Постанова 4855 № 640/23517/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа №640/23517/20 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О., Лічевецького І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна судова адміністрація України про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення суддівської винагороди, - В С Т А Н О В И В : До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна судова адміністрація України, в якій позивач просить: - визнати протиправними дії та бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в зменшеному розмірі та невжиття заходів до компенсації недоотриманої суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року; - стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві на користь ОСОБА_1 149 461, 77 грн в рахунок компенсації суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021року позовні вимоги задоволено повністю. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що при прийняті рішення судом першої інстанції не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів, а тому судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Відповідач наголошує, що з 18.04.2020 по 27.08.2020 Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві не мало правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ), суд дійшов до помилкових висновків щодо задоволення адміністративного позову. Відзиву на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходило. Сторони у справі повідомлені про судове засідання, призначене на 19.05.2021, належним чином, будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Розглядаючи справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Колегія суддів вважає помилковими такі висновки суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Відповідно до положень ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Згідно з приміткою до ст. 513 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII ( в редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої та апеляційної інстанції) під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема, судді. Предметом оскарження в цій справі є визнання протиправними дій шодо виплати не в повному обсязі та стягнення суддівсько винагороди ОСОБА_1 за період 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, тобто особи, яка у значенні Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII займає відповідальне та особливо відповідальне становище. Тому, в силу положень п. 1 ч 6 ст. 12 КАС України така справа не належить до справ незначної складності та не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Отже, як вбачається з позовних вимог та матеріалів справи, беручи до уваги значення справи для сторін, категорію та складність справи, даний спір мав бути розглянутий, з урахуванням вимог статті 12 КАС України, за правилами загального позовного провадження. Однак, судом першої інстанції ухвалою від 07.10.2020 призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, чим порушено вимоги ст.12 КАС України. Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 4 ч. 1, абз. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Відтак, зважаючи на вищевикладене, оскільки судом першої інстанції в порушення вимог ст. 12 КАС України розглянуто даний спір в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для його скасування, а відтак, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року слід скасувати та ухвалити нову постанову. Як вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України «Про призначення суддів» від 02.03.2011 №250/2011 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Кіровського районного суду міста Кіровограда строком на 5 років. Указом Президента України «Про переведення суддів» від 27.10.2011 №1007/2011 ОСОБА_1 в межах п`ятирічного строку переведено на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва та наказом Голови Солом`янського районного суду міста Києва від 29.11.2011 №212-о.с. зараховано до штату цього суду. Також, матеріалами справи підтверджується, що позивачу присвоєно науковий ступінь - кандидата юридичних наук на підставі рішення Атестаційної колегії від 18.12.2018. Наказами Голови Солом`янського районного суду міста Києва від 20.12.2018 №38-ОС та від 28.12.2018 №41-ОС позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу за стаж роботи більше 10 років з 04.12.2018 та щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу з 18.12.2018. Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії розрахункового листа щодо нарахованої та виплаченої суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з квітня по серпень 2020: - у квітні 2020 - нараховано 74 596, 23 грн, з яких: оклад - 63 060, 00 грн, вислуга років - 18 918,00 грн, доплата за науковий ступінь - 9 459, 00 грн, обмеження доходу - 16 840, 77 грн; - у травні 2020 - нараховано 99 857, 38 грн, з яких: оклад - - 12 011, 43 грн, вислуга років - -3 603,43 грн, доплата за науковий ступінь - 1 801, 71 грн, відпустка - 108 853, 57 грн, обмеження доходу - 8 420,38 грн; - у червні 2020 - нараховано 47 230,00 грн, з яких: оклад - 63 060,00 грн, вислуга років - 18 918,00 грн, доплата за науковий ступінь - 9 459,00 грн, обмеження доходу - 44 207,00 грн; - у липні 2020 - нараховано 47 230,00 грн, з яких: оклад - 63 060,00 грн, вислуга років - 18 198, 00 грн, доплата за науковий ступінь - 9 459,00 грн, обмеження доходу - 44 207,00 грн; - у серпні 2020 - нараховано 47 230,00 грн, з яких: оклад - 63 060,00 грн, вислуга років - 18 198, 00 грн, доплата за науковий ступінь - 9 459, 00 грн, обмеження доходу - 44 207, 00 грн. Всього обмеження доходу позивача склало 141 041, 39 грн. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не виплати позивачу суддівської винагороди в зменшеному розмірі та невжиття заходів до компенсації недоотриманої суддівської винагороди з 18.04.2020 по 28.08.2020, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - зазначено, що цей Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. За приписами частин 1 та 2 ст. 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до частин 1, 2, 9 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII). Законом №1401-VIII статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України у редакції Закону №1401-VIII містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій». З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір такої можуть визначатись виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по серпень 2020 року не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було. Водночас, 12.03.2020 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX (далі - Закон №553-ІХ), згідно з п. 10 розділу І якого, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX (далі - Закон №294-ІХ) доповнено, зокрема, ст. 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 08.08.2020): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша). Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя)». У постанові від 03.03.2021 (справа №340/1916/20) Верховний Суд зазначив, що Закон №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону №294-ІХ, зокрема доповнено його ст. 29 (п. 10 розділу І Закону №553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII. Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили. Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону №1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення ч. 2 ст. 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх). Закон №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в ч. 2 ст. 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному Кодексі України. Вказаний закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Колегія суддів зазначає, що набрання 18.04.2020 чинності Законом №553, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди. Втім, відповідач всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача та в період з 18 квітня до 28 серпня 2020 року виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі. Враховуючи висновки Верховного Суду та наведені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві щодо не нарахування та не виплати позивачу суддівської винагороди у розмірі, передбаченому частинами 2, 3, 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи із базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року та зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі вказаних норм, з урахуванням вже здійснених нарахувань та виплат за вказаний період. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ТУ ДСА України в м. Києві, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для невиконання вимоги ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» про застосування обмеження максимального розміру, у т.ч. суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі, а також доводів апеляційної скарги про те, що у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала застосуванню, тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у т.ч. і позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не міг здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства України, то колегія суддів вважає, що такі доводи є необґрунтованими, оскільки розмір суддівської винагороди у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися приписами ст. 135 Закону №1402-VIII. Тобто при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII, а застосування ним положень ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (Закон доповнено статтею 29 згідно із Законом №553-IX від 13.04.2020 року) суперечить ч. 2 ст. 130 Конституції України. Колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що він міг проводити нарахування і виплату лише в рамках законодавства України в межах видатків Державного бюджету України, проте на переконання колегії суддів це не спростовує наведені вище висновки про те, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача ТУ ДСА України в м. Києві повинно було керуватися приписами ст. 135 Закону №1402-VI. Вимога апеляційної скарги щодо зупинення провадження у даній справі до розгляду Верховним Судом справи №340/1916/20 не підлягає задоволенню, оскільки зібрані докази у справі №640/23517/20 дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відтак, з огляду на вищевказане, колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову. Втім, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у м. Києві задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2021 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно з частиною 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, в редакції, яка діяла з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26 (поверх 5), код ЄДРПОУ 26268059) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду судді на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2020 року у розмірі 141 041, 39 гривень (сто сорок одна тисяча сорок одна гривня 39 копійок) за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді О.О. Беспалов І.О. Лічевецький