Постанова 4855 № 640/23036/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23036/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Мєзєнцева Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення компенсації суддівської винагороди, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві, у якому просить: - визнати протиправними дії та бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у зменшеному розмірі та невжиття заходів до компенсації недоотриманої ОСОБА_1 суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року; - стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 275 719, 84 грн у рахунок компенсації суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що відповідач безпідставно і протиправно не застосовує з 18 квітня 2020 року положення статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з чим заборгованість між належною до виплати та виплаченою суддівською винагородою через запровадження відповідних обмежень з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, виходячи з проведеного розрахунку за щомісячними розрахунковими листами, становить у загальному підсумку 275 719,84 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2021 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправними дії та бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в зменшеному розмірі та невжиття заходів до компенсації недоотриманої ОСОБА_1 суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року; стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві на користь ОСОБА_1 275 719, 84 грн у рахунок компенсації суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року; допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суми суддівської винагороди у межах суми виплати за один місяць. Не погоджуючись із зазначеним рішенням Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції від 11 травня 2021 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, допущено порушень норм процесуального права, зокрема, апелянт зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення аніж наступний: положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №. 553IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020). Таким чином, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-IX) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення. Отже, відповідач вважає, що дія частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020. Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди Позивачу здійснюється судом у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону. Таким чином, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них судом здійснювалось нарахування та виплата Позивачу суддівської винагороди. За таких обставин, на думку відповідача, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ТУ ДСА у м. Києві, встановлено строк до 30 червня 2021 року для надання відзиву іншим учасникам процесу. Іншою ухвалою від 16 червня 2021 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 30 червня 2021 року. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Державну казначейську службу України. Від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому доводи викладені в апеляційній скарзі, підтримано з тих самих підстав, що наведені у скарзі. Від інших учасників справи відзивів, пояснень, заяв, клопотань не надходило. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Указом Президента України від 12 січня 2007 року № 11/2007 ОСОБА_1 призначений строком на п`ять років на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 09 лютого 2012 року № 4374-VI позивача обрано суддею безстроково. З 12 січня 2007 року і станом на день звернення до суду ОСОБА_1 працює суддею Солом`янського районного суду міста Києва. Матеріалами справи підтверджується, що позивачу присвоєно науковий ступінь кандидата юридичних наук, 14 жовтня 2009 року Президією Вищої атестаційної комісії України прийнято рішення про видачу диплому кандидата наук. Відповідно до копії розрахунку належної до виплати суми з січня 2020 року до 18 квітня 2020 року суддівська винагорода відповідачем нараховувалася та виплачувалася враховуючи: розмір посадового окладу, що становить 30 прожиткових мінімумів доходів громадян; доплату за вислугу років за наявності стажу більше 15 років - 40 відсотків посадового окладу; доплату за науковий ступінь - 15 відсотків посадового окладу; регіональний коефіцієнт 1,25 (для м. Києва). Разом з тим, з 18 квітня 2020 року належна до виплати позивачу суддівська винагорода обмежена 10 мінімальними розмірами заробітної плати, що становить 47 230,00 грн до відрахування з неї податків та зборів. Всього обмеження доходу позивача станом на 31 серпня 2020 року з 18 квітня 2020 року становить 275 719,84 грн, що не заперечується відповідачем. Вважаючи дії та бездіяльність відповідача протиправними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, за результатами розгляду якого судом першої інстанції ухвалено рішення від 11 травня 2021 року. Переглядаючи зазначене рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого. Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною першою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України. Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Відповідно до частини другої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною дев`ятою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, з огляду на приписи частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Проте, 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. Так, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)". Відповідно частин першої - четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акту, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи частини другої статті 130 Конституції України. Разом з тим, Конституцій Суд України у рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв`язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами. Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті. Колегія суддів звертає увагу, що у межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що позивач з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі. При цьому, як було підкреслено вище, розмір такої винагороди нараховувався відповідачем за правилами статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", однак виплачувався з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-IX, адже у цих правовідносинах ТУ ДСА в м. Києві виступало розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та як суб`єкт владних повноважень в силу частини другої статті 19 Конституції України не мало альтернативних шляхів поведінки. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у пункті 23 рішення "Кечко проти України" від 08.11.2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. З матеріалів даної справи вбачається, що нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу із застосуванням обмежень, визначених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року відбувалися, тобто нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, відповідач діяв відповідно до чинного на той час законодавства. Разом з тим з моменту набрання рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 року №10-р/2020 відповідач повинен був вчинити дії щодо виплати позивачу компенсації недоотриманої суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, що вчинено не було. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить висновку, що у даному випадку мала місце бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві щодо невжиття заходів до компенсації недоотриманої суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, а не визнання протиправним дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у меншому розмірі. За таких обставин підлягає зміні пункт 2 резолютивної частини рішення суду першої інстанції та викладення в новій редакції, а саме: «визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві щодо невжиття заходів компенсації недоотриманої суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року ОСОБА_1 ». Разом з тим, за правилами частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивача судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача шляхом стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду судді. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що Територіальне управління Державної судової адміністрації в м. Києві, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для невиконання вимоги статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» про застосування обмеження максимального розміру, у т.ч. суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі, а також доводів апеляційної скарги про те, що у період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала застосуванню, тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у т.ч. і позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не міг здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства України, то колегія суддів вважає, що такі доводи необґрунтованими, оскільки розмір суддівської винагороди у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися приписами статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Тобто при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", а застосування останнім положень статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (Закон доповнено статтею 29 згідно із Законом №553-IX від 13.04.2020) суперечить частині другої статті 130 Конституції України. При цьому, колегія суддів зазначає, що доводи відповідача про те, що він міг проводити нарахування і виплату лише в рамках законодавства України в межах видатків Державного бюджету України є вірними, проте це не спростовує наведені висновки Конституційного Суду України про те, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача Територіальне управління Державної судової адміністрації повинно було керуватися приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме статтею 135 цього Закону. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною четвертою вказаної статті закріплено, що зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни судового рішення в резолютивній частині шляхом викладення абзацу четвертого резолютивної частини рішення в редакції згідно вищенаведених судом апеляційної інстанції мотивів. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2021 року змінити, виклавши частину першу та другу резолютивної частини рішення у наступній редакції:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26 (поверх 5), код ЄДРПОУ 26268059) щодо невжиття заходів компенсації недоотриманої суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року ОСОБА_1 . В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина Судді Л.О. Костюк Є.І. Мєзєнцев