Постанова 4855 № 750/4218/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 750/4218/21 Суддя (судді) першої інстанції: Маринченко О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Лічевецького І.О. та суддів Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції, поліцейського 1 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Пилеко Павла Олександровича про визнання протиправними дій, скасування постанови, - ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила: - визнати незаконними (протиправними) дії поліцейського рядового 1 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Пилеко Павла Олександровича; - визнати незаконною (протиправною) та скасувати постанову серії ЕАН № 4043578 від 09 квітня 2021 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі; - закрити справу про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 122 КУпАП відносно ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог позивача зазначала, що винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122 КУпАП уповноваженими на те особами на місці вчинення правопорушення є неправомірним і призводить до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статті 268 КУпАП, зокрема, право користуватися юридичною допомогою адвоката, заявляти клопотання, подавати докази по справі тощо. Вказувала, що при розгляді адміністративної справи відповідачем були грубо порушені права позивача, зокрема, їй не були роз`яснені права, не оголошено про розгляд справи, не надано можливості забезпечити участь адвоката, у зв`язку з чим вона не мала можливості захищати свої права. Крім того, позивач стверджувала, що працівники поліції не дотримались вимог щодо розміщення приладу TruCam, який перебував у руках одного з поліцейських, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість автомобіля. Разом з цим, працівниками поліції на вимогу позивача не надано сертифікати проведення повірки приладу. Поруч з цим, позивач зазначала, що оскаржувана постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на відрізку дороги дорожнього знаку 5.70, лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху, в тому числі і швидкісного режиму. Позивач також звертала увагу, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам статті 283 КУпАП. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким у позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зокрема, апелянт наголошує на порушенні відповідачем права позивача на захист під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки інспектором проігноровано всі клопотання та не надано водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги та взагалі користуватись будь-якими правами, визначеними КУпАП. В свою чергу, посилаючись на пункти Інструкції, суд першої інстанції залишив поза увагою положення статей 280, 286 КУпАП. Крім того, апелянт зазначає, що до відзиву на позовну заяву відповідачем було надано копію сертифікату затвердження типу засобів вимірювальної техніки, копію експертного висновку, копію свідоцтва про повірку, копія листа Мінекеномрозвитку, копію листа ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ, фото з приладу, копію розміщення дорожніх знаків, копію карти маршруту, копію реєстраційної картки ТЗ та картки водія, скриншот з сайту, диск. Однак, зазначені докази були подані лише до суду, проте, на місці події працівники поліції не мали відповідної інформації, не могли її надати на вимогу, про що також заявлялось клопотання. Отже, жоден з наданих доказів не був предметом дослідження під час розгляду справи про адміністративне правопорушення працівником поліції, а тому є неналежним доказом у розумінні процесуального права. Разом з цим, оскаржувана постанова не містить жодного посилання на докази, якими керувався уповноважений орган при винесенні постанови. Поруч з цим, позивач вказує, що з відеозапису не вбачається фіксування швидкості саме її транспортного засобу, оскільки фіксування швидкості відбувалося в момент знаходження двох транспортних засобів поруч. Крім того, з фото вбачається, що транспортний засіб позивача не знаходиться у центрі позначки, де зафіксована швидкість, що на переконання позивача свідчить про те, що зазначена на фото швидкість може бути будь-якого авто, який переміщався у цей момент по трасі або була зафіксована раніше. Перевіривши повноту встановлення судом попередньої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного. Судом встановлено, що 09.04.2021 поліцейським 1 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Пилеко Павлом Олександровичем відносно ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАН № 4043578 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340,00 грн. За змістом постанови 09.04.2021 о 16:57 в с. Красилівка, дорога М01, на 113 кілометрі водій керувала транспортним засобом Mazda СХ-30, державний номерний знак НОМЕР_1 , зі швидкістю 82 км/год., в населеному пункті, позначеного дорожнім знаком 5.45 та перевищила встановлене обмеження швидкості на 32 км/год., чим порушено пункт 12.4 Правил дорожнього руху - швидкісний режим в населених пунктах (дозволена швидкість не більше 50 км/год.) та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП. Швидкість руху вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості транспортного засобу TruCam LTI 20/20, серійний номер ТС000535. Вважаючи дії відповідача незаконними, а вищевказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з даним позовом. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Пунктом 12.4 Правил дорожнього руху передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Згідно зі статтею 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. За приписами статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Положеннями статті 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. У відповідності до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Пунктом 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 №1395 (далі - Інструкція № 1395) визначено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Пунктом 2 розділу ІІ Інструкції № 1395 визначено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першою, другою, третьою і п`ятою статті 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Згідно з пунктами 9-10 розділу Інструкції № 1395 розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IV Інструкції № 1395 розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП. У відповідності до статті 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. У відповідності до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно зі статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) поліція може застосовувати такi превентивнi заходи, як, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону № 580-VIII визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Так, порушення позивачем пункту 12.4 ПДР встановлено відповідачем за допомогою відповідного технічного засобу TruCam LTI 20/20 № ТС000535. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що користування відповідачем технічним засобом TruCam LTI 20/20 № ТС000535 не є порушенням частини 1 статті 40 Закону № 580-VIII. Вищевказані висновки суду першої інстанції не спростовуються апелянтом. Так, наявним в матеріалах справи відеозаписом, зробленим за допомогою вказаного приладу, зафіксовано рух автомобіля, державний номерний знак НОМЕР_1 , зі швидкістю 82 км/год., що є перевищенням дозволеної швидкості в населених пунктах згідно Правил дорожнього руху. Даний відеозапис на вимогу позивача був наданий останній для огляду при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що фіксування швидкості відбувалося в момент знаходження двох транспортних засобів поруч. Дослідивши наявний у матеріалах справи відеозапис з вищевказаного засобу вимірювальної техніки колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що вказана швидкість може належати іншому транспортному засобу. Відомості про технічний засіб, яким зафіксовано правопорушення, - TruCam LTI 20/20 № ТС000535, у відповідності до пункту 4 частини 2 статті 283 КУпАП внесені до оскаржуваної постанови. Отже, керування позивачем 09 квітня 2021 року транспортним засобом зі швидкістю 82 км/год. та, як наслідок, порушення ПДР України, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 122 КУпАП, підтверджено належними та допустимими доказами. Стосовно заявленого позивачем клопотання про необхідність відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення та необхідність забезпечення права останньої на отримання юридичної допомоги адвоката колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною 1 статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Відповідно до частин 4, 5 статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. З наявних у матеріалах справи відеозаписів вбачається, що відповідні клопотання позивача про відкладення розгляду справи та необхідність забезпечення права останньої на отримання допомоги адвоката були розглянуті при розгляді справи. Відповідач повідомив, що в силу вимог законодавства, перенесення розгляду справи про адміністративне правопорушення на інший день не вбачається за можливе. При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, поліцейський жодним чином не перешкоджав позивачу у користуванні своїми правами, не обмежував у праві отримувати правову допомогу на місці розгляду справи, в тому числі в телефонному режимі, запропонував зачекати та надати час з метою, щоб на місце прибув адвокат позивача, роз`яснив останній, що згідно чинного законодавства до повноважень та обов`язків поліцейського патрульної поліції не входить надавати юридичний захист та забезпечувати адвокатом осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності. Проте, позивач на місці вчинення правопорушення наполягала на отриманні правової допомоги, пов`язаної саме з перенесенням розгляду справи на інший день, що не відповідає вимогам статті 258 КУпАП. Колегія суддів не приймає посилання апелянта на постанови Верховного Суду, оскільки обставини справ, на які посилається апелянт, не є подібними обставинам справи, що розглядається. Так, у справі №524/9827/16-а Верховним Судом встановлено, що інспектором не вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги, що не відповідає вище встановленим обставинам справи, що розглядається. Разом з цим, у справі №177/525/17 Верховним Судом взагалі не досліджувалось питання реалізації права на отримання правової допомоги під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. В свою чергу, розгляд справ вказаної категорії проводиться поліцейським у порядку скороченого провадження на місці вчинення правопорушення. За встановленими обставинами справи, відповідно до вимог законодавства, розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся на місці зупинки позивача із складенням постанови. За такого правового регулювання та обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 червня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.О.Лічевецький суддя В.П.Мельничук суддя О.М.Оксененко