Постанова 4803 № 212/371/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5757/21 Справа № 212/371/21 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи: позивач - ОСОБА_1 відповідачі: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 квітня 2021 року, ухваленого суддею Дехтою Р.В. м.Кривому Розі, Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 22 квітня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодженням здоров`я. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював на підприємстві ПАТ «Кривбазалізрудком» протягом часу з 10.08.1974 року по 06.10. 2004 року в підземних умовах. 30 грудня 2005 року на підприємстві стався нещасний випадок, що пов`язаний з виробництвом, про що було складено Акт №33 від 30 грудня 2005 року. Висновком МСЕК від 10.05.2006 року, позивачу первинно було встановлено 5% відсотків втрати працездатності. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, в період роботи позивача на підприємстві, ОСОБА_1 втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що протягом тривалого часу відчуває дискомфорт в житті. Просив суд стягнути з кожного з відповідачів на його користь моральну шкоду в розмірі по 50 000 гривень 00 копійок. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодженням здоров`я, задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 9000 гривень (дев`ять тисяч гривень) 00 копійок. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській областіморальної шкоди, завданої внаслідок ушкодженням здоров`я, відмовлено повністю. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави України судовий збір в розмірі 908 гривень 00 копійок. Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення, ухваленого з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення про повне задоволення, заявлених позивачем до обох відповідачів позовних вимог. Позивач вважає, що другий відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області має в судовому порядку відшкодувати йому моральну шкоду у зв`язку з виконанням ним трудових обов`язків. При цьому, скаржник, посилаючись на підпункт «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону «1105-ХІV у редакції чинній до 20 березня 2007 року саме Фонд повинен відшкодувати позивачу маральну шкоду завдану трудовим каліцтвом отриманим на підприємстві роботодавця, яку він оцінює у 50 000 грн. та просить стягнути на свою користь з Відповідача-2. Окрім того, скаржник вважає, що Відповідач-1 повинен йому відшкодувати моральну шкоду в розмірі заявлених у позові вимог, оскільки судом першої інстанції при визначені розміру відшкодування моральної шкоди не було враховано його моральні страждання. У відзиві на апеляційну скаргу позивача, Відповідач-1 АТ «Кривбасзалізрудком», вважає апеляційну скаргу позивача необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Позивач ОСОБА_1 у період часу з 23.06.2004 року по 10.07.2006 року працював за різними професіями на Публічному акціонерному товаристві «Криворізький залізорудний комбінат», тобто перебував у трудових правовідносинах з Відповідачем-1, що підтверджується трудовою книжкою та не оспорюється та визнається сторонами по справі. В судовому засіданні судом встановлено, що з позивачем ОСОБА_1 30 грудня 2005 року об 11 годинні 40 хвилин стався нещасний випадок, що пов`язаний з виробництвом, що підтверджується Актом №33 від 06 січня 2006 року про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом. Судом встановлено, що відповідно до Виписки з Акту огляду МСЕК від 10 травня 2006 року, позивачу ОСОБА_1 встановлено 5% відсотків втрати працездатності по виробничому травматизму, згідно Акту №33. Судом встановлено, що в Акті №33 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 06 січня 2006 року, зазначенні обставини нещасного випадку, що пов`язаний виробництвом та певних осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, а саме:гірничий майстер дільниці №39 ОСОБА_2 та прохідник дільниці №39 ОСОБА_1 . Матеріалами справи встановлено, що днем встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності є 10 травня 2006 року, у зв`язку з чим повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 на підставі наданих сторонами доказів, виходив з того, що належним відповідачем про відшкодування моральної шкоди на користь позивача, завданої нещасним випадком на виробництві 30 грудня 2005 року є ПАТ «Кривбасзалізрудком», оскільки нещасний випадок, який призвів до втрати професійної працездатності стався з позивачем під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві Відповідача-1, та оскільки втрата працездатності висновком МСЕК вперше встановлена позивачеві 10 травня 2006 року, останній не має права на стягнення моральної шкоди з Фонду, оскільки застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали таке право за рахунок Фонду з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і вважає доводи позивача щодо неправильного застосування норм матеріального права необґрунтованими, та не погоджується і з доводами ОСОБА_1 щодо заниженого розміру стягнутої судом моральної шкоди з огляду на таке. Так, ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповіднодо нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 року № 20-рп/2008 також роз`яснив про право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності. У відповідності до ст.ст.23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болі, душевних стражданнях, які він поніс у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок отримання ним професійного захворювання. При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли завдана моральна шкода. Так, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Вказана правова позиція знайшла своє відображення у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, справа № 210/3177/17. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону №1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону №1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі №1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП Україниїм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року №77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012. Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ОСОБА_1 з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, в даному випадку з 10 травня 2006 року, а отже висновок суду першої інстанції, що Фонд є неналежним відповідачем по справі, колегія суддів вважає правильним і повністю з ним погоджується, а доводи позивача про те, що Фонд також зобов`язаний відшкодувати йому моральну шкоду за виробничу травму, вважає необґрунтованими, оскільки позивач неправильно тлумачить закон, так як з 01 січня 2006 рокусуб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування моральної шкоди потерпілим, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання здійснюється за рахунок роботодавеця. В даному випадку за рахунок ПАТ «Кривбасзалізрудком». Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18). Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи позивача щодо заниженого розміру моральної шкоди, стягнутої судом з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на його користь. Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції, врахував конкретні обставини справи, глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності в розмірі 5%, яка була йому встановлена до 01 червня 2007 року, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, потребу в забезпеченні лікарськими засобами, виробами медичного характеру, а також наявність вини самого позивача ОСОБА_1 у нещасному випадку, що пов`язаний з виробництвом, що стався 30 грудня 2005 року, та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, визначив до стягнення компенсаціюморальної шкоди в сумі 9000,00 грн., з розміром якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим ним трудовим каліцтвом під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 15 липня 2021 року. Головуючий: Судді: