Постанова 4803 № 210/575/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5457/21 Справа № 210/575/21 Суддя у 1-й інстанції - Ступак С. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач- Комунальне підприємство «Кривбасводоканал», розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гузєва Ігоря Григоровича, відповідача Комунального підприємства «Кривбасводоканал» на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2021 року, ухваленого суддею Ступаком С.В. м.Кривому Розі, Дніпропетровської області, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року адвокат Гузєв І.Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Кривбасводоканал» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. В обґрунтування позовних вимог представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 зазначив, що позивач ОСОБА_1 станом на 30 квітня 1993 року, працював на посаді електромонтера з ремонту електрообладнання в Виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства, правонаступником якого на сьогоднішній день є Комунальне підприємство «Кривбасводоканал». Зазначив, що 30 квітня 1993 року близько 08 годин 40 хвилин, знаходячись у Довгинцівському цеху, згідно наряду, виданого інженером-електриком ОСОБА_3 , у складі бригади електромонтерів, повинен був виконувати роботи з прибирання території трансформаторної підстанції 6/04 кВ каналізаційної насосної станції №15. При цьому бригадир електромонтерів ОСОБА_4 вирішив, що можна здійснювати прибирання вказаної території, адже були вимкненні вимикачі навантаження трансформатору №1 та №2 введення №1 та №2. Однак, віддаючи усну вказівку на прибирання території, ОСОБА_4 не врахував той факт, що залишились під напругою рухливі ножі вимикача навантаження введення №1, №2 осередків №6,5. Враховуючи вказане,в момент прибирання території трансформаторної підстанції, Позивач, внаслідок ураження електричним струмом, втратив свідомість та отримав тілесні ушкодження у вигляді: «електротравматичне ураження електричним струмом, травматичний опік обличчя, тулуба, правої верхньої кінцівки ІІ-ІІІ АБ ст. 20». Відповідно до п.11.1 акту Форми Н-1 компетентною комісією з питань розслідування нещасних випадків на виробництві було встановлено, що видом події, який призвів до настання нещасного випадку являлось ураження електричним струмом та дія екстремальних температур. Відповідно до п.11.2 акту Форми Н-1,вказаною комісією було встановлено, що причинами виникнення нещасного випадку є незадовільна організація виконуваних робіт. Крім того, згідно п.11.3 акту Форми Н-1 вказано обладнання, експлуатація якого призвела до настання нещасного випадку, а саме комплектний пристрій на напругу понад 100 В, який є джерелом підвищеної небезпеки та належить Відповідачу. У п.13 акту Форми Н-1 встановлено осіб, що допустили порушення законодавства про охорону праці: ОСОБА_3 , енергетик Довгинцівського цеху, який не забезпечив належну видачу наряду згідно з вимогами Правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів, чим порушив вимоги п. Б.2.2.4; ОСОБА_4 , бригадир електромонтерів з ремонту електрообладнання Довгинцівського цеху, який не забезпечив в повному обсязі заходи безпеки, передбачені Правилами техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів, чим порушив вимоги п. Б.2.2.9.а та самовільно змінив завдання, чим порушив п. Б.2.2.23 Правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів. Таким чином, нещасний випадок стався внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівників Відповідача, обумовлений дією джерела підвищеної небезпеки, який належить Відповідачу, а також внаслідок неналежного виконання Відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці. Внаслідок зазначеного вище нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, 10.01.1994 року Позивач вперше пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією (далі -ЛТЕК), за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 20%, визначено потребу в санаторно-курортному лікуванні,що підтверджується випискою з акту огляду ЛТЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданої на ім`я Позивача. 12.03.1996 року Позивач повторно пройшов огляд ЛТЕК, за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 20% з 01.01.1996 року - безстроково, визначено потребу в санаторно-курортному лікуванні,що підтверджується довідкою ЛТЕК«Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданої на ім`я Позивача. Представник позивач зазначив, що у зв`язку з вказаним нещасним випадком порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки ОСОБА_1 , у зв`язку з вказаним трудовим каліцтвом Позивач відчув сильний фізичний біль, тривалий час був суттєво обмежений в можливості пересуватись в просторі, переніс операцію по висіченню рубців, аутодермопластику, вимушений був знаходитись на стаціонарному лікуванні, проходив тривалі курси медичної реабілітації, що призвело до втрати життєвого часу, який Позивач міг витратити на спілкування зі своїми близькими людьми, сім`єю, приділити своєму духовному та інтелектуальному розвитку. Крім того, представник позивача у позові зазначив, що Позивач обмежений у можливості реалізовувати свої звички та бажання, що в свою чергу, призводить до зниження якості життя та зменшення благ, які він мав до моменту травмування та втрати професійної працездатності. Вказані вимушені зміни в житті позивача мають місце тривалий час та являються безстроковими, а стан здоров`я невідновним. Розуміння безстроковості зазначених негативних наслідків трудового каліцтва, викликає у Позивача негативні емоцій, переживання, породжує відчуття соціальної незахищеності. Перелічені негативні явища в житті Позивача переконливо доводять факт завдання Позивачу немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманого трудового каліцтва та стійкої втрати професійної працездатності, що є наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони Відповідача. У зв`язку з чим, просив суд стягнути на користь позивача 120 000 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Кривбасводоканал» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику в наслідок ушкодження його здоров`я задоволені частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Кривбасводоканал» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з Комунального підприємства «Кривбасводоканал» на користь держави судовий збір 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок. Представник позивача, адвокат Гузєв І.Г., не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне врахування висновків Верховного Суду, викладених в аналогічних справах та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, ставить питання про зміну судового рішення в частині повного задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 . Скаржник вважає, що стягнутий судом на користь позивача розмір грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача, які останній відчуває через отримане трудове каліцтво, наслідком якого стала стійка безстрокова втрата професійної працездатності в ступені 20%, починаючи з 25 річного віку та невідновне поневічення обличчя та правої руки. Представник позивача вказує, що при визначені судом першої інстанції розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача не було враховано той факт, що у зв`язку з трудовим каліцтвом істотно змінився звичний спосіб життя позивача, суттєво знизилась його життєва активність, тривалі курси лікування призвели до нераціональних втрат життєвого часу та енергії. Позивач вже протягом тривалого часу в значній мірі позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, порушення функцій організму призводить до необхідності залучення додаткових зусиль та ресурсів для організації життя, суттєво обмежує можливості позивача приділяти увагу рідним та близьким людям, своєму духовному та інтелектуальному розвитку. Скаржник вважає, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо розміру присудженої грошової компенсації на користь позивачів в подібних справах. Відповідач КП Кривбасводоканал», також, будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильну оцінку доказів, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачеві ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог та стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору. При цьому, скаржник зазначає, що судом не було враховано той факт, що нещасний випадок наступив у зв`язку з невиконанням самим потерпілом ОСОБА_1 вимог техніки безпеки на робочому місці, а не з вини роботодавця, який в свою чергу робив все можливе для недопущення таких випадків на виробництві. Звертає увагу на те, що наказами підприємства ОСОБА_1 у зв`язку з втратою працездатності щомісячно виплачувалось 20% середньомісячного заробітку електромонтера, також було вирішено сплатити станом на 30.04.1993р. 11 млн.104 тис. 270 крб. при середньомісячній заробітній платі працівника по економіці України в той час 25 тис. 396 крб. Також, відповідач зазначає, що позивачу тривалий час Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України виплачувались щомісячні страхові виплати, відповідно до ступеня втрати професійної працездатності в розмірі 20%. Відзиви на апеляційні скарги не подані. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до запису №9 трудової книжки виданої на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 з 17.02.1989 року ОСОБА_1 прийнята електромонтером по ремонту електро приладів 4 розряду в Виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства, 24.10.1994 року звільнена за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. (а.с. 20-22) Правонаступником Виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства є Комунальне підприємство «Кривбасводоканал», вказані обставини не оскаржується учасниками по справі. 30 квітня 1993 року близько 08 години 40 хвилин, стався нещасний випадок з ОСОБА_1 , під час обслуговування роботи з прибирання території трансформаторної підстанції 6/04 кВ каналізаційної насосної станції №15, що підтверджується Актом про нещасний випадок № 1 Форми Н-1 від 03 травня 1993 року. Відповідно до п. 11 вказаного Акту, нещасний випадок на виробництві стався за наступних обставин: 30 квітня 1993 року близько 08 годин 40 хвилин, знаходячись у Довгинцівському цеху, згідно наряду, виданого інженером-електриком ОСОБА_3 , у складі бригади електромонтерів, повинен був виконувати роботи з прибирання території трансформаторної підстанції 6/04 кВ каналізаційної насосної станції №15. При цьому бригадир електромонтерів ОСОБА_4 вирішив, що можна здійснювати прибираннявказаної території, адже були вимкненні вимикачі навантаження трансформатору №1 та №2 введення №1 та №2. Однак, віддаючи уну вказівку на прибирання території, ОСОБА_4 не врахував той факт, що залишились під напругою рухливі ножі вимикача навантаження введення №1, №2 осередків №6,5. Враховуючи вказане,в момент прибирання території трансформаторної підстанції, Позивач, внаслідок ураження електричним струмом, втратив свідомість та отримав тілесні ушкодження у вигляді: «електротравматичне ураження електричним струмом, травматичний опік обличчя, тулуба, правої верхньої кінцівки ІІ-ІІІ АБ ст.

20. Відповідно до п. 11.1 акту Форми Н-1 компетентною комісією з питань розслідування нещасних випадків на виробництві було встановлено, що видом події, який призвів до настання нещасного випадку являлось ураження електричним струмом та дія екстремальних температур. Відповідно до п.11.2 акту Форми Н-1,вказаною комісією було встановлено, щопричинами виникнення нещасного випадку є незадовільна організація виконуваних робіт. Крім того, згідно п.11.3 акту Форми Н-1 вказано обладнання, експлуатація якого призвела до настання нещасного випадку, а саме комплектний пристрій на напругу понад 100 В, що відповідно до діючого законодавства України визначено джерелом підвищеної небезпеки та належить Відповідачу. Відповідно до п. 13 акту Форми Н-1 встановлено осіб, що допустили порушення законодавства про охорону праці: ОСОБА_3 , енергетик Довгинцівського цеху, який не забезпечив належну видачу наряду згідно з вимогами Правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів, чим порушив вимоги п. Б.2.2.4; ОСОБА_4 , бригадир електромонтерів з ремонту електрообладнання Довгинцівського цеху, який не забезпечив в повному обсязі заходи безпеки, передбачені Правилами техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів, чим порушив вимоги п. Б.2.2.9.а та самовільно змінив завдання, чим порушив п. Б.2.2.23 Правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів; ОСОБА_1 , електромонтер по ремонту електрообладнання Довгинцівського цеху допустив недотримання інструктивних вказівок отриманих від бригадира ОСОБА_5 чим порушив вимоги пункту Б.2.2.15 Правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів. (а.с. 11-13). Відповідно до Довідки виданої лікарем ОСОБА_6 , ОСОБА_1 дійсно знаходився на стаціонарному лікуванні в опіковому відділенні 2-ї міської лікарні м. Кривого Рогу з 11.10. по 16.11.1993 року. (а.с. 19) 10.01.1994 року ОСОБА_1 вперше пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією, за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 20%, визначено потребу в санаторно-курортному лікуванні,що підтверджується випискою з акту огляду ЛТЕК«Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданої на ім`я Позивача. (а.с.10) 12.03.1996 року ОСОБА_1 повторно пройшов огляд ЛТЕК, за результатами якого йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності - 20% з 01.01.1996 року - БЕЗСТРОКОВО, визначено потребу в санаторно-курортному лікуванні,що підтверджується довідкою ЛТЕК«Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданої на ім`я Позивача. (а.с. 10) Постановою Фонду соціального страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України №10460 від 08.04.2002 року «Про продовження призначення страхової виплати», ОСОБА_1 продовжено раніше призначену щомісячну грошову допомогу в разі часткової втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 87,12 грн. (а.с.15) Постановою Фонду соціального страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України №21790п14 від 01.03.2003 року «Про призначення перерахованої страхової виплати у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки 1 березня наступного року», ОСОБА_1 призначено перерахування грошової суми в розмірі 102,98 грн. (а.с.16 зворот) Постановою Фонду соціального страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України №37767п23 від 01.03.2004 року «Про призначення перерахованої страхової виплати у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки 1 березня наступного року», ОСОБА_1 призначено перерахування грошової суми в розмірі 118,63 грн.. (а.с.16) Постановою Фонду соціального страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України №87491бер05 від 01.03.2005 року «Про призначення перерахування щомісячної грошової виплати з 1 березня», ОСОБА_1 призначено перерахування грошової суми в розмірі 146,86 грн. (а.с.17) Постановою Фонду соціального страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України №152023бер06 від 01.03.2006 року «Про призначення перерахування щомісячної грошової виплати з 1 березня», ОСОБА_1 призначено перерахування грошової суми в розмірі 176,68 грн. (а.с.17 зворот) Постановою Фонду соціального страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України №179647бер07 від 01.03.2007 року «Про призначення перерахування щомісячної грошової виплати з 1 березня», ОСОБА_1 призначено перерахування грошової суми в розмірі 209,01 грн. (а.с.18) Постановою Фонду соціального страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України №0407/11141/08065/0001 від 01.04.2007 року «Про призначення потерпілому перерахування щомісячної страхової виплати з 1 березня року», ОСОБА_1 призначено перерахування грошової суми в розмірі 235,14 грн. (а.с.18 зворот). Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги позивача, керувався нормами статей ст.ст.153, 173 237-1, КЗпП, України, ст.ст.440-1 ЦК України в редакції 1963 року, Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року й виходив з того, що відповідач є особою, яка повинна нести відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 , оскільки трудове каліцтво отримано ним при виконанні трудових обов`язків на підприємстві відповідача. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як і повністю погоджується із визначеним судом розміром моральної шкоди та не погоджується із доводами представника позивача щодо заниженого розміру моральної шкоди та доводами відповідача щодо відсутності підстав для стягнення моральної шкоди з роботодавця, з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Згідно частин 1,3 ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"встановлено: суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Судом було встановлено, що позивачу первинно висновком ЛТЕК встановлено втрату професійної працездатності 10.01.1994 року по трудовому каліцтву, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем. До правовідносин сторін суд застосував Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року. У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно ст.440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином ст.440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст.83 ЦК України про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 6000 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний 1 200 000,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)», з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004, ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з виробничою травмою позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він відчуває моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя, та тягнуть за собою відчуття болю. Відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не є підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Крім того, нещасний випадок стався з вини працівників підприємства Відповідача, що підтверджується матеріалами справи, зокрема актом про нещасний випадок. Доводи відповідача про недоведеність факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт отримання трудового каліцтва, встановлення стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Під час судового розгляду судом було встановлено факт заподіяння позивачеві ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки були встановлені усі складові елементи правопорушення, сукупність яких згідно закону є підставою для відповідальності заподіювача за завдану моральну шкоду. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи представника позивача щодо заниженого розміру моральної шкоди, стягнутої судом з КП «Кривбасводоканал» на користь позивача ОСОБА_1 . Так, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, врахував ступінь втрати ним професійної працездатності при первинному огляді ЛТЕК 20 % і при повторному переогляді у березні 1996 року ступень втрати професійної працездатності визначено 20 % по трудовому каліцтву з 01 січня 1996 року безстроково, що свідчить про неможливість відновлення стану здоров`я позивача, вину відповідача в настанні нещасного випадку та, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, визначив до стягнення компенсацію у сумі 60 000 грн., з розміром якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим ним трудовим каліцтвом під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги сторін підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Гузєва Ігоря Григоровича, відповідача Комунального підприємства «Кривбасводоканал» залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 15 липня 2021 року. Головуючий: Судді: