Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 425/925/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 року справа №425/925/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретар судового засідання - Тішевського В.В., позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2020 року у справі № 425/925/20 (головуючий суддя І інстанції - Овчаренко О.Л., складене у повному обсязі 03 квітня 2020 року у м. Рубіжне Луганської області) за позовом ОСОБА_2 до Поліцейського 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Луганській області Департаменту патрульної поліції Гергель Михайла Олександровича про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,- ВСТАНОВИВ: 23 березня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області із позовом до Поліцейського 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Луганській області Департаменту патрульної поліції Гергель Михайла Олександровича про визнання постанови від 03 березня 2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП протиправною та її скасування (а.с. 1-2). Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2020 року відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 39-41). Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2020 року у справі № 425/925/20 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначив наступне: - у відзиві на позовну заяву позивач вказав інше свідоцтво про повірку лазерного вимірювального пристрою, ніж наявне в матеріалах справи; - посилався на лист Департаменту патрульної поліції про використання пристрою лише після особливих вказівок; - вважає, що запис скоєння правопорушення змонтований 25 березня 2020 року, а не 09 березня 2020 року (а.с. 56-58). Позивач в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав. В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що 09 березня 2020 року поліцейським 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Луганській області Департаменту патрульної поліції Гергелем Михайлом Олександровичем, який є уповноваженою посадовою особою органу внутрішніх справ, на виконання своїх владних повноважень винесена постанова ЕАК № 2218946 по справі про адміністративне правопорушення, за якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 255 грн. (а.с. 3). Як вбачається зі спірної постанови, 09 березня 2020 року о 10 годині 51 хвилин позивач, керуючи автомобілем ВАЗ 21061 державний номер НОМЕР_1 у м. Сєвєродонецьк, рухався із швидкістю 77 км. на годину в населеному пункті, позначеному дорожнім знаком 5.45 «Початок населеного пункту», чим перевищив дозволену у населеному пункті швидкість руху 50 км/годину, що було зафіксовано засобом вимірювальної техніки TruCam № ТС 000676, чим порушив п. 12.4 ПДР. Спірним питанням у справі є правомірність прийняття спірної постанови та накладення на позивача адміністративного штрафу. Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийнятої спірної постанови, надано докази скоєння позивачем адміністративного правопорушення. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України "Про Національну поліцію" поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ч. 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався);розмір штрафу та порядок його сплати;правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження;відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Як вбачається з постанови про накладення адміністративного стягнення, в ній вказані: найменування органу (посадова особа), який виніс постанову - поліцейський 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Луганській області Департаменту патрульної поліції Гергель Михайло Олександрович; дату розгляду справи - 09 березня 2020 року; відомості про особу, щодо якої розглядається справа - ОСОБА_2 ; суть адміністративного правопорушення, опис обставин: дату, місце і час вчинення адміністративного правопорушення, встановлених при розгляді справи, зокрема, порушення п. 12.4 ПДР; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення (ч. 1 ст. 122 КУпАП); прийняте по справі рішення - застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн. , а також відривну квитанцію про сплату штрафу(а.с. 3). Спірна постанова повністю відповідає нормам, встановленим ст. 283 КУпАП. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що справа про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, була розглянута без складення протоколу про адміністративне правопорушення, що відповідає чинній на час складення постанови редакції ст. 258 КУпАП, а також змісту Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція). Так, ч. 2 ст. 258 КУпАП встановлено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Частиною 4 ст. 258 КУпАП встановлено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Відповідно до приписів ч.ч.1,2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів, зокрема за порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою і п`ятою статті 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Таке право підтверджено численними рішеннями Верховного Суду, зокрема, постановою від 04 квітня 2018 року в справі № 523/6540/16 (номер в Єдиному реєстрі судових рішень - 73249859). Отже, винесення поліцейським постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП не суперечить вимогам діючого законодавства. В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. У відповідності до п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Згідно вимог пп. «б» п.12.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6, 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог, виходив з того, що відповідачем доведено скоєння позивачем адміністративного правопорушення. Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580), поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису . Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону №580, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Частиною 1 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Отже, наданий відповідачем разом із апеляційною скаргою відеозапис може слугувати доказом в справі про адміністративне правопорушення в розумінні норм даного Кодексу. Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст.ст.75,76 КАС України достовірними та достатніми є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, відповідачі у справі зобов`язані довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами. Таким чином, суд апеляційної інстанції приймає до уваги запис відеофіксації вчиненого позивачем адміністративного правопорушення, та вважає його належним та допустимим з огляду на вимоги Кодексу адміністративного судочинства України. На відеозаписі з TruCAM LTI 20/20 № ТС 000676 (який вказано у спірній постанові) зафіксовано, що автомобіль ВАЗ 21061 державний номер НОМЕР_1 під керуванням позивача рухався зі швидкістю 77 км/год в населеному пункті. При цьому позивач не заперечував, що рухався по м. Сєвєродонецьк 09 березня 2020 року, вказує лише на не порушення ним швидкісного режиму. При відтворенні файлу з записом вбачається, що відеозапис зроблений 09 березня 2020 року о 10 годині 51 хвилин, що узгоджується з датою та часом, вказаним в спірній постанові. Зазначеним спростовуються посилання позивача в апеляційній скарзі щодо неналежності та недостовірності цього запису. При цьому, посилання позивача, що у запис, який міститься на оптичному диску, здійснено втручання в частині його монтування 25 березня 2020 року є необґрунтованим, оскільки сам оптичний диск записано не в день скоєння правопорушення, а надано як доказ до суду, при цьому, на ньому зафіксовано лише подія з позивачем, а не весь робочий день поліцейського, відтак, є логічним, що цей запис вирізано з повного ряду робочого дня поліцейського, його нагрудної камери та лазерного вимірювача. Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. З відео фіксації правопорушення вбачається, що саме автомобіль позивача ВАЗ 21061 державний номер НОМЕР_1 рухався по автодорозі окремо від інших автомобілів 09 березня 2020 року та порушив швидкісний режим. В постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі зазначено, що при його складанні 09 березня 2020 року о 10 год. 51 хв., позивач рухався в населеному пункті м. Сєвєродонецьк вул. Об`їзна зі швидкістю 77 км. на годину, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху (а.с. 3). Стосовно правових підстав застосування лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 суд вважає за необхідне зазначити наступне. Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 за № ТС 000676 за №22-01/17467 ( зазначений в спірній постанові) отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки, про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки строком дії до 27 листопада 2020 року (а.с.31). Посилання позивача в апеляційній скарзі на вказання відповідачем у відзиві на позовну вимогу іншого номеру вказаного свідоцтва не є підставою для скасування судового рішення, оскільки, на думку суду, це є формальною помилкою відповідача. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12. Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02 листопада 2015 року № 1362 пристрій TruCam був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки. Проте, чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Тобто, вказана процедура проводилась виключно відносно тих засобів вимірювальної техніки, які планувалося серійно виробляти в Україні або ввозити на територію України відповідними партіями. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що така процедура як «сертифікація» взагалі не міститься в нормах чинного законодавства України. Всі прилади, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшли повірку. Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437 і становить 1 рік. Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення іі результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року №

193. Посилання апелянта в позовній заяві, що використання приладу TruCam в ручному режимі суперечить вимогам законодавства де зазначено, що фіксація швидкості руху автомобілів повинна здійснюватись лише в автоматичному режимі, є незмістовними, оскільки лазерний вимірювач відноситься саме до ручних вимірювачів, конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань. При цьому, саме вимірювання прилад здійснює автоматично. За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази у тому числі встановлення правомірності використання засобу лазерної вимірювальної техніки, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач під час винесення оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови, а відтак позиція суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог була правомірною. Крім того, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання позивача на лист Департаменту поліції про додаткові вказівки про використання посадовими особами лазерних вимірювачів, оскільки лист містить інформативний характер, та не є нормативним документом обов`язковим для використання. Посилання позивача на не прийняття до уваги судом першої інстанції показів свідка ОСОБА_4 є незмістовними, оскільки судом свідок викликаний, допитаний, її покази наявні в спірній постанові суду першої інстанції, що відповідає технічному запису під час судового засідання. Незгода позивача з оцінкою суду першої інстанції вищевказаних показів не є підставою для повторного виклику її в судове засідання, оскільки судом апеляційної інстанції отримання та надання показів вивчено з відеодиску фіксації судового засідання, наявного в матеріалах справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 271,272, 286, 308, 310, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2020 року - залишити без задоволення. Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2020 року у справі № 425/925/20- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку. Постанова суду апеляційної інстанції проголошена в судовому засіданні 13 травня 2020 року. Судді Т.Г.Арабей І.В. Геращенко Г.М. Міронова