Окрема думка Велика Палата ВС № 9901/526/19

ОКРЕМА ДУМКА судді Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О. в адміністративній справі № 9901/526/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2020 року (у складі колегії суддів Білак М. В., Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., Калашнікової О. В., Соколова В. М.) Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України викладаю окрему думку. Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду 24 червня 2021 року, розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі за його позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним та скасування рішення, Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу залишила без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У цій справі судом було встановлено таке. 17 листопада 2015 року Вища рада юстиції (далі - ВРЮ), розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 19 травня 2015 року № 29/02/15 стосовно судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1, ухвалила рішення № 870/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги. 07 грудня 2015 року ВРЮ направила до Верховної Ради України подання за вихідним № 53/0/12-16 про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади у зв`язку з порушенням присяги. Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1608-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2018 року визнано протиправними дії Верховної Ради України з розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги на пленарному засіданні п`ятої сесії Верховної Ради України восьмого скликання 29 вересня 2016 року, визнано протиправною і скасовано Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1608-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді. ВРП 03 вересня 2019 року прийняла рішення № 2322/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України». Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду першої інстанції про те, що ситуація, яка склалася у зв`язку зі скасуванням Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1608-VIII, зумовила те, що станом на дату набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) за поданням ВРЮ рішення Верховною Радою України не прийнято. Вказане подання ВРЮ по суті залишилося без реалізації, адже за процедурою, чинною до 30 вересня 2016 року, суддю, обраного безстроково, могла звільнити Верховна Рада України, що з огляду на те, як було прийнято це рішення (Постанова від 29 вересня 2016 року № 1608-VIII) і на результат його судового оскарження (вказану Постанову суд визнав незаконною і скасував), зроблено не було. Оскільки після 30 вересня 2016 року цим правом наділено ВРП, остання правомірно розглянула згадане подання ВРЮ (на підставі пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1798-VIII) та, відповідно, ухвалила за ним оскаржуване рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді. Також Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок суду першої інстанції про те, що в підсумку рішення ВРЮ від 17 листопада 2015 року № 870/0/15-15 залишилось чинним, відповідно обставини, які слугували підставою для висновку про наявність в діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його із цієї посади (така підстава була передбачена пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України в попередній її редакції, чинній на дату прийняття вказаного рішення ВРЮ), є встановленими (компетентним органом - ВРЮ), а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обрано/застосовано. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що рішення ВРЮ від 17 листопада 2015 року станом на момент прийняття оскаржуваного рішення ВРП є чинним, а висновки, викладені в ньому, не можуть бути предметом перегляду в межах цієї справи. Надаючи оцінку доводам скаржника про притягнення до дисциплінарної відповідальності, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що норми Закону № 1402-VIIIта Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР) у редакціях, чинних на момент вчинення суддею ОСОБА_1 дій, які ВРЮ розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги. Водночас суд зауважив, що запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді, порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України. Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що 17 листопада 2015 року, тобто в межах визначеного законом строку, ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу щодо судді ОСОБА_1, прийняла рішення № 870/0/15-15 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді. Як наслідок, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що саме з прийняттям ВРЮ рішення від 17 листопада 2015 року обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його із цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним/застосованим. За висновками Великої Палати Верховного Суду, рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі. Причини незгоди з висновками Великої Палати Верховного Суду Вважаємо, що такий висновок Великої Палати Верховного Суду в частині щодо застосування строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не відповідає вимогам закону. У ході розгляду справи встановлено, що дії, з якими ВРП пов`язувала підстави звільнення ОСОБА_1 з посади судді, були вчинені ним у січні - лютому 2014 року. До 27 лютого 2015 року строк, визначений у частині четвертій статті 87 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), поширювався лише на дисциплінарні стягнення у виді догани. До набрання чинності відповідних змін до законів № 22/98 ВР та № 2453-VI, внесених Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», законодавство України не передбачало строку для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, і лише з набранням чинності змін до частини другої статті 32 Закону № 22/98 ВР було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справі № 11-272сап18, від 21 червня 2018 року у справі № 11-78сап18, від 01 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Варто зауважити, що рішення ВРЮ від 17 листопада 2015 року було прийняте після внесення зазначених змін до законодавства (зміни до Закону № 22/98-ВР набрали чинності з 27 лютого 2015 року, нова редакція Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» набрала чинності з 28 березня 2015 року), водночас оскаржуване рішення ВРП від 03 вересня 2019 року прийняте після набрання чинності Законом № 1402-VIII, а тому повинні відповідати такому правовому регулюванню. Строк, протягом якого до судді може бути застосоване дисциплінарне стягнення, передбачений Законом № 1402-VIII, і такий строк відноситься до процедурних гарантій, стосується всієї процедури притягнення судді до відповідальності і в силу вимог закону підлягає обов`язковому застосуванню саме під час вирішення питання про звільнення судді з посади. Закон № 1402-VIII не встановлює будь-якого іншого строку притягнення судді до відповідальності, як наприклад, строк «реалізації» або «накладення» дисциплінарного стягнення. Отже, тлумачення частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VIII як строку, який обмежує в часі лише «застосування» дисциплінарного стягнення, але не обмежує в часі його «реалізацію», створює ситуацію правової невизначеності, яка безпосередньо пов`язана з порушенням гарантій суддівської незалежності та стандартів за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме права на повагу до приватного і сімейного життя. Ураховуючи, що законом, чинним на час прийняття рішення про звільнення позивача з посади судді, передбачено трирічний строк застосування щодо судді дисциплінарного стягнення, відповідачу під час вирішення цього питання необхідно було застосувати строк, передбачений частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII. Рішення ВРЮ було прийняте 17 листопада 2015 року, однак рішення про звільнення позивача з посади судді ухвалене ВРП лише 03 вересня 2019 року,і саме цим рішенням щодо нього застосовано дисциплінарне стягнення. Отже, оскількинакладене стягнення у вигляді звільнення з посади судді щодо позивача було застосоване саме оскаржуваним у цій справі рішенням, вважаємо, що трирічний строк для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги має обчислюватися з дня порушення присяги до дати ухвалення рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення. Таким рішенням у цій справі є саме рішення ВРП від 03 вересня 2019 року № 2322/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Васильківського міськрайонного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України». Окрім цього, навіть з урахуванням наявних у справі відомостей про надані ОСОБА_1 відпустки за період з 2014 року по 25 жовтня 2016 року оскаржуване рішення ВРП від 03 вересня 2019 року прийняте поза межами трирічного строку застосування дисциплінарного стягнення. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване, якщо рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Отже, застосовуючи до ОСОБА_1 такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення з посади судді, відповідачу необхідно було також вирішити питання щодо дотримання передбаченого законом строку та мотивувати в цій частині прийняте рішення. Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що дисциплінарне стягнення щодо ОСОБА_1 застосовано після спливу передбаченого законом строку, однак в цій частині рішення відповідача не містить відповідних мотивів. Ураховуючи встановлені у цій справі фактичні обставини, характер спірних правовідносин та норми законодавства, які їх регулюють, вважаю, що, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач хоч і діяв на підставі та в межах визначених Конституцією та законами України повноважень, однак без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення. Суддя: Т. О. Анцупова