даної справи. Судом першої інстанції розглянута копія спірної постанови, а не оригінал. Вказав, що в рішенні суду першої інстанції невірно вказана дата отримання спірної постанови. В рішенні суду першої інстанції вказано, що на відеозапису чітко зазначений автомобіль позивача, проте транспортний засіб позивачу не належить Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. 20 квітня 2021 року від позивача до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності. 21 квітня 2021 року від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що 03 листопада 2020 року постановою у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ №3377287 інспектором 1 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Донецькій області молодшого лейтенанта поліції Бевзик Е.А. притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 255 грн. (а.с. 6). Як вбачається зі спірної постанови 03 листопада 2020 року о 08:50 годин позивач керував автомобілем «Toyota Camry» державний номерний знак НОМЕР_1 рухався із швидкістю 71 км. на годину в населеному пункті, чим перевищив дозволену у населеному пункті швидкість руху 21 км/годину, що було зафіксовано засобом вимірювальної техніки TruCam, чим порушив п. 12.4 ПДР. Спірним питанням у справі є правомірність прийняття вищевказаної постанови та накладення на позивача адміністративного штрафу. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено порушення позивачем ПДР. Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України Про Національну поліцію поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ч. 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався);розмір штрафу та порядок його сплати;правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження;відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Як вбачається з постанови про накладення адміністративного стягнення, в ній вказані: найменування органу (посадова особа), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; суть адміністративного правопорушення, опис обставин: дату, місце і час вчинення адміністративного правопорушення, встановлених при розгляді справи, зокрема, порушення п. 12.4 ПДР; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення (ч. 1 ст. 122 КУпАП); прийняте по справі рішення застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн., а також відривну квитанцію про сплату штрафу (а.с. 8). Спірна постанова повністю відповідає нормам, встановленим ст. 283 КУпАП. Відповідно до приписів ч.ч.1,2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів, зокрема за порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою і п`ятою статті 122 КУпАП. В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. У відповідності до п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Згідно вимог пп. «б» п.12.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6, 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог, виходив з того, що відповідачем доведено скоєння позивачем адміністративного правопорушення. Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі Закон № 580), поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису . Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону №580, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Частиною 1 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Отже, наданий відповідачем відеозапис може слугувати доказом в справі про адміністративне правопорушення в розумінні норм даного Кодексу. Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст.ст.75,76 КАС України достовірними та достатніми є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, відповідачі у справі зобов`язані довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає надлежним та допустимим доказом запис відеофіксації вчиненого позивачем адміністративного правопорушення, з огляду на вимоги Кодексу адміністративного судочинства України. На відеозаписі з TruCAM (який вказано у спірній постанові) зафіксовано, що автомобіль «Toyota Camry» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням позивача рухався зі швидкістю 71 км/год в населеному пункті. При цьому позивач в позовній заяві, письмових поясненнях в суді першої інстанції та в доводах апеляційної скарги не заперечував, що рухався по у м. Маріуполі саме 03 листопада року, однак вказує лише на те, що він не керував транспортним засобом. Однак, доказів того, що транспортним засобом керувала інша особа (дівчина, з якої позивач помінявся місцями при зупинці інспектором поліції) в матеріалах справи не має. При цьому, наявність в матеріалах справи копії спірної постанови (а не оригіналу та, відповідно, розгляд цієї копії, не є порушенням норм діючого процесуального законодавства. Зазначення у рішенні суду неправильної дати отримання спірної постанови є опискою, яка може бути виправлена шляхом подання відповідної заяви, неправильна дата не нівелює факту скоєння позивачем адміністративного правопорушення. При цьому, приналежність автомобілю позивачу чи іншій особі не є спірним в межах даної справи, позивачем порушено швидкісний рух. Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач під час винесення оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови, а відтак позиція суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог була правомірною. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 квітня 2021 року у справі № 263/1886/20- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та у відповідності до вимог ч.4 ст.272 КАС України не може бути оскаржена у касаційному порядку. Судді А.В. Гайдар І.Д. Компанієць Л.В. Ястребова